Бой-жінка
Малороссийская опера в трех действиях
Действующие лица
Потап Левурда – крестьянин.
Настя – жена его.
Орышка – мать его.
Сумасвод – улан.
Действие на Ивановке, близ Харькова
Действие первое
Внутренность крестьянского двора. На задней стене хата с дверью; на сцену окно створчатое; на левой стороне сцены заплетен огород, в который можно через плетень перелазить; в огороде, напереди, большое вербовое дерево, а за ним – разные другие.
Явление 1
Настя
(одна в огороде копает грядку или, сидя на скамье, шьет).
№ 1
Чи я в полі не травиця була?
Чи я в полі не зеленая була?
Взяли ж мене – покосили –
I в покоси положили!
Така доля моя! (2)
Чи я в лузі не калина була?
Чи я в темнім не червоная була?
Взяли ж мене поламали
І в пучечки пов’язали.
Така доля моя! (2)
Чи я в батька не дитина була?
Чи я в нього не кохана була?
Взяли ж мене заміж віддали –
І світ мені зав’язали…
Така доля моя! (2)
Що то вже не дурно сказано – доля! То й терпи! Як по моїй натурі – усе б співала та скакала! Так що ж будеш робити? А там і нестямишся, як молодії літа минуються… Ох, доленька… доля моя (копает или шьет).
Явление 2
Настя и Сумасвод, входит, не примечая ее; мешок свой кладет в сторону.
№ 2
[Сумасвод]
Іде улан по селу,
Шабелькою брязь-брязь!
На дівчину усом морг! (2)
Та и й шпори лясь-лясь! (2)
Потривай же лиш, улане, –
Не моргай усами;
Не озовуся я до тебе (2)
Чорними бровами. (2)
Улан крутить чорний ус,
Шабелькою брязь-брязь,
До дівчини усміхнувся – (2)
Та у шпори лясь-лясь! (2)
Горда ти – я в шинок
Та вип’ю там чарку,
Приголублю я до себе (2)
Вродливу шинкарку. (2)
Пішов улан танцюючи,
Шабелькою брязь-брязь!
Шапку синю набакир (2)
Та у шпори лясь-лясь! (2)
Настя
(сама с собою)
Ох, лихо! Чи не постой у нас буде? Та ще молодий… та хороший собі на лихо… біда кругом! Хоть світ за очима іди.
(перелазит через плетень и идет к нему)
Сумасвод
(сам с собою, осматриваясь кругом).
Що за недобрая мати? Сказали тутечка, а нема ні духу… Те… те… те… Се ж і вона! Здорова була, гарна молодичка!
Настя
Бувайте і ви здорові! А кого вам тут треба?
Сумасвод
Ех, ти! Уже і видно, що в службі не була: артикулу не знаєш! Вот регула как велит: когда увидишь такого бравого улана, то ні об чом не розпрашуй, а зараз обойми його і поцілуй всмак. Вот так!
(Хочет обнять ее.)
Настя
(не допускает его)
І вже то не здивуйте! У нас така регула: язиком що хоч мели, а рукам волі не давай.
(Сама все оглядывается по сторонам.)
Сумасвод
Ей, ти, чорнява, не брикайся! Скажу уланське слово, сама кинешся до мене, сама тричі поцілуєш.
Настя
Тогді ж то те й буде; а тепер ідіть собі здорові туди, відкіль і прийшли, а то як вернеться хазяїн, то покаже вам таку регулу… то щоб опісля не пожалковали…
Сумасвод
Ей, Насте! Насте! Боїшся ти бога? Але братика проганяєш.
Настя
Якого братика?
Сумасвод
Такого братика, твого рідного, що колись Романом звали.
Настя
(вскрикивает).
Ох, так і є!
(Кидается к нему на шею.)
Братику мій… соколику… лебедику!
(Целует его несколько раз, приговаривая.)
Мій орлику, мій голубчику… мій снігирику…
Сумасвод
А що? не правду казав я? Голубочко ж моя! Зозуленько! Перепеличко! Чи ще ж ти живенька? Я тебе заміжньою і не бачив. Ти молодицею ще краща стала, ніж дівкою була.
Настя
Потурай! Чом ти до нас не навідовався? Чи се ж ти вже у відставку прийшов?
Сумасвод
Оттак! Через три годи та й у відставку! Ще тільки що привик… Слава тобі господи! Ще мені годів двадцять гуляти у службі, і довіку її не покину. Служба мені і батько і матір. То вчився, то перенимав усе, а там командирі полюбили; не відпускали від себе і прозвали зумасводом за тим, що обдурюю кріпко дівчат, знаєш, по-уланськи. Далі трошки зажурився: недалече стоїм, у Покровськом, ротмистр, добра душа, відпустив на цілісеньку неділю; прийшов на Основу, питаюсь, де сестра, вийшла, кажуть, заміж на Йвановку, так я, нікуди дітись; погуляв по Основі у родичів, знаєш – то дядьки, то свати, то знакомі дівчата, та й незчувся, як три дні і пройшло. Ти ж давно вийшла замуж?
Настя
Та ще торік і вже трошки і привикла тутечка.
Сумасвод
Де ж твій мужик? Чи добре тобі за ним жити?
Настя
Де-то вже не добре? Багатий, міри нема; усього є; відділився від братів; свекруха живе у старого діверя; я сама собі господиня, і як я з Основи узята, так мене усі шанують, свекруха жалує; усім гаразд, одна тільки мені…
Сумасвод
Що таке? Мабуть, мужик лихий?
Настя
Куди тобі лихий? Ось другий год, як ми собі побрались, та я і не знаю, чи є у нього руки! Тільки що увесьденички лає, а нема того, щоб навчив як слідує жінку.
Сумасвод
За віщо ж він лає?
Настя
Одно то, що не дуже розумний, знаєш, на цвіту прибитий… як же се водиться, я знаю, що за дурним лучче і спокойніше жити, чим за розумним, так я за нього з радостю пішла; воно б то і нічого, так ревнивий собі на лихо; там такий, що і не дивись нікуди, і не ходи нікуди, і не знайся ні з ким; просишся, просишся – на превелику силу випросишся або до куми, або до свахи; гляди, вже й біжить, і заганя, і лає, за що вздриш… вже аж голову мені проїв. Я ж кажу, коли б вже мене попобив, то мені легше б було б: знала б, що я йому жінка, а то немов собака, що все лає…
Сумасвод
Ну, я йому тут поговорю, а коли не послуха, провчу по-своєму, по-уланськи. Чи нема ж, сестро, у тебе чого пообідати? Пішов з Основи не снідавши.
Настя
Де-то вже нема? Ще мудрий борщ з заячиною. Тут сміх: учора у полі жав та як-то зайця чи вбив сонного, чи піймав, так ізвелів борщу зварити, сам, каже, усе з’їм, та отсе десь забарився, не йде.
Сумасвод
А ти виподчуй той борщ гарному молодому уланові… Е! Тривай лишень!.. А провчим, сестро, твого мужика?
Настя
Що б то, як-то?
Сумасвод
Я то вже знаю, як! Ходім у хату, усип мені увесь борщ, а йому не зоставляй ні крапилинки… От там я скажу, як його одурити; а ти вже сама ще й більш придумаєш…
Настя
Та коли б його як направити, щоб мені світ розв’язав.
Сумасвод
Не тужи, сестро, усе буде гаразд.
№ 3
Буде дурень в мене знати,
Як-то жінку ревновати;
Він ні слова вже не скаже, (2)
Ревновати всім закаже… (2)
Настя
Вже не жаль би і терпіти,
Коли б мала я любити;
Щоб другого замість його – (2)
Так немає ж тут нікого… (2)
Сумасвод
(смотря в сторону)
А що? Чи не він то іде?
Настя
Та він же; поспіша, бач, обідати.
Сумасвод
Буде він у мене трясцю їсти! Возьми ж, сестро, он я тобі приніс рибки нашої – чугуєвської на гостинець та й ходім у хату.
Настя, взяв мешок, обнимает брата и поглядывает на входящего мужа.
№ (та же музыка. Вместе.)
Сумасвод Буде дурень в мене знати, Як-то жінку ревновати, Полюби собі другого – Гей! Улана молодого! | Настя Нехай дурень буде знати, Як-то жінку ревновати, Полюблю собі другого – Я улана молодого! |
Обнявшись, уходят в хату.
Явление 3
Потап
(один)
Чи то мені так здалось, чи що? Так щось мотнулося у хату… мов жінка, та нехай бог милує, мов з москалем, та щось і співало, чути було… або, може, дружки по селу ходять… вже ж навдаку, як тут мене пильно жде обідати, то щоб приняла кого другого… От так потурай жінкам! Сказано: мужика обнімає, а на халахура моргає… Коли б я зміг, я б усіх отих халахурів, що і меж солдатами, і меж школярами та таки і меж панами, усіх би потопив, щоб не заглядались на дівчат та не підморгували молодицям!.. Лихо з ними, та й годі! От же, бач, і не виходить жінка, а тут їсти, аж шкура болить. Гей! ти, Насте! Насте!
(Хочет отворить дверь.)
Бачить, защепнулась! Відчини, Насте!
Настя и Сумасвод хохочут.
Ох, мені лихо! Там собі регочуться та удвох… (стучит крепко в дверь), відчини швидше! Гаспидська личино! відчиняй, поки ще…
Настя
(выглядывая в окно)
Хто там товчеться? Чи то ти, Потапе? Тривай лишень, зараз відчиню.
Потап
(дразня ее)
Чи то ти, Потапе? Ще, мабуть, ще кого ждала?..
Настя вышла.
А у хаті хто?
Настя
А хто ж буде у хаті, коли я вийшла?
Потап
(подозрительно)
Ні, ти мені кажи, з ким ти реготалась?
Настя
Тю-тю, реготалась! То я спала, як ти став стукати, так я позіхала!
Потап
Позіхала! Коли на усі заставки з москалем: ге-ге-ге-ге-ге!
Настя
З яким би то москалем? Де він тут у гаспида взявся?
Потап
Де озьметься? Коли я сам забачив, що шморгнув за тобою у хату.
Настя
Забачив? Коли б бачив іменно, так би і так. Се так, як на тім тижні – притьмом хтось у хаті є! Коли оглядівся, так цуценя!
