Ненаситець: легендарний поріг Дніпра, що зник під водами Дніпрогесу

Дніпро — одна з найвеличніших і найвідоміших річок України, що протягом віків слугувала шляхом для торгівлі, культури та спілкування народів. Проте його природні перешкоди — пороги — здавна викликали захоплення і острах як у місцевих жителів, так і у подорожніх. Найбільший з усіх порогів — Ненаситець, або Ревучий — нині спочиває під водами Дніпровського водосховища, але його історія залишається важливим елементом природної та культурної спадщини України.

Легендарний Ненаситець: географія та масштаб

Ненаситець, що мав довжину близько 2480 метрів, був найнебезпечнішим порогом серед дев’яти великих Дніпрових порогів. Його стрімка течія, яка розбивалась об кам’яні гряди, створювала водоспади та вирви, які ставали смертельними пастками для будь-яких суден. Із правого боку поріг починався за 8 кілометрів нижче Дзвонецького порогу, навпроти сучасного села Микільське-на-Дніпрі. Лівий берег був ближче до села Василівка-на-Дніпрі. Ця ділянка Дніпра завжди вражала своєю природною могутністю.

Вода тут спадала дванадцятьма лавами, кожна з яких мала свою назву: Рвана, Служба, Гостренька, Одинцевська, Рогіжна, Буравлена, Булгарська, Багатирська, Довгопола, Казанцова, Мокрі Кладі і Рогата. Загальна висота падіння води сягала 5 метрів, а швидкість потоку досягала 4 метрів на секунду.

"Серед усіх дев'яти порогів лише Ненаситець ніколи не замерзав взимку через надзвичайно сильну течію води", – зазначав Дмитро Іванович Яворницький у своїй праці "Дніпрові пороги" (1928 р.).

Історичний контекст: Ненаситець у культурі та торгівлі

Ненаситець відігравав важливу роль у житті торговців і лоцманів. Із давніх часів це місце було складною переправою для суден, і лише досвідчені лоцмани могли безпечно провести кораблі через поріг. У літописах і спогадах істориків та мандрівників збереглися описи цього місця як однієї з головних перешкод на шляху Дніпрових караванів.

Візантійський імператор та історик Константин Багрянородний у своїх працях описував, як руси долали Дніпрові пороги в середині X століття. Вони висаджували людей на берег, залишаючи лише речі на суднах. Руси, босими ногами відчуваючи дно, щоб не натрапити на каміння, поступово проводили човни через небезпечні ділянки: одні керували веслами, направляючи ніс, корму та середину суден. Перший поріг вони проходили з надзвичайною обережністю, маневруючи вузькими береговими протоками річки. Частину порогів їм доводилося обходити сушею, тягнучи судна волоком.

Існує припущення, що саме на Ненаситнецькому порозі у 972 році знайшов свою смерть князь Святослав Хоробрий, коли повертався до Києва з нещасливого для себе болгарського походу.

Наприкінці XVIII століття, влітку та восени, коли пороги ставали непрохідними, купці зупиняли свої судна біля порогів, вивантажували товари та перевозили їх суходолом на відстань 70 верст до Олександрівської фортеці, розташованої біля гирла річки Суха Московка. Там вони вантажили товари на нові судна та безперешкодно продовжували шлях до гирла Дніпра.

Козацькі легенди та міфи про Ревучий

Ненаситець, відомий також як "Дід" і "Ревучий", став важливою частиною козацьких легенд. Лоцмани передавали з покоління в покоління історії про небезпеки цього порога, особливо наголошуючи на вирі під назвою Пекло. Це було найнебезпечніше і найстрашніше місце порога Ненаситець, що, за переказами, вбирало у себе все, що потрапляло до його бездонної прірви. Лоцмани застерігали: "Попадеш у Пекло — відчуєш і холод, і тепло." Вражає, що саме поруч із цим виром пролягав "Старий" або "Козацький" хід — основний шлях, яким найчастіше користувалися для сплаву суден. Поряд знаходився і "Новий" хід, зроблений каналом у XIX столітті, але його намагалися уникати через мілководдя і незручності.

Також одним із найпідступніших місць у Ненаситецькому порозі була яма, відома серед лоцманів під назвою "Сцикуха." Це глибока западина з каменем перед нею, яка розташовувалася праворуч на виході з нового каналу. Вона відзначалася тим, що завжди "обсцикала" кожне судно, що проходило повз, незалежно від обережності лоцманів. Як би не намагалися уникнути цього місця, "Сцикуха" неминуче обливала хвилями кожен корабель.

У 1843 році Тарас Шевченко, подорожуючи Дніпром, зупинився біля Ненаситецького порога, де, сидячи на його берегах, складав свої безсмертні вірші. Його рядки "Б'ють пороги, місяць сходить, як і перше сходив" описують глибоку красу і непокірну енергію річки.

Існує переказ, який передавався з покоління в покоління: на початку минулого століття місцевий рибалка Влас Сербиченко розповідав, як зустрів поета, коли той прямував до Микільського, щоб "вклонитися Діду" – так називали поріг. Шевченко зупинився в селі на ніч і на прохання місцевих жителів читав свої твори. Селянин, який супроводжував Тараса, залишив у народній пам'яті свідчення цих важливих для громади днів.

На початку ХХ століття подорожі до порогів, зокрема до Ненаситця, стали звичним явищем. Історик В. О. Біднов у 1919 році зазначав: "Місцевість, де розташовані пороги, привертає увагу своєю унікальною природною красою і славною історією. Не дивно, що ці пороги приваблюють чимало мандрівників, іноді з віддалених країн, які приїжджають, щоб побачити це чудове природне явище та почути їх могутній стогін".

Зникнення Ненаситця: будівництво Дніпрогесу

Із початком будівництва Дніпрогесу у 1927 році доля Ненаситецького порога була вирішена. Потужна дамба, зведена в рамках цього масштабного проєкту, змінила вигляд Дніпра назавжди. У 1932 році поріг було затоплено під водами новоствореного Дніпровського водосховища. Це стало великим ударом не лише для природи, але й для історичної пам'яті українців, адже разом з порогами зникли старовинні села, могили та церкви.

Спадщина та сучасні погляди на Ненаситець

Попри те, що Ненаситець нині покоїться під водою, його спадщина живе в народній пам’яті та історії. Ненаситець міг би стати одним із найпопулярніших місць для екстремального туризму та рафтингу, але його місце зайняла велика дамба. Проте дослідження історії порога продовжує надихати науковців та краєзнавців, які шукають нові шляхи відновлення пам’яті про цей унікальний природний феномен.

Сучасна екологічна ситуація в басейні Дніпра теж ставить під сумнів доцільність таких масштабних будівель, як Дніпрогес. Забруднені води водосховища, руйнація природних екосистем і втрата історичної спадщини — це лише деякі наслідки. Тому сьогодні багато активістів і вчених виступають за збереження природної та культурної спадщини України, щоб не допустити подібних втрат у майбутньому.

Ненаситець, можливо, й зник з поверхні землі, але його ревучий голос ще довго буде звучати в пам’яті людей, які знають та шанують історію рідної землі.