Невідома історія жінок, які боролися за шлюбну рівність у середині XX століття
Авторка: Шерон Томпсон, професорка правознавства Кардіфського університету.
1938 року група феміністок-активісток зібралася в Лондоні, щоб вирішити те, що вони вважали найактуальнішою проблемою свого часу – нерівність у шлюбі. Для Товариства заміжніх жінок право голосу, отримане жінками старше 30 років у 1918 році, було лише початком жіночої емансипації. Наступним було правове становище домогосподарок.
Якщо ви були заміжньою жінкою на початку ХХ століття, ви не мали жодних прав ні в своєму домі, ані на гроші, які вам давав чоловік, ні навіть на ліжко, на якому ви спали, якщо тільки ви не купили це за власні кошти.
Вам також платили менше, ніж чоловікам, у той час як уся робота вдома належала виключно вам і не оплачувалася. Ваш чоловік, навпаки, отримував завищений дохід, щоб годувати своїх утриманців, що називалася «сімейною зарплатою», на яку, за іронією долі, ви не мали жодних прав. В очах закону ви, по суті, були невидимими.
Товариство заміжніх жінок намагалося використати закон для вирішення проблеми бідності, з якою стикалися жінки у стосунках. Як сказала засновниця товариства Хуаніта Френсіс: «Я не прошу захисту, я прошу законних прав на готівку».
Історія цих жінок довгий час залишалася поза увагою. Як я показую у своїй новій книзі «Тихі революціонерки» (і супровідному подкасті), те, за що вони боролися, залишається дуже актуальним.
Вперше за принаймні 30 років все більше британських жінок залишають роботу, щоб подбати про сім’ю. Це негативно впливає на їхнє кар’єрне зростання, потенційний дохід і пенсії. Жінки несуть на собі основний тягар зростання витрат на догляд за дітьми у Великій Британії, і криза вартості життя, швидше за все, тільки погіршить ситуацію. За відсутності кращої державної підтримки питання – як це було й для жінок у 1930-х роках – полягає в тому, чи може щось зробити закон.
Народження Товариства заміжніх жінок
Я провела ґрунтовне архівне дослідження в Жіночій бібліотеці Лондонської школи економіки, де зберігаються документи товариства. Ідея створення групи виникла у Дороті Еванс, колишньої войовничої суфражистки.
Еванс була лесбійкою та особисто виступала проти шлюбу. Однак вона вважала реформування шлюбу ключем до емансипації жінок. Вона стверджувала, що праця домогосподарок, як і праця чоловіків поза домом, впливає на життя всіх жінок.
Еванс визнала лідерський потенціал Хуаніти Френсіс, колишньої медсестри, танцівниці бурлеску та помічниці фокусника. Френсіс була новачком у феміністичному русі та прагнула змінити ситуацію. «Чому я не знала про це усе своє життя?», – вона скаже про свою участь багато років по тому в інтерв’ю у 1986-у році. Вона згадувала: «Я несподівано прийшла до феміністичного руху, і він мене вразив».
Товариство налічувало кілька видатних членкинь. Крім того, що Едіт Самерскіл була першою президенткою товариства, вона була лікаркою, яка брала активну участь у створенні Національної служби охорони здоров’я Великої Британії, членкинею парламенту та першою жінкою, яка назвала себе феміністкою в парламенті.
Авторки Віра Бритен і Дора Рассел відіграли важливу роль в товаристві, як і юристка-новаторка Гелена Нормантон, перша жінка, яка практикувала як баристерка, і одна з перших двох жінок, котрих було названо королівською адвокаткою. Тим часом участь Дорін Стівенс допомогла їй стати першою жінкою на керівній посаді у BBC.
Їхні ідеї були такими ж радикальними, як і їх життєпис. Вони стверджували, що чоловіки не можуть виходити на роботу, якщо їхні дружини не доглядають за домом і дітьми, тому дружини повинні мати право на частину майна чоловіків. Робота по дому та догляду, яку вони здебільшого робили, внесла беззаперечний внесок в достаток сім’ї.
Реформування сімейного права
Для визнання цього факту товариство запропонувало новий шлюбний закон. Це законодавство надавало заміжнім жінкам законне право на майно свого чоловіка під час шлюбу та право знати, що він заробив.
Зрештою, товариство не змогло добитися введення в дію нового закону про шлюб. Положення цього закону були визнані занадто радикальними. Закон, що зосереджується на правах заміжніх жінок, багатьом здавався втручанням в приватне життя сім’ї. Стаття у газеті Daily Mirror за 1952 рік охарактеризувала цих жінок як небезпечних чоловіконенависниць: «“Товариство заміжніх жінок”! Як це злітає з язика, наче гуркіт далекого грому! Звук його глибокий і зловісний. Навіть вигляд цих трьох слів на письмі схожий на залізну пащу п’ятнадцятидюймової гармати – грізний, рішучий, невблаганний».
Тим не менше, товариство мало значний вплив на загальне сімейне право. В той час як їхнє прагнення рівноправного партнерства було революційним, їхні методи були тихими, але наполегливими.
Члени товариства працювали за лаштунками, щоб полегшити жінкам стягнення аліментів після розлучення, коли чоловіки відмовлялися їх платити. Вони відігравали важливу роль у прийнятті Закону про майно заміжніх жінок 1964 року, згідно з яким дружинам надавалось право на половину заощаджень домогосподарства.
Вони також допомогли Самерскіл забезпечити право покинутим дружинам залишатися вдома завдяки її Закону про сімейні будинки 1967 року. І вони чинили тиск на уряд, щоб він запровадив Закон про шлюбні справи та власність 1970 року. Цей закон, який діє й до сьогодні як частина Закону про шлюбні справи 1973 року, дав тим, хто в подружжі займається домогосподарством, право на майно після розлучення.
Боротьба триває
Статус жінок невпізнанно змінився з часів заснування товариства. Однак ширші проблеми гендерної нерівності залишаються.
Дослідження показують, що матері все частіше жертвують кар’єрою, ніж батьки. Жінкам треба більше часу, ніж чоловікам, щоб відновити фінансове становище, коли їхній шлюб розпався. І питання пенсійного забезпечення також може створити значну фінансову нерівність між подружніми партнерами.
Відкинути цю статистику як просто відображення жіночого «вибору» стає важко, коли ціна догляду за дітьми зростає настільки, що зайнятість майже не приносить фінансової вигоди.
За останніх 12 місяців у Великій Британії кількість непрацюючих жінок у віці 25-34 років зросла на 13%. А з огляду на те, що витрати на догляд за дітьми вражаюче вищі, ніж майже всюди в Європі, британські матері все частіше не можуть собі дозволити повернутись на роботу.
Незважаючи на те, що догляд часто маргіналізований, жіночий досвід, деякі чоловіки, звісно, теж йдуть на ці жертви. Однак доки ці внески не будуть оцінені законом, як стверджувало Товариство заміжніх жінок понад півстоліття тому, прагнення рівного партнерства у шлюбі не може бути реалізовано. Не цінуючи хатню працю жінок, ми таким робом досі не цінуємо їх самих.
Стаття вперше була опублікована англійською мовою під назвою «The untold story of a mid-20th century group of women fighting for equality in marriage – and why it matters today» в журналі The Conversation 12 вересня 2022 р.
Переклали Діана Поночовна, Богдан Цан та Ірина Штанько.