Потап
Цуценя! Кажуть тобі – не цуценя, а москаль, улан!
Настя
Де б то у нас москалі взялись? Хіба ж тут постой, чи що?
Потап
Ти як захочеш, то й знайдеш! Ти на те жінка! А пошукаю я у хаті?
Настя
Та шукай собі хоть і на хаті, коли тобі ніколи.
Потап идет в хату, а Сумасвод выскакивает с мешком в окно и бежит через плетень в огород и там скрывается; через несколько времени Потап выходит, неся уланскую саблю.
Потап
(с большим сердцем)
А се що таке? Га! Що се таке, гадюко?
Настя
(равнодушно)
Де?
Потап
(тряся саблю)
От се, от се що, не бачиш?
Настя.
Се моє мотовило!
Потап
(пристально рассматривает)
Яке мотовило? Що се ти кажеш? Мотовило?
Настя
Мотовило з мотком; не жартуй-бо, Потапе! Пасма поспускаєш!
Потап
Яке се мотовило? Се щось уланське! Тільки що його не знайшов. Кажи, де він? Не скажеш – застрелю
(целится саблею).
Настя
Та ну, годі жартовати; кажу, пасма поспускаєш, тоді мені наробиш діла; ке сюди, кажу (отняла у него саблю и мотает с нее будто нитки).
Потап
(с удивлением, смотрит)
Бач – і мота! А де ж у тебе нитки? Де вони?
Настя
(показывает ему будто нитку, с ласкою)
Ось, бач; та тоненька-тоненька! Вже ніхто так не напряде, як твоя жінка.
Потап
(протирая себе глаза)
Мотовило! Заховай оце мотовило, як прийде мати, покажи їй, чи се мотовило?.. А поки давай обідати – борщ є?
Настя
Який там борщ?
Потап
Який?! З заячиною!
Настя
Чи не треба ще в гарбуз перцю? Де б то ти тієї заячини взяв?
Потап
Де узяв? Я ж учора піймав зайця.
Настя
Та що се ти говориш? Хіба ж ти собака, щоб ти зайців вмів ловити. Ох, мені лихо з тобою!
Потап
Яке тут лихо? Я орав; дивлюсь, заєць лежить; я підкрався та як уріжу кийком по голові, він як перевернеться… а я і узяв і приніс тобі, і сказав, щоб мені борщу зварила з заячиною.
Настя
Ох, горечко тяжке! Уже ти і зайців ловиш, і вже мого мотовила не пізнаєш… Що мені, бідній, робити?
(Будто плачет.)
Потап
Будто ж я не приносив зайця?
Настя.
Та далебі що ні!
Потап
Отже зовсім так здалося, що я його вбив і приніс тобі.
Настя
То-то і лихо, що здалось! Починено тобі, соколику… (с участием, ласкаясь к нему) починено, коли вже і мотовила не пізнав. Ох, лихо мені…
Потап
Так се мотовило?
Настя
Та далебі що мотовило!
Потап
Заховай, заховай, що мати скаже; дай же обідати, що там є?…
Настя
А що є? Увесь ранок копала на огороді та й у печі не топила… тільки ж і є, що учорашня каша.
Потап
Дай, душко, і її шматок: дуже їсти хочу.
Настя
(уходя)
Зараз винесу: не втікай нікуди (уходит в хату).
Потап
(один)
Хто її зна, чия правда? А щось не дурно в мене в очах зеленіє…
(раздумывает).
Жінка ж божиться, що не приносив зайця; божиться, що мотовило…
Настя
(приносит на тарелке кашу и мотовило)
На ж, мій Потапочку, поїж хоть сухої кашки, поки до вечері заріжу курку та мудрого борщу зварю (садится близ него и обнимает).
Потап
Замість зайчини (смеется) ге, ге, ге, ге….
Настя
Та ну-бо не згадуй; ще хто підслуха та сміятиметься… Їж, мій Потапочку!
Потап
(видя мотовило)
А то в тебе що?
Настя
(мотает нитки на мотовило)
Та се ж мотовило, що ти звелів матері показати.
Потап
(взяв мотовило, стучит об пол)
Тепер і не бряжчить…
Настя
Та годі-бо вже, мовчи та їж! А я заспіваю тобі пісеньки…
№ 4
Ой, був колись собі Охрім,
Та, на лихо, дурний зовсім;
А в нього жінка та Кулина
І весела, жартовлива.
І скакала часто в гречку.
Потап
(с полным ртом каши)
Бач яка? Що ж він?
Настя
Вона все з мужика сміялась,
Тихенько знай все женихалась,
Мужик плохий собі й байдуже,
Не доглядається! Не дуже!..
Дума, так йому здається.
Потап
(хохочет)
От-то! На-на! Тю-тю, дурний!
Настя.
Вона з солдатом верховодить,
Мужик ні се ні те городить,
Звела з ума його зовсім,
Сміється бідний наш Охрім,
Зовсім пошила в дураки!
Потап
Не знаю, якби-то так на мене, провчив би я і халахура, й тебе! Ще й нічого! Ще мені тільки помаячило москалем… ще тільки мотовила твого не пізнав, – та я з серця трохи тебе не з’їв… О! Я злий! Ти мене тільки не серди… От же спасибі тобі, нагодувала добре… хоч і без обіду та гарно наївся і самої каші! От за це тебе обніму і поцілую…
Между тем Настя тихо встала и ушла в хату; на ее место подсел Сумасвод.
Явление 4
Сумасвод и Потап
(утершись, медленно поворачивается, обнимает и целует Сумасвода… Увидя его, в изумлении вскакивает и кричит).
Ох, лихо! Що се таке за проява?
Сумасвод
(не вставая с места)
Здоров, земляче!
Потап
Скажи ти мені, що ти таке є, відкіля ти прийшов і чого тобі треба? Чи ти, може…
Сумасвод
Де то вже мені до тебе рівнятись? Я собі простий улан, зумасвод.
Потап
(осматривая его и ухватив за саблю)
Нащо ж ти отсе почепив моей жінки мотовило?
Сумасвод
Де таки тут у гаспида мотовило? Се, бач, сабля
(вынимает саблю из ножен).
Потап
(струсив, бежит от него)
Ой лишечко! Цур тобі! Не рубай і мене; а жінку вже, може, на шматки порубав… де моя жінка? Кажи, де? Вона тутечки сиділа…
Сумасвод
(все подходит к нему, а Потап дальше отходит)
А на врагів мені твоя жінка? Я тобі і свою віддам! Там така сердита!
Потап
(двигается смелее и подходит к нему)
Ох, братику, лихо нам від жінок! Послухай мене, як з ними справлятись: сердься усе на неї та товчи разів по п’ять в день от так, як я свою: так духу мого трепещить!..
Сумасвод
Цур їм! Я не за тим до тебе прийшов. У тебе є кінь такий, що у нас на у всьому полку такого нема.
Потап
(насмешливо)
Коростявий та кривий на задню ногу…
Сумасвод
Говори! Ми то вже знаємо, що воно є… Командир послав мене, купи, каже, того коня: за що дай – то дай! А тільки купи! Хоч, от тобі з первого слова п’ятдесят рублів?
Потап
(в большой радости, в сторону)
Ох, мені лихо! Се пару волів можна купити! Коли б не роздумав!
Сумасвод
Що? Мало? Ну, так і бить: даю сто рублів; бий по рукам.
Потап
(бьет по рукам)
Пожалуй, коли тобі…
(от радости не может выговорить).
Явление 5
Те же и Настя.
Настя
А що ви тут торгуєтесь? Ти вже, Потапе, щось і продав, – що вже по рукам б’єш.
Потап
(с радостью жене)
Жінко! Насте! Продав, нашу потику.. бери в нього сто рублів.
Настя
Чи не дурний же ти? Він більше дасть; нащо ти продешевив?
Потап
А-йо? Продешевив? Дасть, дасть двісті. Ану-ну, скажи йому, чи дасть двісті?
Настя
Ох, не хочу, не силуй мене, я уланів боюсь: як удень побачу якого, то аж трушусь цілу ніч…
Сумасвод
Що ви там собі товкуєте? Чи віддаєш за сто рублів? От і гроші!
Потап
Та ні, не можна; так дешево буде… Коли б двісті!…
Сумасвод
Пожалуй, мені деньги не в щот! Тільки треба розглядіти… Поведи-ка мене, хазяйка, у хлів до нього: оглядимо укупі.
Настя
(собираясь идти)
Ось зараз, служивий.
Потап
(удерживает ее)
Е! Ні-ні-ні! Тривай лишень, так не годиться розглядати; я сам його приведу.
(В стор[ону].).
Е! Та як же їх удвох оставлю? А, лихо, та й годі! Підіть, господа служба, самі: от там кінь у хліві стоїть, оглядіть самі.
Сумасвод
А щоб ти не діждав, щоб я по чужим хлівам ходив! Добре ж, піду і скажу командирству, що не продаєш.
Потап
(в сторону)
Се бачу так собі, думав, що мене дома нема… та до жінки б то… ні… не на таковського напав…
(Ему.)
Ідіть же, ідіть!
(Провожает Сумасвода и все поворачивает его назад, когда тот, уходя, смотрит на Настю; потом, увидев, что Настя смотрит на Сумасвода, бросается к ней, отворачивает ее, то и дело бросается от улана к жене и опять к улану, все повторяя.)
Та йди ж! Йди ж!
(Ей.)
Та не дивись на нього… Чого ти дивишся?
(Когда Сумасвод ушел, он обращается к жене.)
Чого-таки так пильно приглядати? Як тут, так і не страшний! Ой, ти добра!
Настя
Ну тебе в болото з ним! То я з переляку дивилась, щоб він тебе, мого соколика, не застрелив оттим, що у нього при боці висить…
Потап
Будто б то я і дався йому! А так і є твоя правда; то не мотовило: я сам розглядовав.
Настя
Та ну вже, годі, не згадуй; ще хто почує, то сміятиметься, а лучче знаєш що, мій Потапочку, як ти тепер гарненько пообідав…
Потап
(хохочет глупо)
Борщу з заячиною…
Настя
Та не згадуй, кажу тобі, вже чого б то там не було, та пообідав же… так тепер скопай мені грядочку на розсаду, а я сяду шити за ворітьми.
