Надія Тубальцева. Вчитель, який змінив моє життя

ГОРИСЛАВА    

Вчителі - Петро Якович і Горислава Герасимівна Бабини приїхали в наше степове східно-кримське село влітку 1968-го.

Ми - п'ятикласники, тож, у нас тепер: інший класний керівник, кількість предметів збільшилась, іх викладають різні вчителі. В класі, де навчаюсь я, класна керівниця - Горислава... Її ім'я - назавжди знакове в моєму житті.

Я сотні разів, протягом десятків років згадувала фразу вчительки, що закарбувалась у моїй пам'яті 1 вересня 1968-го: "Діти, запам'ятайте: українська мова - найголовніший предмет шкільного навчання".

Того дня я повернулась додому зі школи і запитала у мами чистісінькою російською мовою: "Наша классная руководительница сказала, что украинский язык - главный предмет в школе. Это правда?" Мама була найчеснішою людиною з усіх, кого я знала - я їй вірила. "Если учительница так сказала, значит,  правда", - відповіла вона. Ввечері з роботи повернувся тато і на те ж моє запитання відповів коротко: "Так". Тато був українцем.  Благословенний той день - 1 вересня 1968 року.

В школі я любила математику (яку викладав Петро Якович Бабин). Батьки пишались моїми математичними здібностями.

...По закінченні школи я вступила до технічного внз. Але твердження Горислави Герасимівни про українську мову переслідувало мене. В інституті був театральний гурток, яким керував режисер українського театру Володимир Туманов. Я тоді вже писала вірші, тому мене залучили до написання пісні для вистави. Дивно, українкою я вчилась бути в Криму і в Одесі...

Я приїжджала до свого села на канікули, йшла до школи і розповідала Гориславі Герасимівні про свої маленькі творчі успіхи. Так, вона змінила моє життя, переконавши мене в  тому, що українська мова - не лише найголовніший предмет шкільного навчання. Це - орієнтир у житті. Потім я зустріла чоловіка, який подарував мені словник української мови Бориса Грінченка. Безцінний подарунок. Зерна, посіяні Гориславою Герасимівною, проросли. Я стала українською письмнницею.

Подружжя Бабиних "виїли" з кримської школи. Вони переїхали на Донбас. Там поховані. На Донбасі зараз воює наш син. Він закінчив філфак (українська мова і література) ДНУ, але обрав "шлях воїна".

Умови участі у конкурсі коротких оповідань «Вчитель, який змінив моє життя»