Олексій Полосін. Бурулька

Весна. Хоч вночі ще мороз господарює навколо, але зранку виходить сонечко і прогріває землю, а вдень так пече на сніг, який покрив дахи будинків, що він починає стікати вниз. Краплі снігової води бажають стекти на землю, але мороз хапає їх і робить з них крижинки. І таке трапляється, що крижинки злипаються, а з них витворюється звисаючі з дахів крижані стовпчики, тільки які ростуть не вгору, а вниз. Такі стовпчики називають бурульками. Про одну з них я тобі і розповім.
Якось вранці сніг почав стікати з даху, а мороз перетворював краплинки у кригу, з’явилася нова бурулька. Сонечко освітлювало її своїми ранішніми промінчиками і вона виблискувала різними кольорами веселки. Це тішило бурульку.
- Дивіться яка я гарна – захоплено вигукувала вона – я товстенька і прозора, бо моя водичка з чистого снігу.
- Не поспішай, маленьке хвалько, – казала стара, товста буруля, що висіла поруч – почуємо що ти скажеш після обіду.
А маленька бурулька не чула це і захоплено хвалилася, пишалася собою.
Час йшов. Вже минув ранок, полудень. З обіду почало припікати сонечко.
– Ой, що це? – забідкалася бурулька – мені вже парко, я не втримаюсь і почну танути. 
І дійсно. Через деякий час вона почала стікати краплями. Так бурулька почала плакати і нарешті зрозуміла слова бурулі - сусідки, які та казала вранці. 
– Пробачте, будь ласка, тітонько, – звернулася бурулька до сусідки – я була неправа, бо загордувала. Мені соромно. Але ж яка я була гарненька вранці, а зараз, дивіться стала зовсім тонкою і такою, що й малий вітерець може мене зламати і скинути на землю.
– Не засмучуйся, дитинко, – сказала мудра буруля – за ніч, та зранку завтрашнього дня, ти знову потовстішаєш і станеш подібною до мене. Така у нас робота: товстіти та худнути. А одного разу зовсім зникнути, але не безслідно як ось ти зараз. Подивися вниз. Крапля з тебе впала на землю, за нею друга, третя. Створилося маленьке озерце з чистої водички. З нього залюбки нап’ються горобчик, ворона і кицька, песик та інші. Цієї води їм вистачить, щоби вгамувати спрагу. Господь, який створив світ і все в ньому, через тебе зробив вкрай важливу для них справу: допоміг їм напитись.
– Дякую, добра буруля, – відповіла бурулька – і почала співати:

Я бурулька льодяна.
Отака я весняна.
А як сонечко нагріє,
Дуже, дуже я радію. 
Зразу танути я стану,
Льодом бути перестану,
Крапельками я стечу
І в канавку утечу.

Крапля краплю доганяє
До джерельця поспішає.

Всі тепло на світі люблять,
Ждуть, коли їх приголублять.
Бог завжди всіх обігріє
І за тебе порадіє.
Щоб навколо все цвіло,
Іншим дай своє тепло.

Добрий вчинок, вчись робить,
І Господь благословить.

Надійшла ніч. Бурулька почала товстішати, бо мерзнути. 
– Що ж, моя дитинко, – промовила матуся – бурульку нікому прикрити теплою ковдрою, як ось ця. А ти, золотце, прикривай оченята, зігрівайся і засинай. Я тобі заспіваю колискової… Спи спокійно! Господь і моя любов тебе оберігає.

28.03.2016