Потап
Е! Ні-ні-ні! Сього вже не роби і не сердь мене; я тобі копатиму, так сядь біля плоту та дивись на мене…
Настя
От так, дивитись! Що ж з того прибуде? Я лучче буду пісеньок співати.
Потап
А заспівай лиш того дурного Охріма. От дурень, так-так!
Между тем перелез на огород и начал копать, а Настя, сев подле плетня, шьет и поет.
№ (та же музыка)
Настя
Ой, був колись собі Охрім,
Та, на лихо, дурний зовсім,
І в нього жінка та Кулина,
І весела, жартовлива…
І скакала часто в гречку.
Потап
(кричит)
Насте! Що се таке, дивись, риба…
Настя
Де там тобі узялась риба?
Потап
Ось де, у грядці: копнув та й викопав щуку.
Настя
(смеется)
Як таки можна у грядці щоб була щука! Ой лишечко, не руш її, то, може, гадюка! Покинь, щоб не вкусила тебе; мені тебе жаль!..
Потап
Яка там тобі гадюка? Щука свіженька, осьде, на!
(Бросает чрез плетень к ней большую рыбу.)
Настя
(подобрав рыбу)
Ох, мені лихо, так і є, та яка превеличезна, та ще й жива!
Потап
Йо? А я думав, що давня; думав, що як торік копав огород, так чи не положив я її тут, забувшись.
Настя
Де тобі забувшись? Так і трепечеться.
(в стор[ону])
А вже, мабуть, тижнів зо два, як і не думала трепетатись..
(Ему.)
Ану, копай ще… чи не викопаєш чого собі на борщ?
Потап
(копая)
Якраз! Ось карась прездоровенний! Лови, не вдержу у руках…
(Кидает ей рыбу.)
Настя
(подбирая)
Аж і справді! Насилу піймала!..
(В сторону.)
О, щоб тебе з дурнем!..
(Ему).
Скажи мені, будь ласков, як се риба у грядки забралась?
Потап
(копая)
Не що! Знаєш, у воді усе п’є, а то захотілось попастись молоденькою травицею та й забралась сюди, а відсіля вп’ять і не потрапила у річку; сказано, що риба дурна… Ось, іще! Та який важкий окуній! Лови!
(Кидает.)
Годі сьогодня; нехай ще на завтра зостанеться; коли треба буде, то й накопаю.
(Перелез к жене.)
Знаєш, Насте, коли по правді сказавши, дуже їсти хочу; звари мерщій борщику от із сього, а от сю спряжи у масличку та ще и сметанки підложи та таке гаряченьке, шкварчаче і постав переді мною…
Когда Потап разговаривает с женою, Сумасвод влезает на вербовое дерево, развешивает на ветках груши і потом уходит.
Так я собі так гарно поїм, що аж за вухами лящатиме… Неся ж швиденько та порайся… гляди ж, не попускай, щоб ще не втікла яка…
Настя
Не бійсь! Не бійсь… я вже знаю, що робити…
(Уходит в хату.)
Потап
(один, смеется)
Ге-ге-ге-ге! Се навдивовижу… Люде бовтаються у воді, у річках; мокнуть, мерзнуть та часом і нічого і не піймають, а я і у воду не лазив, і не мок, тільки копну заступом: тут і є або карась, або щука…
От так роби, як я роблю,
По вгородам рибу ловли»;
Заступом тілько хрясь! (2)
І піймався тут карась! (2)
Хоч рибалка й силу знає,
А навряд він так піймає…
Як заступом тільки – стук! (2)
Скільки хочеш бери щук! (2)
От так знай, як я знаю;
Швидко вже обідать маю;
Що б то, якби скиба хліба (2)
Та коли б поспіла риба! (2)
О, щось дуже хочу їсти,
Коли б швидше за стіл сісти
Борщик, рибку уплетати; (2)
Не люблю голодний спати! (2)
А поки ще до того обіду, з’їв би чого-небудь, якби що попалось..
(Осматривается кругом и видит на дереве груши.)
Дивись! Що то таке? Адже груші! От так! Швидко поспіли! Отеє ж попоїм я їх…
(Идет по сторонам.)
Де наша драбина? А лихо його матері, не знайду скоро… Насте! Насте!
Настя
(выглядывая в окно)
А що там таке? Чего ти мене кличеш?
Потап
А ке сюди драбину! Не знайду, де.
Настя
Та там, у хліві! Хіба ж сам не озьмеш?.. Мені ніколи, борщ засмажую.
Потап
Та ну-бо! О, яка! ще мужика і не слуха… швиденько… швиденько! Борщ не втече; поки ще він укипить, а я грушок наїмся…
Явление 6
Потап и Настя, выходит из хаты, идет в сарай и выносит оттуда лестницу.
Настя
От тобі і драбина! Не вмів сам взяти!
Потап
Ось сюди її, сюди; пристав лишень до верби.
Настя
Чого-то ти на вербу полізеш?..
Потап
Он бач, груші поспіли; так поки ти зі своїм борщем упораєшся, я достану груш та поїм, бо, не тобі кажучи, уже їсти хочу…
Настя
Що то ти вигадав? Де таки там вони є? Се сміховія! Хто бачив, щоб на вербі груші росли?
Потап
(насмешливо)
Хто й не бачив, а я бачу! Держи драбину, а я полізу і, коли не віриш, то й тобі кину…
Настя
Гляди ж, лізь потихеньку, та не впади, щоб не забився… мені тебе жаль; ти в мене добрий мужик.
Потап
(влазит на вербу, садится на ней спиною к жене и ест груши)
А та й мудрі ж! Чи хоч, жінко?
Настя
Ану-ну, ке сюди; зроду не їла груш, що на вербі ростуть.
Потап
Тривай лишень; сам наїмся!
Явление 7
Те же и Сумасвод, выбегает, принимает лестницу от дерева и становится с Настею, обнявшись, поодаль от дерева.
Потап
(на дереве)
А ще є і терпкі… А на тобі, жінко, з пару… а де ж ти?
(Бросает ей груши и оборачивается к ней лицом.)
А що, смачна?
Настя
(целуя Сумасвода)
Ой, солодка ж… повік би таку їла!
Потап
(увидя их обнимающихся, сердится, выходит из себя и кричит)
А що то ти, врагова жінка, робиш? Геть! Перестань! Я бачу, усе бачу! Ох, лихо! І драбини нема! Геть, ти, мерзенний солдат! Геть від неї! Ох, лихо, обнімаються! До чого то й ще вийде… і усе при мені, а злізти не можна… Гетьте-бо! Розійдітесь!
Настя
(продолжая целоваться с братом)
Що за смачні груші, солодкі. От ще… гарна та прегарна! та рум’яна, як немов щоки у гарного улана…
Потап
(в бешенстве)
Та годі вам! От злізу, я вас ізірву!
Сумасвод
(Насте)
Скажи мені, голубочко, у тебе є мужик?
Настя
Катма, ще торік одубів!
Потап
(кричит)
Бреше, бреше, бреше! Я ще живий! Ось, осьде!
№ 6
Настя
І жив, не любила,
І вмер – не тужила!
Тільки трошки зголосила, (2)
Як у яму положила. (2)
Лежи собі, спочивай.
Мені гуляти не мішай…
Тупу, тупу ніженьками! (2)
З гарними уланами! (2)
Сумасвод
Так тобі можна зо мною любиться, а?
Потап
Не можна! Ось дайте драбину; я злізу да полюблю вас по-своєму… Га-га-га!
(Дрожит от гнева.)
Настя
Та можна! Я по усякчас твоя! Хто мене зопине…
Потап
Я, я зопиню; хіба не бачиш свого мужика! Осьде я! На вербі! Хіба повилазили, не бачиш! Хіба позакладало, як я пробі кричу… Ей, люде добрі! Ратуйте! Москаль жінку… цілує…
№ 7
Настя и Сумасвод
Ой, щаслива наша доля,
Любитися своя воля,
Гоп, гоп, гопопо! (2)
Любитися своя воля. (2)
А хто баче, а хто чує…
Нехай собі не здивує.
Гоп, гоп, гопопо, (2)
Нехай собі не здивує. (2)
Потап
(кричит)
Пробі!.. Ратуйте! Шибеник! Харцизяка! Злодіяка!
Сумасвод
Хто то, душко, кричить? Чи не підглядів нас хто?
Настя
(лаская его)
Ні, мій голубчику, то собака бреше… нехай гавчить; а ми погуляєм…
Потап
То не собака, то я кричу, пробі! Гадюко! Стидка! Мерзенна!
№ (музыка та же)
Настя и Сумасвод
Нехай гавка, нехай бреше…
А нам любитися тут легше…
Гоп, гоп, гопопо! (2)
Нам любитися тут легше. (2)
Потап
Та подайте-бо драбину!
Надам буханців їй в спину..
Ось я дам вам гопака; (2)
Ось я дам вам гопака. (2)
Настя и Сумасвод
На дорогу поцілуйте,
Погуляли… не здивуйте.
Гоп, гоп, гопопо! (2)
Погуляли, не здивуйте. (2)
Сумасвод уходит.
Явление 8
Настя, Потап и Орышка.
Орышка
Що тут у вас за гвалт такий? Я була на вгороді у себе, чую, мій Потап не своїм голосом кричить! Де він?
Настя
Ох, матіночко! Паніматочко! Яке мені лихо заклалося?
Орышка
Що там? Яке лихо? Та де Потап? Чи не згубила ти його? Чого він кричав? Де він?
Потап
Ось, осьде я, мамо. Поратуй хоть ти мене.
Орышка
Бач де він. Чого він туди зібрався?
Настя
Спитайте його самі; а я від жалю й не знаю, що йому й казати.
Орышка
Чого ти, сину, туди зібрався?
Потап
Бач, мамо, ось на вербі уродили груші, так я зліз їсти їх, а вони тут…
Настя
(все плачет).
Чи чуєте, мамо, що каже… на вербі груші… Зовсім біда!
Орышка
Ох, мені лихо тяжке!.. Що се ти говориш? А злізь сюди…
Потап
Та я б і давно зліз би, так драбини нема…
Настя
Поставлю йому, мамо, драбину, нехай злізе і розкаже, що тут мені казав; тільки я заховаюсь, бо вже мене трохи не вбив
(приставляет лестницу).
