19 марта 2017 в 19:27 Михайло Томчаній 50

Проза Михайла Томчанія в оцінці критики та літературознавства

Проза Михайла Томчанія в оцінці критики та літературознавства

Бріка Григаші

Михайло Томчаній - помітна постать серед українських письменників Закарпаття XX століття. Його творчий доробок складають: вісім збірок оповідань, чотири збірки повістей, три романи, що ввійшли до трилогії «Жменяки». Саме «Жменяки» вважався найбільшим досягненням письменника.

Увійшовши в літературу на початку 40-х років XX століття гумористичними оповіданнями - приповідками, оповіданнями, повістями, М. Томчаній репрезентував себе як талановитий письменник нового часу, на що, зокрема, наголошував автор книжки «Закарпатські новелісти» І. Вишневський.

Оповідання, що вийшли окремими збірками впродовж 50-х років привернули увагу критиків. У місцевій та республіканській пресі було вміщено близько тридцяти публікацій. Дослідники 50-х рр., звичайно, у дусі часу, на засадах вульгарно-соціологічного методу оцінювали доробок митця. Це, як доречно зазначав М. Нечиталюк з приводу праці І. Вишневського «Закарпатські новелісти» (1960), позбавляло дослідження «наукової об’єктивності і справедливості» в оцінці творчості закарпатських письменників-новелістів.

Більш ґрунтовний аналіз «малої» прози М. Томчанія знаходимо в працях В. Попа «Струмки великої ріки» (1961) та Ю. Балеги «Художні відкриття чи правда факту?» (1969).

У нарисі «М. Томчаній», вміщеному в книзі В.Попа «Струмки великої ріки» (1961) справедливою є думка дослідника про те, що М. Томчаній «приніс у літературу глибоке знання минувшини..., своєрідне бачення процесу оновлення землі і духовне зростання людей отчого краю - Закарпаття».

В. Поп характеризує М. Томчанія як майстра короткого жанру, простежує вдосконалення сюжетно-композиційної структури, розширення тематичного обрію його творів.

На особливому відчутті «пульсу сучасного життя» і глибокій характеристиці персонажів М. Томчанія акцентував увагу Ю. Балега у праці «Художні відкриття чи правда факту ?»

Ідейно заангажованою проступає в оцінка В. Беляєва є у статті «Картина з життя» (1951) щодо збірки прозаїка «Шовкова трава» дослідник зазначає, що «письменник один із перших зумів перейти від змалювання минулого до теми ствердження життя, до показу того нового, що появилось на його рідній землі завдяки радянській владі». Критик вважав позитивною прикметою те, що письменник «зумів досить швидко звільнитися від чужих імпресіоністичних впливів, які... заважали нормальному розвитку літератури й мистецтва Закарпаття». В. Беляєв звернув увагу на стильову манеру М. Томчанія, підкресливши в ній реалістичну домінанту. Дослідник помітив і таку характерну рису поетики митця, як увага до деталі, відзначивши цілком доречно наївність і примітивізм у характерах героїв.

Критика 50-х років, базована на методологічних засадах вульгарно-соціологічного методу, побачивши в оповіданнях М. Томчанія талант письменника, зазначала і їх недоліки. Так, І. Вишневський зауважував авторові «недостатність відображення... соціалістичних перетворень і змін в економіці, культурі і побуті населення».

«Мала» проза М. Томчанія характеризується критикою 50-х років досить узагальнено, відповідно до усталених ідеологічних схем.

М. Томчаній плідно працював й у жанрі повісті, у «напрямку розширення тематики, заглиблення в процес оновлення краю». За спостереженням В. Попа, у повістях яскравіше проступає і творче обдарування М. Томчанія.

І. Вишневський також звертає увагу на відображення сучасності в повістях М. Томчанія, яка, за його спостереженням, «...завжди дається у своєрідній проекції на минуле». Такий принцип побудови творів, на його думку, допомагає «глибше, переконливіше, наочніше показати переваги нового над старим і відбити реальні суспільно-громадські відносини».

