Стівен Крейн. У чорнім світі я стояв в задумі

У чорнім світі я стояв в задумі,
Не знаючи, куди ногам звеліти йти.
Й людей потік стрімкий побачив,
Що ніс невпинно
Лавину збуджених облич
На хвилях стадного бажання.
Спитав я їх:
«Куди ви? Що побачили ви там?»
І тисячі враз голосів мені сказали,
І тисячі враз пальців указали:
«Дивись! Дивись! Он там!»

Та не побачив я нічого там.
Але на обрії раптово спалахнуло сяйво,
Божественно-чудесне,
Видінням зайнялось шатро небесне.
Воно являлося
Й щезало знов.
Я розгубився.
Тоді з юрби
Донісся гуркіт голосів
Бентежних:
«Дивись! Дивись! Он там!»

І знову я прозрів,
І кулаками ринувся рішучо
Гребти по течії юрби.
Об скелі тіло я подер,
І об дорогу ноги стер.
Коли ж я знов туди поглянув,
Із обрію те сяйво зникло,
Божественно-чудесне,
Й з шатра небес видіння щезло.
Та очі сяйва ще жадали.
І в відчаї я закричав:
«Нічого я не бачу! Куди ж я йду?»
І знов юрба мені вказала:
«Дивись! Дивись! Он там!»

І над душі моєї сліпотою
Вони заверещали:
«Ти дурень! Дурень! Дурень!»

Переклав Роман Колесник