Орышка
(удерживает ее)
Не втікай; я не дам! Невже ж при мені буде битися?
Потап
(слез и бросается к жене)
А? Тепер моя воля! Так я вмер?
Настя
(прячется за мать)
Мамочко! Голубочко! Не дайте мені пропасти.
Орышка
(удерживая сына)
Потапе! Що ти? Що там таке?
Настя
Ось розпитайте його, мамочко, нехай він порозказує…
Орышка
Що тут таке, синку? Розкажи мені попереду…
Потап
Усе, усе розкажу… та тоді при вас і попоб’ю оту гадюку, скільки душі завгодно, даром що заховалась за вас… Знаєте, мамо, я копаю у вгороді та такий голодний…
Настя
(все за матерью, тихо ей)
Бачите, голодний! А тільки що добре пообідав! йому б усе їсти!
Орышка
Ну!..
Потап
Я копаю… копаю… та й викопав прездоровенную щуку…
Настя
(тихо и печально матери)
Чи чуєте, мамо?
Потап.
А далі ще копнув, аж тут короп… окуні… та животрепечущі… насилу у руках вдержав…
Настя
(тихо).
Чи чуєте, мамо?
Орышка
(вздыхает)
Ох, лишко тяжке! Чую, доню!
Потап
От я й кажу… вари, жінко, борщу, та мудрого…
(Жене.)
А що, не казав я сього? Чи чуєш, не казав? І риби не давав?
Орышка
(тихо Насте)
Кажи-бо, що казав і рибу давав…
Настя
(плача).
Віддав… і казав…
Потап
Ось, коли б ти, голубонько, сюди вийшла, ти ще б і не так би заплакала. Ну, поки вона варить, я побачив, що на вербі груші зовсім поспіли, так я і поліз…
Настя
(то же)
Чи чуєте, мамо, на вербі груші?
Орышка
Чую, усе чую, і мене жаль узяв…
Потап
А я сижу на вербі, рву груші та їм.
(жене)
А не давав я тобі? га?
Орышка
Кажи, доню, давав, не сердь же його…
Настя
Давав.
Потап
(дразня ее)
Давав… Потривай лишень, я ще тобі і не так дам; я ж собі їм, а вона тут де видрала улана та й давай з ним от тут женихаться: і співати, і скакати, і ціловаться; а як обнялись, так я вже став і пробі кричати…
Настя
Чи чуєте, мамо? Де ж у нас улани?
Орышка
Ей, синку, синку, де-таки взявся тут улан!.. Се тобі так здавалось.
Потап
Та де, мамо, здавалось, коли я сам бачив, як він коло неї скаче, аж земля стугонить; а вона коло нього, як ясочка…
(дразнит ее)
І мужик мій вмер… я його закопала… тупу, тупу ніженьками… Скажи, не правда сьому? А у нього біля бока жінчине мотовило так і бряжчить…
Настя
Чи чуєте, мамо? Моє мотовило у бока бряжчить! Ох, моя годинонька…
Орышка
Ох, мій синочку, Потапочку! Що се з тобою сталось? Ти зовсім з ума рішився…
Потап
Та ні, мамо, як тебе бачу, так і усе бачив.
Орышка
Послухай же мене, своїй матері; вже не хто, як я тобі усю правду розкажу… Чи чував ти зроду, щоб у землі риба водилась?
Потап
Ні, мамо, щось невтямки.
Орышка
Попитай усіх людей, так усяк скаже, то була мара.
Потап
(подумав)
А може й мара, тілько я бачив.
Орышка
От так бачив! А уво сні ніколи нічого не бачиш?
Потап
Де то вже не бачу! Бачу багацько дечого.
Орышка
От бач, так і тут! От так же ти і на вербі груші бачив, що стид людям сказати! От такого ти улана, да ще з жінчиним мотовилом бачив… Гай-гай! Сину, забудь усе, що тобі здавалось… не задавай мені жалю, розказуючи про таке, що я подумала, що нехай бог боронить, ти зовсім одурів; не споминай і жінці, що бач, як слізоньками розливається. Вона тебе любить, їй тебе жаль; не кажи сього нікому, люди сміятимуться; забудь усе; мов нічого й не було!
Потап
(долго думал и вздыхал)
А ходи сюди, жінко. Не бійсь-бо, я не битиму; ходи до мене на часинку, не бійся…
Орышка
(Насте)
Іди-бо, не бійсь; я тут, я обороню…
Настя
(подходит робко, плача)
Чого там вже?
Потап
(тихо жене)
А вщипни мене, та, знаєш, добре.
Настя
(будто щиплет его)
Чи так?
Потап
Та ні, міцніше, так зо всієї сили.
Настя
(будто со всей силой щиплет)
Вже міцніше не здужаю… Терпи, коли захотів.
Потап
Таки аж нічогісінько… Еге! Тепер я догадався, то не я був… так… так воно й є! Пожалуй, буде мені здаватись, як я не я! Ану, протру очі, понюхаю кабака; от тепер щипай.
Настя
(щиплет настоящ[е])
Спершу полегеньку…
Потап
(кричит)
О-о-ой! Мов ковальськими кліщами ковирнула!.. Тепер, мамо, бачу, що то не я був, тим воно і здавалося, що то була мара.
(смеется)
О, сміховія! Чого-то не було?
(Осматривается кругом.)
От і бачу, що нема на вербі груш, нема і улана, аж на душі полегшало, як я – став вп’ять я…
(Ходит бодро и весело.)
Настя
Чи чуєте, мамо, що він таке говорить. Зовсім, зовсім не в своїм умі…
Орышка
Не руш його, а йди собі у хату, щоб часом, як найде на нього, так щоб тобі не досталося; заховайся, а я буду тут розговорювати, а далі піду до знахурки, нехай що зна, то й робить, щоб йому розум відвернути…
Настя
Робіть, мамочко, що знаєте, якби не ви, я б пропала зовсім…
(Уходя.)
Ох, лихая моя годиночка та нещасливая!
(Уходит.)
Орышка
(подойдя к сыну)
Ти мені, синку, ось що скажи. Чи не болить в тебе що?
Потап
Від чого воно буде боліти, коли мені усе їсти хочеться…
Орышка
Та ти ж недавно обідав. Від чого ж тобі їсти хочеться?
Потап
Та яке вам, мамо, обідав? Сказав би, що й риски не було в роті, так же їв оті груші… Але, тривайте лишень, як же сказати, що то не я, коли й тепер чую у роті смак від груш.
Орышка
(испугавшись, сплеснув руками, в сторону)
Ох, мені лишечко! Вп’ять став заговорюватись! Вп’ять товче про ті груші. А я ж то з ним сама; утечу від нього!
(Ему.)
Оставайся ж здоров, синку; гляди, не роби нічого! Не давай рукам волі…
Потап
А попереду ущипнути себе…
Орышка
Бог знає, що розказує! Ти собі що хоч роби, тілько других не занимай… Прощай; сину! Горе мені з тобою!
(Поспешно уходит.)
В продолжение этого разговора Сумасвод раскинул тенеты через двор по дороге к хате.
Потап
(один)
Вже не знаю, хто з нас дурніший? Я кажу про своє, а вони теревені правлять…
Настя
(выглядывая в окно)
А йди, Потапе, обідати: зварила тобі мудрого борщику; чи чуєш?
Потап
Де-то вже не чую, аж поспішаю та чую…
(Спешит идти в хату и попадает в тенета, падает в них, кувыркается, запутывается и кричит.)
Ой лишечко! Попав у тенети, мов заєць! Агов, жінко! Іди вирятуй!
(Барахтается и больше запутывается, кричит.)
Та вирятуй-бо! Ой! Вирятуй!
Явление 9
Потап, Сумасвод и Настя, около Потапа прыгают.
№ 8
Сумасвод и Настя.
Дивитеся, добрі люде,
Звіряку піймали;
Ще такого ви звіряки
Зроду не видали!
(Под другое колено музыки хохочут и прыгают около него.)
Ми й з радості сієї
Гуляємо і скачем;
Нехай б’ється у тенетах,
Ми вже не заплачем.
(Под другое колено музыки то же делают.)
Потап
Ой, ратуйте, добрі люде!
Дуже я злякався;
Мов взаправду той звіряка
В тенети попався!
(Под другое колено плачет и рвется.)
Бачте, жінка знов з уланом
Гуляє і скаче,
Мужик її тут страждає,
Вона й не заплаче!
(Под другое колено музыки то же делает.)
Настя и Сумасвод
Лежи ж тут, Потап, сердега,
Увесь день тут спочивай!
Нам тільки того й треба,
Ось гуляй собі, гуляй!
Потап
Ой Потап, Потап, сердега!
Тут ти собі й пропадай!
Уб’ють тебе замість вовка,
Гаю, лишенько, гай-гай!!
Конец первого действия
Действие второе
Та же декорация.
Явление 1
Потап
(один спит в тенетах, просыпаясь, зевает громко)
А-а-а! А що? І, мабуть, я і досі замість звіряки у тенетах! Так і є!
(Смеется.)
Жінка скаже вп’ять, що мені здавалось так… Ну-ну! Так що? Здається… Та воно не що: пожалуй, е на чим лежати! І мнякенько! І під голову підложити… та ба! Не можна буде їсти нічого! Ложки не донесеш і до рота, не знайдеш, хто його зна, де його й шукати. Гай-гай! От же, вже й скучно так лежати… А вона, мабуть, з тим москалем там… у-у-у-у-у! Що б то я зробив? Та хіба вже не вирвусь?.. Я їй дам! От і несе його чорт до мене… Чого то він?..
Явление 2
Настя (переодетая уланом) и Потап (в тенетах).
Настя
Де ж се моя Настя? Казала, звістку подам, як мужик куди повіється… подала: я й прийшов, а її нема!
Потап
Ай, се вже другий! Так і є! Відкіль мені сталася біда? Так і посипали відусіля, мов мухи до меду.
№ 9
Настя
Де ти, Насте, де, голубко?
Вийди на часину.
Покинь свого мужика,
Гаспидську личину!
Потап.