Більш ґрунтовними на той час були розвідки В. Попа «Літературні портрети» (1967) та Ю. Балеги «Художні відкриття чи правда факту?» (1969). Засади вульгарного соціологізму помітні в міркуваннях дослідників щодо відображення «приватновласницьких інстинктів» у Томчанієвих повістях, які зображають, як «...формується нова людина і нова мораль».

Ю. Балега, відзначаючи у творчій манері митця основне - «...розгорнути сюжет,... показати героя в русі, в розвитку і зростанні під впливом подій, що відбувалися в житті і впливали на його долю та характер», разом із тим помічає правдивість і достовірність психологічних характеристик у повістях М. Томчанія.

Цю деталь помітив Ю. Балега, порівнюючи повість М. Томчанія «Скрипка - його молодість» з повістю І. Чендея «Терен цвіте».

В. Поп у «Літературних портретах» висловлює думку щодо тематики повістей М. Томчанія, яка формувалася на «соціально значущому матеріалі». Звичайно, людина радянської доби повинна була змальовуватися тільки через призму соціальних перетворень та високих гуманістичних ідеалів, але М. Томчаній, на наш погляд, зосередив увагу на людині, її внутрішньому стані та побуті. Звісно, відкинути соціальні мотивації письменник не міг, але він знайшов інші сюжетотворчі, характеротворчі чинники: стосунки і протиставлення «...автор... показує «крізь щілину» побуту...», де головна увага була зосереджена на стосунках героїв, їх внутрішньому зростанні. Щоправда, у сфері психологізму М. Томчаній не завжди був досконалий. Ю. Балега говорить про художню недовершеність повістей прозаїка, оскільки «...персонажі його повістей - люди дрібні, а їх характеристика недостатньо глибока».

Перу М. Томчанія належать і твори великого жанру - романи: «Жменяки» (1964), «Тихе містечко» (1969), «Брати» (1972). Вже поява оповідання «Жменяки» (1957), що в подальшому лягло в основу роману, викликала хвилю уваги критиків. Одним із перших поцінував роман «Жменяки» Ю. Бадзьо у статті «Земля і любов» (1966), відзначивши художній «стихійний» талант письменника, що «...ріщуче вивів М. Томчанія у велику літературу».

Велику майстерність роману «Жменяки», зокрема і відтворенні образів, характерів «у тій загальній атмосфері життя...» відзначив О. Мишанич у статті «Дума про людську долю» (1965). Критик наголошує, що «Жменяки» - краще надбання української прози останніх років.

Суголосно до оцінки О. Мишанича звучить і думка Г. Сивоконя у статті «Правда характеру і перспективність світорозуміння» (1966) щодо майстерності роману, показу дорадянської долі закарпатців. Саме «опукле, правдиве, художньо точне зображення руху закарпатського селянства через лихоліття державної невизначеності...» принесло безперечну удачу письменникові.

Із вищезазначеним збігається думка Ю. Бадзя у статті «Земля і любов» та Ю. Балеги, який відзначав, що М. Томчаній «виявився хорошим знавцем життя і психології селянства, своєрідної філософії хлібороба..., що допомогло йому глибоко осмислити картини і явища тогочасної дійсності й написати майстерний твір». Критики вбачають цілісність роману насамперед у хроніці життя родини Жменяків, де автор «намагається зрозуміти людський зміст життя з погляду тривких духовних цінностей людини».

Вдале зображення трудових династій, їх традицій, що передаються з покоління в покоління відмітив М. Логвиненко у статті «Осягнення правди життя» (1973). Критик відзначає «осмислення династій..., що лишаються вірними трудовим традиціям», і їхньою духовною еволюцією М. Томчаній розвиває кращі традиції радянської романістики.

Особливу увагу критиків 60-70-х років привернула трилогія «Жменяки» (1974), яку склали романи: «Жменяки», «Брати», «Тихе містечко». Літературознавці відзначали насамперед глибоке «внутрішнє наповнення персонажів», відтворення подій, де цілі епохи роблять межу між героями і земля «їхні долі ділить навпіл».

