Галицький король Данило Романович та його коронація у Дорогочині 1253 року

7 жовтня 1253 року місто Дорогочин стало свідком непересічної події – коронації та помазання Данила Романовича, видатного галицько-волинського князя, котрий відновив та розбудував величну Галицько-Волинську державу.

Династія Романовичів: наслідування величі

Данило Романович, який походить з визначної династії Романовичів, став не лише спадкоємцем родової слави, але й ключовою фігурою в історії Галицько-Волинської держави, яку створив його батько, князь Роман Великий. Визнаний істориками й політологами, період правління Данила Галицького охоплює часи найбільшого економічного, політичного та культурного розквіту в історії держави.

Його лідерство призвело до значущих досягнень у всіх аспектах життя держави - від економічного зростання і розвитку торгівлі до визначного піднесення культури та освіти. Під рукою Данила Галицького держава квітла і процвітала, здобуваючи славу та визнання в Європі.

Його правління не лише продовжило славу Романовичів, але й залишило значний слід у великій книзі історії, зробивши його ім'я синонімом величі й успіху для нащадків. Данило Романович став не тільки визнаним правителем, але й архітектором благополуччя та процвітання своєї держави.

Папське визнання та звернення до Європи

Папа Римський Інокентій ІV виношував концепцію проведення антитатарського хрестового походу, в якому б відзначилася активна участь ряду європейських країн. Його увага була звернута на Галицько-Волинську державу, територія якої була однією з найбільших у Європі.

Хоча традиційно вважається, що Данило Галицький прийняв корону в обставинах, пов'язаних із необхідністю протистояти татарам, його зовнішньополітичні амбіції виявилися значно ширшими. Окрім боротьби з монголами, його інтереси охоплювали інші напрямки: боротьба за австрійську спадщину після смерті австрійсько-штірійського герцога Фрідріха II, а також за землі литовців, прусів і ятвягів на півночі.

Протягом останніх п'яти років, що передували коронації, Данило Галицький двічі відмовився від королівського титулу. По-перше, через те, що посольство знайшло його поза рідною землею, коли князь тільки-но прибув до Кракова. По-друге, коли корона була відправлена без попередження про намір провести похід проти ворогів Данила. На це він відповів: "Рать татарська не припиняє свою загрозу. Вони живуть погано поруч із нами. Але як я можу прийняти корону без твоєї підтримки?". Інформація з джерел свідчить, що і втретє князь не виявив бажання згодитися на це, але він був змушений дослухатися до слів своєї матері Анни та польських князів Сомовита і Болеслава Сором'язливого: "Ти приймеш корону, і ми готові надати тобі підтримку у боротьбі проти наших спільних ворогів".

Посланець римського папи Інокентія ІV абат бенедиктинського монастиря св. Павла з італійського міста Мессіна Опізо в 1253-му привіз до Дорогочина (тодішня західна околиця Галицько-Волинського князівства) королівські клейноди - корону, скіпетр і державу.

Урочиста церемонія коронації нового монарха Європи відбувалася в храмі Пресвятої Богородиці в Дорогочині. На момент події Данилові Романовичу виповнилося 52 роки, а його держава займала позицію, яка, можливо, була найзначнішою серед сучасних європейських держав, охоплюючи територію від ріки Буг до самого Дніпра.

Рівні права та зовнішня політика

Наслідком урочистої коронації стало визнання рівності прав перед іншими вже коронованими монархами Європи. Відповідно до звичаєвої практики того часу титул короля міг бути наданим лише Папою Римським. Король не піддавався васалізації і, у разі нападу на його державу, інші королі мали надавати йому військову допомогу. Данило Романович здобув титул "короля Русі", а папська булла закликала володарів Чехії, Моравії, Сербії, Помор'я та Прусії об'єднатися в поході проти татар під проводом Данила Галицького.

Проте королівська корона не виправдала очікувань. Безрезультатно завершилася боротьба за австрійську спадщину, оскільки син Данила Роман не став австрійським герцогом. Заклики папи щодо хрестового походу не знайшли відгуку, що призвело до розчарування та охолодження відносин із Римом. Наступник Інокентія ІV, папа Олександр ІV, відзначився ворожістю до Русі, загрожуючи Данилу Галицькому церковним прокляттям за відмову служити апостольському престолу. Він також підбивав литовського короля Міндовга, котрий був коронований у той самий 1253-й рік, до нападу і давав відпущення гріхів тевтонцям, які активно протистояли русичам. Ці події спричинили подальше загострення відносин між Русією та Римом.

Королівський титул і подальша доля корони

Протягом століття сусіди Галицько-Волинської держави визнавали її правителів "королями Русі", оскільки наступники Данила Галицького володіли усіма атрибутами королівської влади: короною, скіпетром та королівською печаткою, які привіз папський посланець.

Ця корона тривалий час зберігалася у греко-католицькому кафедральному соборі Святого Івана Хрестителя у Перемишлі як митра місцевого єпископа. Проте під час Першої світової війни в 1915 році російська армія вивезла її до Москви, але через сім років вона повернулася на батьківщину. На початку Другої світової війни єпископ велів витягти всі коштовності та заховати їх у підвалі. Сьогодні, на жаль, місцезнаходження цієї безцінної реліквії залишається невідомим.

Отже, коронація Данила Романовича є визначною сторінкою у середньовічній історії Волині, символізуючи інтеграцію Галицько-Волинської держави в європейську спільноту. Ця подія не лише додає величі династії Романовичів, але й залишається нерозгаданою таємницею загубленої корони.