А, лихо тому мужикові! І на річах, і на співах усе його лають…
Настя
Тепер би нам побачитись,
Потап пропадає;
Вийди, вийди та швиденько –
Нехай не дурно лає!..
Потап
Ох-ох-ох!
Настя
Хто там стогне? А, бач! Хто тебе запроторив сюди?
Потап
Та таки ніхто; знаєш, пообідав мудро, захотілось спати, так я в тенети, на прохолоді, щоб мухи не кусали, та і заплутався трохи. Ось виплутай мене, господа служивий.
Настя
Ізволь, земляк.
(будто хочет его выпутать и останавливается)
А хто ж ти такий, ти, може…
Потап
Та ні-ні, се не я! Єй же то богу, що не я! Виплутай тільки…
Настя
Так ти, може, сам і Потап?
Потап
Та де мені до Потапа? Я тільки батрак його… А що ж, якби я Потап?
Настя
А бач що: його Настя та любить мене вже місяців зо два, і як Потапа нема дома, то я й до неї… та собі і гуляємо.
Потап
Бач, яка ласа до уланів! Один жде, а вона э другим у хаті гуляє…
Настя
Гуляє? А поведи мене, підкрадемось та подивимось, що вони роблять…
Потап
Так випусти ж мене попереду…
Настя
Може, ти сам Потап? Кажи-бо, чи істинно Потап?
Потап
А нащо ж тобі?
Настя
Коли ти справді Потап, то я тут тобі голову зарубаю, щоб без тебе нам любитися воля була.
Потап
Так, ні ж! Я ще тепер і більш не Потап! Не бійся! Ослобони тілько мене, я тобі у великій пригоді стану.
Настя
Що б то, як?
Потап
Так що як піду куди, чи то так – як Потап куди піде, так я за тобою і прибіжу…
Настя
Так ти кажеш, що вона і другого любить.
Потап
Любить, братику! Тут мені такий розор з нею, що ну!
Настя
А тобі що? Адже ти не Потап. Хіба і ти любиш її?
Потап
Та ні-ні, я овсі не Потап. Я кажу що? Потапові біда! Ось тільки випусти мене, то я і поведу тебе до неї і застукаємо їх з другим… його проженем, а ти зостанешся.
(в сторону)
Лихої матері дождешся, аби б тільки освободив.
Настя
Не знаю, як-то воно буде?
Потап
Та буде так, як я кажу… а ще, опріч того, цілий год дядьком буду звати.
Настя
(освобождает его)
Ну, добре, давай руку та сюди-бо… бач, як заплутався, мов справді звіряка…
Потап
(вставая, оправляется, в сторону)
От так ти дурня обмани… І племінником не буду звати, не тільки дядьком і не до Насті тебе одведу, а геть з двора протурю!
Настя
Ну, веди ж швидше до Насті.
Потап
Бач, як кортить тебе до Насті, а ще й молодий: катма і усів… Чого ти такий молодий пішов в улани?
Настя
О земляче! Коли правду тобі сказати, так кріпко люблю уланів, де їх забачу, так аж жижки трусяться…
Потап
А ти десь собі знай все за дівчатами та за молодицями… га?
Настя
І вже то! ні! Вони мені усі дарма! Тільки я люблю… твою Настю… чи то пак Потапову жінку.
Потап
(в сторону, с досадою).
Бодай тебе побила трясця! Скажи мені, голубчику, по самій істинній правді, чи Настя ж тебе любить?
Настя
Ов-ва!!
№ 10
Мене по правді люблять всі:
І воєнні, і купці,
І пани не забувають,
Все на мене підглядають…
Бач, що личко рум’яне…
На що подивись – все гарне!
Гоп, гоп, гоп, гоцоцо!
На що подивись, все гарне.
Як очиці поведу,
За живіт беруться,
Брівоньками моргону,
На стіну деруться…
Або як возьмуся в боки
Та піду у пляски, скоки,
Гоп, гоп, гоцоцо!
Не всидить тоді ніхто!
Потап
(присматриваясь на нее)
Та як таки такого жевжика і не полюбити? Що б то було, якби по всім полкам та половина таких солдатів було б, як ти?
Настя
Е! Лихо б було, ніколи б було б і воєватись, і муштруватись, а все б мали женихатись…
Потап
(все более присматриваясь)
Та й наробили б усякого дива! Що ти, голубчику, здаєшся на мою Настю? Я й не думав, що і між уланами така є.
Настя
От же, бач, ти й пробрехався. Ти кажеш, що твоя Настя. Так ти єси Потап!
Потап
Та цур йому від мене! Я кажу: моя хазяйка!..
(В стор[ону].)
Адже не брешу.
Настя
Веди ж мене до твоєї хазяйки.
Потап
Та добре, тільки її нема дома, а я знаю, де вона, я тебе туди направлю.
Настя
Ану-ну, де вона, чи знаєш?
Потап
Вона ось там: як вийдеш із воріт, та йди вулицею, а там і провулок, а там вп’ять піди вулицею та тиць… буде колодязь… а біля його хата без сінець, там живе глуха Стеха, так у неї допитайся, де тепер є Настя…
(В стор[ону] смеется.)
А їй і у тиждень не докричишся
(Насте).
Чого ж задумався? Чи второпав?
Настя
Як то не второпати? Якраз усе знаю… Прощай же!
(Идет к хате.)
Потап
(хохочет)
Іди здоров!.. Направив добре! І через руський місяць не знайде Насті!
(Увидя, что Настя идет к хате.)
А куди ж ти, куди? Та не туди; іди у ворота
(бежит за нею).
Настя вбегает в хату и запирает дверь.
А бодай тебе, таки й шморгнув! Се зовсім біда од уланів.
Сумасвод и Настя хохочут у хати.
Бач, навзаводі регочуться! Пропав, бідний Потап… там їх, бачу, єсть десятків зо два! Бач, який регіт… Напасть зовсім! Піду до отамана або що… улани, скажу, зовсім одоліли…
Явление 3
Потап и Сумасвод, переодетый женщиной.
Потап
(увидя его)
Дивись, дивись! Що се таке є?
Сумасвод.
Добридень тобі, дядьку!
Потап.
Здорова була, тітко! Скажи ти мені, що ти таке є?
Сумасвод
Адже, бач, молодиця; колись була дівкою і усе ждала, щоб ти мене узяв, так, бач-бо, поквапився на другу… дарма. Ми так будемо любитися… мій голуб сизий…
(Хочет обнять его.)
Потап
Цур тобі і з тобою! Коли ж ти є молодиця, то чому у тебе такі уси, як у нашого кота?
Сумасвод
Еге! Я-бо, без сорома кажучи, я собі відьма, а у відьом завседи уси є…
Потап
І не пиката не трохи…
Сумасвод
Аби б ти мене полюбив, то мені і дарма.
Потап
Не хочу, не хочу; в мене жінка сердита, ревнива дуже… як вздрить тебе, то й попоб’є… та ще й мені достанеться.
(в стор[ону])
Тільки що на жінку звернути, аби б як відчепитись…
Сумасвод
Потурай жінці! їй тепер ніколи; в неї уланів до пропасті; бач, як регочуться… Оттамечка з десяток зібралось…
Потап
Не бись, воєватись не йдуть, а усе б то до молодичок… ой, сі мені улани, аж у печінках сидять! Паніматко, відьмочко! Знахурко! Голубочко! Зроби так, щоб вони відціля щезли… а щоб жінка мене самого любила…
Сумасвод
О, якраз зроблю! Тільки поцілуй мене тричі всмак…
Потап
Та далебі що не хочу! Бач, яка ти погана і твар на тобі не чоловіча!
Сумасвод
Дарма, дарма вже; тільки поцілуй хоч разочок…
(Пристает к нему и кусает его в щеку.)
Потап
(кричит)
Ой, ой! Мов укусила… Буду тямити, як з відьмами цілуватись… Тепер…
Сумасвод
(ласкаясь к нему)
Тепер ми, душко, з тобою…
Потап
Не хочу, не хочу нічого! Пригорни до мене жінку; мені більш й нічого не треба.
Сумасвод
Поперед усього треба тебе перевернути у коня…
Потап
І! Сього не хочу! Як стану конем, то на мені улани поїдуть, а тут дома лихо буде…
Сумасвод
Правда твоя. Ну, так собакою переверну тебе.
Потап
I сього не хочу! Захочу що сказати, то й брехатиму, як собака.
Сумасвод
I то правда, ну, так сядь же квочкою…
Потап.
Щоб то як?
Сумасвод
Ось сядь тут, у куточку, та й квокчи, поки я зіллячка зварю та напою тебе. Чи вмієш же кудкудактати?
Потап
Не хитра штука! Уміємо! Швидко ж ти вернешся?
Сумасвод
Та от зараз і прибіжу. Сідай же, сідай; та коли хто й прийде до тебе і буде що говорити, то не кажи нічого, тільки квокчи та кудкудактай… Сідай же, сідай.
(усаживает его)
Ноги ж підбери під себе, щоб не видно було, що ти є чоловік… Квокчи ж…
Потап
(усевшись)
Квок… Квок… Кудкуда… Кудкуда…
Сумасвод
От так, гаразд! Таки точнісінько квочка! Сиди ж так, я побіжу зіллячко варити; тільки знай, коли тебе хто зведе, то усе пропало, я вже нічого не зроблю і не прийду до тебе.
(уходит)
Потап
Куд… куд… куд… куда! Кудкуда! Квок! Квок! Квок! Квок!
Явление 4
Потап (сидит) и Орышка.
Орышка
(входя)
Присилала Настя наймичку, що вже, каже, Потап зовсім одурів… Лиха година, та й годі! Де-то він, мій сердешний?
Потап
Квок… квок… квок…
Орышка
Бач де! Чого ти там сидиш?
Потап
Куд… куда! Куд… куда! Куд… куда!
Орышка
Що се з тобою сталось? Чого ти там?
Потап
Кудкуда… кудкуда… кудкуда!.. квок! квок! квок!
Орышка
Та що се ти з собою робиш? Чого ти квокчеш, мов та квочка!
Потап продолжает.
Се лихо з ним, та й годі! Устань, кажу тобі, да н іди до мене…
Потап повторяет.
Що мені з ним на світі робити? Пропав чоловік! Вже ж що буде, то буде, а зведу його…
(Идет к нему и хочет взять его.)