Філігранно відшліфованим стрижневим образом трилогії «Жменяки» дослідники вважають «малюнок землі». На ньому сконцентрував увагу В. Поп у статті «Тематика та композиційні особливості новел М. Томчанія» (1965), обумовлюючи владу землі як приховану внутрішню пружину всього роману, символом якої є могутня напружена долоня старого Жменяка.

На стильових особливостях трилогії «Жменяки» зосередив увагу В. Марко у статті «Трилогия о закарпатском селе» (1984). Наголошуючи на внутрішньому наповненні персонажів, на прийомах розкриття психології героїв, дослідник підкреслює, що М. Томчаній художньо вдосконалює деталі, і манера його письма стає «більш рельєфною».

Найбільш повним дослідженням творчості прозаїка є літературно-критичний нарис В. Попа «Творчість Михайла Томчанія» (1997). Новаторство М. Томчанія, на думку дослідника, «простежується не тільки в пафосі, тематиці та проблематиці, але і в жанрово-стильовій розмаїтості як оповідного, так і повістево-романного епосу».

Слушною є заувага В. Попа щодо філософського мотиву широких полотен М. Томчанія, де «автор утверджує силу і вічність життя...».

Поєднання часових пластів у трилогії «Жменяки» М. Томчанія, на думку дослідника, уможливило «розвиток не тільки характерів, а й суспільних процесів». Проектуючи романи на сучасність М. Томчаній, на його думку, показує сучасникам неминучість людського добра, чесність, працьовитість та інші моральні набутки наших предків.

В. Поп наголошує, що важливу роль для філософського розуміння творів М. Томчанія відіграють образи, трансформовані в змінні персонажі, які «перевтілюються» разом із часовими площинами «Жменяків». Так, село - це акумульований образ «заможного селянина» («Жменяки») та «доля бідняка» («Тихе містечко»); доля Закарпаття - це образ Юрка Телегазія («Тихе містечко»); «груша, підносячись до символу людського», стає внутрішньою щедрістю землі, народу; риси впертості, твердості характерів «дубки у живоплоті»; образ рідної землі це образ матері і Батьківщини; весна, цвітіння, ранок - «створюють відчуття владного оновлення землі, творення краси».

Самобутність образів-символів «Жменяків» підсилюється яскравим колоритом та живою, образною мовою Закарпатців. Спроба класифікації й характеристики діалектизмів М. Томчанія належить П. Лизаною у статті «Діалектизми-мадяризми та їх стилістичні функції в романі М. Томчанія «Жменяки»« (1965), де зазначено відчутну вартісність «...народної мовної скарбниці».

Трилогія «Жменяки» М. Томчанія не втрачає філософського вогнику і таємниць людської душі. Проекцією романів на сучасність автор хоче застерегти майбутні покоління від хибних кроків та ідеалів, а потужний жменяківський образ є філософським висновком М. Томчанія.

Як бачимо, прозова творчість М. Томчанія привернула увагу критиків, хоча не поцінованими і до нині залишаються збірки для дітей: «Скарби» (1954), «Школа під дубом» (1958). Тому і сьогодні слушною залишається думка В. Дончика про те, що «художній доробок М. Томчанія не одержав ще вповні докладного, грунтовного й всебічного літературно-критичного огляду».

Набуток М. Томчанія вагомий, бо «тематикою творчість генетично вкорінена у рідний закарпатський ґрунт, художніми тенденціями, проблематикою вона оперта на загальноукраїнський материк...».

Отже, цілком очевидною є потреба більш глибокого і всебічного аналізу творчості М. Томчанія як одного з чільних представників загальнонаціональної прози XX сторіччя.

Л-ра: Ужгородський національний університет. Науковий вісник : Серія Філоллогія. – Ужгород, 2004. – Вип. 16. – С. 43-45.

Біографія

Твори

Критика



Ключевые слова: Михайло Томчаній, Михаил Томчаний, критика на творчество Михаила Томчания, критика на творчість Михайла Томчанія, скачать критику, скачать бесплатно, характеристика творчості Михайла Томчанія, українська література 20 ст.