Наталія Мельниченко. Вчитель, який змінив моє життя

Принцип і Мрія

Він був молодий, освічений і зверхній. Вона була зовсім юна, начитана й дуже наївна, бо беззастережно вірила, що всі відмінники потрапляють у Рай, званий Бюджетом. Їхні шляхи перетнулись у вестибюлі університету, де вони зчепились у принциповому двобої за екзаменаційний лист без фото, якого вона будь-якою ціною мала здобути, а він нізащо не хотів віддати. Іскри летіли, сходи мерехтіли, замкнені двері ректора, проректора, декана вперто не хотіли відчинятися, а дзвони заклично гриміли, попереджаючи абітурієнтів, що їхній час настав і що за мить чарівний портал до екзаменаційної зали буде закрито.

         ЇЇ серце, глибоко ображене і страшенно обурене, дико й лунко калатало у грудях, бо остання можливість стати студенткою цьогоріч ( а не потім колись) могла пролетіти повз неї, як злощасна фанера над славетним Парижем. Перед очима за коротку мить промайнуло спекотне літо, проведене серед моря книг у променях світил української поезії з наполегливим вивченням програмових творів напам’ять, конспектуванням важливої, надважливої та архімегаважливої інформації, написанням диктантів… Вона знала всі білети назубок. Ночами їй снилася «…земля, яку сходив Тарас своїми босими ногами…», а в розбурханій свідомості пробігали вервечкою видатні історичні (часом істеричні) особи та визначні дати, які вона вчила протягом довгих тижнів до цього, три безсонні ночі напередодні іспиту і в вагоні набитого людьми метро, що везло її сьогодні зі станції «Святошин» до станції «Лівобережна» Вона знала все – все, крім одного: як пояснити цьому самовпевненому принциповому молодику, що цей нещасний аркуш паперу формату А-4 з її даними, але без її фотографії, яку просто ще не зробили, - то заповітна перепустка до омріяного Храму Науки, де жила її дорога Філологія, про яку вона марила ще з 4-го класу…

         Далі – все, як у сні: голос жіночки з-за сусіднього столика, що заступилася за «бідну дитину», омріяний аркуш у тремтячих руках в обмін на паспорт, стіни просторих, але задушливих аудиторій, серйозні обличчя поважних викладачів, нова інтелектуальна суперечка з уже знайомим самовпевненим молодим чоловіком на іспиті з української літератури, блискуче складені вступні, список із її прізвищем серед числа студентів, перша настановча сесія…

         Новоспечені студенти гамірливою зграєю скупчилися у вищезгаданому вестибюлі того самого університету. До них підійшла інтеліґентна поважна жінка в окулярах і промовила: «Знайомтеся! Це куратор вашої групи …» Перед ними стояв і всміхався той самий молодий, освічений і самовпевнений учасник принципового двобою за екзаменаційний лист без фото.

         Чого навчив Принцип Мрію? Захищатися. Не здаватися. Досягати мети. Поважати себе. До речі, вони давно добрі друзі. Просто Мрія стала більш принциповою, а Принцип розгледів у Мрії крила. 

Умови участі у конкурсі коротких оповідань «Вчитель, який змінив моє життя»