Потап
(машет руками и кричит)
Кудкуда!.. Кудкуда!.. Кудкуда…
Орышка
(насильно сводя его)
Да скільки хоч кричи, а я таки зведу тебе…
(Насильно сводит его.)
Потап
(долго сопротивлялся и все кудахтал, потом с сердцем говорит).
О, щоб вас, мамо! Нащо ви мене звели, тепер усе пропало…
Орышка
Як-таки не звести, коли зовсім дурієш… І що там таке усе пропало?
Потап
Отже пропало, що вже відьма не схоче нічого робити.
Орышка
Яка відьма?
Потап
Отта погана! Пиката! Та з прездоровенними усами, мов наш мурло; що мене полюбила та от мене поціловала, що аж і досі болить…
Орышка
(всплеснув руками).
Ох, моя годиночка лихая! Що се він розказує! Та се тобі, сину, так здається!
Потап
Ні, мамо, се вже не здається, бо я сам – я! Іменно я! бо як впав у тенети, так іменно я забився крепко, дуже, а не хто другий, сього вже не скажу, що не я!
Орышка
У які тенета? Де вони тобі узялися?
Потап
А кат їх зна; тільки я знаю, що впав я… і забився я… а не хто другий. Спасибі, улан мене вирятовав, та вже, мамо, не той, другий…
Орышка
Та відкіля узялися тії улани?
Потап
Та тут їх, мамо, до пропасті! Відьма каже, що їх аж з десяток, он у хаті сидять та чуєш, як регочуться з Настею…
Орышка
Куди вже їй реготатись? Вона світа за слізоньками не бачить… дивлячись на тебе, що зовсім ума рішився… що зовсім приходиться його везти на Собурівську дачу… і що мені тепер робити, ума не зберу… Піду за його братами, коли вже примчали з поля; нехай прийдуть да завладають з ним… Слухай, синку мій, Потапочку! Чи ти мені второпаєш, як що казатиму…
Потап
Аякже, мамо, я усе знаю, бо се – я! Теперечки от хоть вщипни…
Орышка
Він усе своє… слухай сюди: я піду на часинку, а ти сиди тут!
Потап
Та що? Хоч і сидітиму, хоч і квоктатиму, так нічого не буде, відьма казала.
Орышка
Він таки знай своє товче. Та яка відьма? Се я, я, мати твоя! Так от я піду на часинку, а тебе прошу і приказую, як мати: сиди тутечка, видіходь від жінки і від усякого, не кажи нічого нікому, а пуще усього рукам волі не давай! Чи понятно ж?
Потап
Еге!
Орышка
Чи зробиш же?
Потап.
Атож!
Орышка
Прощай, синку! Оставайся здоров! Сьогодні вже не рано, завтра навідаюсь до тебе!
(Уходит.)
Потап
(вслед ей),
йди ж здорова!
(Подумав.)
Гм… Так оце треба матері слухати, а жінці волю дати – і самому мовчати і видіходити від неї? Хм!.. Не знаю, мамо, чи гаразд так буде? Ей, Потапе, Потапе! Сказано: людей слухай, а свій розум держи…
№ 11
Се біда моя, та й годі,
Хоть з світа біжи, Потап;
Се врагові стали люде,
Що жінки пустились так:
Тільки чоловік із хати,
Зараз другий в хату шмига!
Тут уже добра не ждати,
Як поставить тобі ріг!
А роги носити дуже
Не пристало мужикам,
Воно іншому й байдуже,
Та в нашому биту срам!
Явление 5
Потап и Настя, одетая цыганкой.
Настя
(поет и пляшет).
№ 12
Всім я ворожити маю,
Бо все відаю, все знаю,
Кому щастя, діточок,
Дай лиш тілько п’ятачок!
Гей, парлості,
Зіонзі, мості!
На твою голову джи!
Потап
(удивляясь)
Що се за проява така?
Настя.
Чи не треба тобі, чоловіче добрий, об чім поворожити?
Потап
Цур тобі від мене, мара світова!
Настя
(приступая к нему, говорит скоро)
Чи не поворожити об тобі, об жіночці, об діточках? чи поїхав, чи пішов хто куди? або де твій талан, де щастя? у чому кохатись, де грошей узяти, де заробити або трясцю, лихоманку зігнати? пристріт відшептати; соняшниці заварити, язичок підняти; або чи не хочеш зо мною поскакати?
Гей, парлості!
Зіонзі, мості,
На твою голову джи!
Потап
(отступая от нее, машет руками).
Киш, киш! Геть від мене! Геть, кажу тобі! Аля! Коли честі не знаєш, против ночі у вічі лізе, аж страшно стало.
Настя
(так же).
Усе, усе зроблю, усього наворожу, усе підверну, усього приворожу…
№ (та же музыка)
В мене думка ось така,
Ось дай мені п’ятака!
Тоді-то вже я з тобою
Здружусь, мов рибонька з водою,
Гей, парлості,
Людзні, джості!
На твою голову дже!
Потап
В мене думка не така,
Не даю я п’ятака,
І не хочу я з тобою
Жити, як риба з водою…
(дразнит ее)
Джості, хвості
Під паралості!
Нехай тобі дже!
Повторяют оба вместе; при припеве она вертит его с собою.
Потап
Та відчепись від мене, гаспидське зілля! Коноводка!
(Присматриваясь на нее, в сторону.)
Бач, і меж циганами є така, як моя жінка; така, точнісінько така, тільки поганіша!
Настя
Ой! Щасливий! Уродливий! У во всім тобі талан: і у щасті, і у здоров’ї, і у худобі… тільки у жінці нема талану…
Потап
Що б то, якечки? Ану, відгадай, відгадай!
Настя
(смотря ему на руку).
Ти її любиш, міри нема, а вона ще більш любить…
Потап
(с радостью).
Йо!?
Настя
Любить, та не тебе, а оттого, що з чорними усами.
Потап.
Себто… себто…
Настя.
Рум’яного, молодого…
Потап.
Себто улана?
Настя
Еге! Не що! його любить! А тебе обманює, ти на вербі груші їв, а вона з ним обнімається та женихається.
Потап
Бач, усе зна! Так зразу і відгадала. Скажи ж ти мені, чи то я бачив, чи то хто другий?
Настя
Та ти ж сам, сам бачив те усе!
Потап
Ану, вщипни мене.
Она его щиплет.
Ой, таки точнісінько, як жінка щипа! Так се ж, бачу, вже я! Певно я!
Настя
Та і ти тоді був – ти; тільки вони тебе обманювали…
Потап
Зділай милость, циганочко, голубочко, паніматочко… відворожи, щоб вона не любила того мерзенного улана.
Настя
Так гарний-бо, як його не любити?
Потап
Та нехай буде не гарний; нехай його не любить! Нехай і нікого не любить, тільки мене самого.
Настя
Ворожити тепер не можна; нехай на молодику! А ти от що зроби: вона каже, що тобі усе здається, так ти ніччю озьми та й острижи їй голову, як долоню; вона буде на тебе жалковати, а ти і скажеш, що тобі так здавалось… От так усе тобі здавалось.
Потап
А добре ж, добре, зроблю. Зроблю! Щоб я пропав, коли не обчиркаю їй усі патли. От се так! Ой спасибі ж тобі, циганочко, моя голубочко!
Настя
(поет)
Всім я ворожити маю,
Бо й все відаю, все знаю!
Кому щастя, діточок,
Дайте тільки п’ятачок.
Гей, парлості,
Йонзі, мості!
(Убегает.)
Потап
(один)
Будь я песький син, коли не обстрижу! А що, скажу, Насте, се мені усе здавалось: і улан, і риби, і женихання, і мотовило здавалось? Га! О зла гадюка, бач, як обманювала! Де то мої ноженці?
(Идет в сарай и выносит большие ножницы и большой брус.)
Погострити б то їх, щоб лучче брали.
№ 13
(поет, остря ножницы)
А що скажеш ти, патлата?
Зо мной не знайсь запанібрата!
Я буцімто сплю і лежу,
А підкрадусь і обстрижу..
Тільки чирк-чирк-чирк!
Вона сюди тільки зирк,
Встала вранці після бані.
Обстрижена, мов та пані!
(Хохочет.)
Усі на неї зирк-зирк!
Усі з неї ких-ких!
Коли б мене не взяв сміх!
Як я її чирк-чирк!
(Самодовольно хохочет.)
Конец второго действия
Действие третье
Та же декорация.
Явление 1
Настя и Сумасвод. У Насти сверх очипка голова повязана платком.
Сумасвод
От так ти накрутила на голову; цілісіньку запаску навертіла, гляди, щоб нічого не було видно…
Настя
Не бійсь, не вздрить ні крапельки, зато вже і наймичка моя там за волоссям голосить, мов по батькові, та й обчикрижив же її, мов виголив.
Сумасвод
Перестане журити; я їй таки, що по договору, дав коповика, а то, щоб не журилась, прибавив сороківку… як то він не розглядів її?
Настя
Де ж йому розглядіти? На моєму місцю пак лежала, моєю хусткою пов’язана, так він і до неї. Там сміху було, як він крався з тими ноженцями… Тільки що почав стригти, я лежу на печі та кишки зо сміху надриваю, та узяла кота зіпхнула і потушила каганець, буцімто кіт звалив його, а він тільки й чути: чирк та чирк!
Сумасвод
Де ж він тепер? Чи не пішов по сусідам розказувати?
Настя
Куди йому? Там на току у соломі хропе, вже мені його і жалко: вчора пак не обідав, не вечеряв зовсім та ще й до півночі не спав; усе дожидав, поки усі поснуть.
Сумасвод
Та і я не дуже гарно спав за тим хилим конем, поки обстриг йому і гриву, і хвіст, та ще у хліві темно, на двір боявся вивести, щоб не підглядів як Потап; піду ж тепер до свахи – до Потапової матері, посиджу та якраз поспішатиму сюди.
Настя
Будь ласков, братику, поспішай, я без тебе і кінців не зведу.
Сумасвод
І то вже! А не хто й придумав, як дурня провчити, коли не ти! А вже так, що хитро!
Настя
А то ж пак! Адже я на Основі родилась і зросла, так нас вже ніхто не одурить.
Сумасвод уходит.
Настя
(одна)
Дівича краса,
То руса коса!
Жіноча слава,
Кісинка гарна!
Косу затеряти, –
Світ зав’язати,
Славу згубити –
В світі не жити!
Явление 2
Настя и Потап.
Потап
(долго подслушивает песню, в сторону)
Бач, як тужить за своею косою! Та й обчикрижив же я її?
(Зевает громко и протяжно.)
Бач, як заспався! А куди ти се, Насте, зібралась?
Настя
(печально и повременно утирает слезы)
Нікуди!
Потап
(хочет смеяться, но удерживается)
Чого ж так завертіла голову, мов против метелиці?
Настя.
Так, щось голова болить.
Потап
(едва сдерживает смех)
Може, не спала ніченьку…
Настя
(вздыхает)
То-то і лихо, що кріпко спала.
Потап
А я спав добре… та й приснилась несинитниця: буцім тобі, Насте, усе волосся на голові та об’їли миші
(тихонько смеется).
Настя
Ох, мені лихо! Так вже й приснилося?
Потап
(с насмешкою)
Приснилося: та й нічого! От як і учора, що буцім я груші на вербі бачив, буцім рибу з землі викопав… адже то мені здавалось?
Настя
(нехотя)
Не що, пак, коли і сам кажеш…
Потап
Та знаю, що здавалося… Гм… А як приснилося про твою косу, так і хочу подивитись, чи сему правда, чи так приснилось…
Настя
(в замешательстве)
Адже ти кажеш, що приснилось?
Потап
То таки що кажу, а то… і сам хочу подивитись… Ану, зніми хустку! Хочу побачити, коли б справді не об’їли миші коси… зніми-бо!
Настя
От не видала! Чи то ж годиться нам волосом світити? Вже я не дівка!
Потап
Перед мужиком можна. Ке-бо! Тілько край хустки підніми, я пальцем помацаю, та знімай-бо! Коли не знімеш, то я з головою видеру…
(Приступает к ней.)
Настя
(увидев входящую Орышку, кричит)
Ой лишечко! Обороніть мене! Обороніть!
Явление 3
Те же и Орышка.
Орышка
(бросается защищать Настю).
Що се, що се таке? Господь з вами. Да що ти її б’єш?
Настя
Ох, матіночко, лиха година прийшла, хоче мені голову зірвати, вже я й хусткою пов’язалась, так притьмом нападається, зірву та й зірву!
Потап
Та я не зірву зовсім, а нехай покаже, чи є у неї волосся на голові?
Настя
Чи чуєте, мамо, що він каже? Чи є волосся?
Орышка
Чую, донечко, чую. Нащо тобі? Хіба ти не знаєш?
Потап
Хоч знаю…
(Смеется.)
Та нехай покаже, яка вона, голомоза чи патлата?
(Заливается от смеха.)
Орышка
Та скинь же йому, нехай не кортить! Що то він там побаче?
Настя
(снимая платок)
Вже б зроду не засвітила волосом, коли б не ви, свекрушенько, мені звеліли.
Потап
(торжествуя, смеется)
Та показуй же, показуй свої патли. Що? Як долоня світиться?
Настя
(приподняв очипок)
Ну, дивись! А що побачив?
Потап
(изумленный тем, что волосы у нее целы)
Що за недобра мати! Дивись! Фить! Фить! А дай поскубу, чи се твоє волосся?
(Дерет ее за волос.)
Настя
Та ну-бо, не дуже!.. Аж сльози потекли.
Потап
Так і є, що її волосся! Якого ж гаспида я обстриг?
Орышка
Нащо ж тобі було стригти?
Потап
(с сердцем).
Як нащо? Коли звеліла циганка.
Настя
(печально).
Чи чуєте, мамо, вже він і циганок бачить!
Орышка
Так, так, пропав зовсім!
Потап
(долго думавши, протирает себе глаза и осматривает себя).
Ану, жінко, ущипни мене, та не за сю руку; після учорашнього болить, мов опечена, – а за другу, за сю!
Настя щиплет.
Ой-ой-ой! Вавочка! Та якого ж гаспида я остриг уночі?
Настя
(печально).
Якого? Коня нашого.
Орышка и Потап.
Якого коня?
Настя
(сквозь слезы)
Так, коня; що я не знаю, як на світі з таким мужиком жити? Знаєте, мамочко, от як ліг увечері у хаті спати…
Потап
Брешеш, я не лягав, поки тебе не обстриг, та й опісля ліг у соломі…
Настя
Чи чуєте, мамо, мене обстриг.
Орышка
Мовчи-бо, сину, ти не о своїм умі, нехай же вона розказує…
Настя
Як ліг, та зараз і захріп на усю хату; далі прокинувся, достав ноженці, пішов з хати; я, боячись, щоб він чого сам собі не зробив, за ним, дивлюсь, він у хлів та до коня і давай його стригти, усю гриву і обстриг йому, а далі і хвіст увесь обчикрижив йому, що гидко і дивитись!
Потап
(все ощупывая себя, на всякое слово Насти говорит тихо: «Бреше, бреше», потом вдруг закричал)
Бреше! Бреше! Бреше! Не стриг я коня, а її так обстриг!
Орышка
(утирая слезы)
Цить-бо, не мішай, нехай розказує…
Настя
Я, дивлячись, що він робить, заплакала, от як і тепер плачу, а він і не чув та як кинеться до мене з ноженцями.
Орышка
(всплеснув руками)
Ох, мені лихо!
Потап
(приговаривает тихо, вполголоса)
Бреше, бреше!
Настя
Я бачу, що біда, та мерщій у хату і защепнулась, а він товчеться у дворі та лає, лає… далі бачить, що нічого не зробить, пішов та й ліг спати на току, та вже раненько як убіжить сюди, кинувся до мене, я, кричить, тобі голову зірву; а тут і ви, мамо, вийшли. От як було!
Орышка
Та що се ти, сину, робиш? Ти занапастив і себе, і нас!
Потап
Та се вона все бреше, не було сього ні каплі!
Настя
(протяжно)
Ох, мамочко моя, свекрушенько моя! Коли не було сього, коли я брешу, коли я або се, або теє, або онеє, або абощо, або не то що, – то нехай мені бог зна що! От що!
Орышка
(останавливая ее)
Та годі, годі, доню, не заприсягайся так страшно, аж мені спину морозом обсипало, лучче усього ходім подивлюсь на коня, чия правда?
Потап
Моя, моя щира правда.
Настя
(отворяя дверь в хлев)
От, дивитесь, не правду я казала?
Орышка
(заглянув в хлев)
Ох, так і є! Онде і ноженці лежать, окарнав коняку, аж дивитись страшно.
Потап
Ану-ну, покажи й мені…
(Заглядывает.)
Дивись, так і є! Та й обчикрижив же я його гарно…
(Хохочет.)
Але ніхто і не пізна…
(Продолжает хохотать.)
Настя
(печально)
Бачите, мамо, ще і сміється! Нащо вона нам? Тепер ні продати не можна, нічого!
Потап
Тривай, жінко! Учора улан давав 200 рублів за неї.
Настя
Чи чуєте, мамо? Де взявся улан і давав за сю потику 200 рублів?
Орышка
Чую, доню! А усе химери! Не о своєму умі! Страшно мені тебе одну з ним зоставляти… та нічого робить: піду покличу свата, братика твого, нехай йде боронить, він у мене сидить…
Настя
Ідіть, мамо, швиденько та посилайте його сюди, коли що найде вп’ять на нього, то я утечу до вас.
Орышка
Добре, доню, не піддавайся йому!
(Уходит.)
Явление 4
Те же, без Орышки.
Потап
А куди-то мати пішла?
Настя
Пішла до отамана жалуватися на тебе, що бог зна що робиш, бог зна що говориш, як таки можна коня обстригти?
Потап
Скажи ти мені, жінко, моя любко, чи се справді я коня обстриг?
Настя
Адже я не стригла! Так хто ж опріч тебе обстриг?
Потап
(подумав)
Правда твоя. Скажи ж ти мені й ще, нащо я його обстриг?
Настя
А хто тебе зна, про те ти знаєш.
Потап
Се мені навдивовижу! Нехай і я обстриг, так не знаю, задля чого? Знаєш що, як отаман питатиметься, так і ти, і я скажемо, що того ніколи не було, знаєш, риби та груші… нічичирк! мовчи!
Настя
Так кінь же обстрижений! Тут що казати?
Потап
Тут як-небудь відбрешемось, вже брехати мені подавай; заб’ю буки хоч кому; скажу, що продав на китиці уланам. А, гаспидський, тут і є! Чого йому треба?
Явление 5
Те же и Сумасвод.
Сумасвод
Здоров, хазяїн! От же добре, що я застав тебе дома.
Потап
Потурай, що застав; я отсе зараз піду і до вечора не вернусь…
Сумасвод
Та й нужди нема, я тут із жінкою усе покінчаю…
Потап
Та ні-ні, я ще не зараз піду… що тобі треба, кажи… покінчаю з тобою та й піду, да кажи швидше: мені ніколи!
Сумасвод
Я усе за твоїм конем, чи вступиш що хоч трохи, чи ні?
Потап
(обрадовавшись)
Купуй, голубчику, швидше; там чоловік на двісті накида ще зверху п’ятдесят рублів; так я вже, як полюбив тебе кріпко (в стор[ону]). Бодай ти пропав з потрохом… (ему) так я тобі і продаю його; давай гроші: бери коня!
Сумасвод
Про які ти кажеш двісті рублів? Ти учора правив тільки двадцять.
Потап
(в стор[ону], с досадой)
А, лихо, та й годі! Вп’ять здавалось, що двісті давав.
Настя
(тихо мужу)
Та віддавай швидше і за двадцять, а то прийде отаман… лихо буде…
Потап
(Сумасводу)
Та ну вже, ну; приятелеві вступаю, бери і за двадцять; та тільки зараз усі гроші.
Сумасвод
Та то ти просив двадцять, а я більш не давав як десять, бери, коли хоч!
Настя
(мужу тихо)
Та вступай, нехай швидше коня виводить з двора.
Потап
(подумав, в сторону)
І то гроші! Хто, пак, дасть за стриженого (улану). Та ну вже, давай і десять!
Сумасвод
(бьет по рукам)
Знаєш що, свату? Командир тільки і дав, що десять рублів; мені за труди нічого і не зостанеться… нехай тобі п’ять і мені п’ять!
Настя
(тихо мужу)
Та бери і те, що дає! Трохи вже мати з отаманом не йде!
Потап
Давай і п’ять! Поділимось: приятелями будемо! Давай гроші!
Сумасвод
А покажи коня, я щось і не розглядів.
Потап.
Пожалуй, покажу; та тільки хутче від торгу не кидатись!
Сумасвод
Та ні-ні; тільки покажи.
Потап
(отворяя дверь в хлев).
Бери, який є!
Сумасвод
(притворно рассердясь).
А що то таке? Хто смів казенного коня обстригти?
Потап
(струся)
Та… се… ще… мій…
Сумасвод
Як твій? Я вже його заторгував для полку; він став казенний… Хто його обстриг?
Потап
Та… то… миші об’їли!
Сумасвод
Як, миші! Я бачу, що він острижений! Он і ноженці лежать!
Потап
Та ні; се я торік ще стриг вівці, то іще й забув там ножни…
(В стор[ону].)
Що я за дурний став, що й ноженці не сховав…
Сумасвод
Е! Так, бачу, се ти постриг! А знаєш ти воєнний артикул? Хто коня обстриже, того самого замість коня у службу узяти!
Потап
(дрожит)
Що б то… як?
Сумасвод
А от так: що тебе узяти в улани.
Потап
Замість коня?
Сумасвод
(надевает на него свою фуражку)
Еге! От тепер ти улан! Поздравляю!
Потап
(сквозь слезы)
Господа служба! Зділайте милость, озьміть коня так, тільки відпустіть мене…
(Хочет снять фуражку.)
Сумасвод
Не руш казенной амуниції! Стій! Виправсь! Голову підніми!
(Делает все с ним.)
Потап
(плача)
Жінко! Проси за мене!
Сумасвод
Не смій ніхто! Хто буде просить, і того візьму у службу
(подает ему саблю и заставляет держать вместо ружья).
На, держи у сей руці, та не дай тобі боже впустити! Держи кріпко!
Потап
(горько плачет)
Прощай, жінко, вже я уланом став.
Сумасвод
От так держи і ходи аж ось поки; та й назад стільки, а дальш не ходи…
Потап
(ходит)
Прощай, жінко! Вже я у поход пішов.
Сумасвод
От так же усе і ходи і не пускай нікого, щоб ніхто не помішав нам удвох гуляти…
Потап
(плачет)
Ой лишечко! Що то тут буде? О, пропав же я тепер навіки!
№ 15
Сумасвод
І в поході не був,
Молодицю добув,
Брязь, брязь, брязь на шпори, (2)
Гарні, гарні чорні брови. (2)
Настя
Ой, чук, Насте,
Таке моє щастя!
Тупу, тупу ніженьками (2)
Із гарними уланами. (2)
Настя и Сумасвод
Ой, так-таки так,
Поцілуй мене всмак!
Сумасвод
Брязь, брязь, брязь на шпори, (2)
Гарні, гарні чорні брови! (2)
Настя
Тупу, тупу ніженьками (2)
З гарними уланами. (2)
Потап
Тупу, тупу з дружкам.
Трясця, трясця нехай вам!
Потап
(в бешенстве бросается к ним).
А щоб ви не діждали! Та ще при мені! Геть!
Сумасвод
Що се ти? Як ти посмів з калавуру зійти? Стій! Не сходь з місця!
Потап
Не стерплю, ваше благородіє! Аж під серце підступа.
Сумасвод
Не смій зіходити! Щоб тут не побачив, терпи! Хоч вмри, а не сходь!
Потап
Ваше благородіє! Помилуйте! То моя жінка!
Сумасвод.
У службі нема жонатих; усе за єдино.
Потап.
Так така-то ся служба! Тим-то я у неї не хотів.
Сумасвод,
Так і треба! Дивись, що побачиш, та й тільки!
Потап
А лаяти можна?
Сумасвод.
Лай на всі заставки, скільки хочеш і скільки думаєш…
Потап
Добре ж! Нароблю ж я вам лиха! Перекореню увесь ваш рід; будете мене згадувати… От вам! Бодай ви не діждали… бодай… (бормочет себе под нос) трясця вам та сто погибелей…
№ (музыка та же)
Настя
Мужик спит на часах,
Я собі гуляю;
Нехай мерзне, нехай мокне, (2)
Гадочки не маю! (2)
Сумасвод
Ой, улану гарно в службі,
Гадочки не має,
Хоть і жінки катма, (2)
З чужою гуляє (2)
Настя и Сумасвод.
Ой так, таки-так,
Поцілуймося всмак!
Сумасвод
Брязь, брязь, брязь на шпори. (2)
Гарні, гарні чорні брови. (2)
Настя
Тупу, тупу ніженьками (2)
З гарними уланами! (2)
Потап
Трясця, трясця нехай вам, (2)
А щоб ви пропали? (2)
Явление 6
Те же и Орышка.
Орышка
Що тут у вас робиться?
(Увидев сына.)
Бач, який стоїть! Чого-то вік?
Настя
(печально)
Не знаю, мамочко, спитайте його самі.
Орышка
(Потапу)
Чого-то ти там стоїш та витягуєшся, мов хто тебе за вуха тягне; ходи до мене.
Потап
(стоит как вкопанный, вытянувшись, и держит саблю на плече; отвечает важно и громко)
Не можна!
Орышка
Чому ж не можна?
Потап
(так же)
Бо я на калавурі!
Настя
(печально)
Чи чуєте, мамо?
Орышка
Чую, доненько; да хто ж тебе, синку, уланом зробив?
Потап
(так же)
Оттой улан, що з моєю жінкою цілується.
Орышка
Так що ж, що цілується? йому можна.
Настя.
Коли хоч, от і при свекрусі поцілую
(целует брата).
Потап
Бач! Бач! Бач Ге! Ге! Ге! Ге! Як же тут стерпіти?
Орышка.
О, щоб тебе! Зовсім обезумів! Як же їй братеника не ціловати?
Потап
Якого братеника?
Орышка
Братеника свого рідного, Романа, що, може, чув, у вуланах служить.
Потап
Чув! Так се він? А вщипни, жінко, його, чи закричить? Бо ти добре щипаєш.
Орышка
Та годі тобі дуріти; ходи сюди до нас.
Потап
Пожалуй би, прийшов, так не можна; бач, я на кавлавурі…
Орышка
А щоб тебе з дурним!
(Идет к нему, берет саблю у него из рук и срывает фуражку.)
Оддай оце усе братові та подякуй, що тебе провчив.
(ведет его)
Потап
У! Аж употів, поки у службі був! Здорова була, жінко! Давай лишень обідати, мужик твій з полку вернувся!
(Сумасводу.)
Так ти іменно Настин брат? Ану, поцілуй її!
Сумасвод целует сестру.
Так і є, що брат! А я й не пізнав. Здоров же був, голубчику!
(Обнимает его.)
Чи ще ж ти живенький хоть трохи? Скажи ж ти мені, голубчику, що отсе зо мною робив?
Сумасвод
Се ми тебе дурили, щоб ти моєї сестри не забіждав. Бач, як розумна жінка, коли захоче, так має мужика обдурити, хоть би ще й не такого розумного, як ти.
Потап
Але! Тепер, як ти розказав, так я і бачу!
Настя
Так слухай же, Потапе, що я тобі при матері і при братеньку скажу: чого ти мене до усякого ревнуєш? Адже я тобі жінка та ще й люблю тебе; бо ти до мене добрий… тільки теє, що в тебе трошки глузду недостає…
Потап
Що ж? Що правда, то правда, нігде дітись!
Настя
А розум маєш, щоб до усякого ревновати; не можна і до сусідів піти, зараз біжиш і заганяєш… чи правда?
Потап
Що правда, то правда; така вже моя натура!
Настя
Отже ж я тебе вмісті з братом дурила…
Потап
Та й з чорта ж хитро! Таки зовсім обдурила, що і нестямився.
Настя
Адже я основ’янка! У нас там усе такі!
Потап
Та й попомучила ж ти мене. Але учора не обідав, не вечеряв, коня обстриг і у службі був. От бой-жінка!
Настя
Нехай вже за обідом розкажу, як і що ми з братеником робили. А тепер от при матері скажу, коли ще задумаєш ревнувати, то так тебе обдурю, що і чорт не пізна; тебе не довго у дурні пошити.
Сумасвод
А тільки почую, що ти сестру забіждатимеш, так я до тебе десять уланів приведу.
Потап
Братику! Голубчику! І ти, жінко, моя любко! От перед вами божусь і заприсягаюсь… от землю з’їм, що не буду ревновати до суду, до віку; і як буду тямити, що перетерпів, то й дітям закажу, щоб не ревновали… Чи поручишся, мамо, за мене?
Орышка
Поручуся, мій синку. Коли ж нападе на тебе яка думка, так ти прийди і скажи мені, я тобі і дам порадоньку.
Потап
От так же і лучче усього! Так і робитиму! Спасибі ж тобі, жінко, що ти мене до розуму довела! От хіба в мене – бой-жінка!
Водевиль. № 16
Потап
Всяк жінку слухай – та гляди,
Вона біди научить;
І пальця в рот їй не клади,
Незчуєшся: відкусить!
Не дай їй волі! Тільки б знала,
Що мичка, що гребінка;
Не дуже щоб пащиковала,
Бо лихо – як бой-жінка!
Сумасвод
Нема на світі луччей долі,
Як гарну жінку мати,
З нею жити можна в холі
Й весело гуляти!
І й не роби собі нічого –
А грошей – повна скринька;
Не бійсь, не слухай ти нікого –
Всьому привід – бой-жінка!
Настя
Багато брешуть про жінок;
Вам добре за жінками!..
Повісь свій розум на кілок,
Махни на все руками!
Смирний ти, плохий собі,
Нам на руку ковінька;
Добро і щастя тут тобі,
Коли твоя бой-жінка!
Все
Та й правду ж нам (вам) сказала Настя,
Се на руку ковінька!
Добро і доля тут, і щастя,
Коли моя (твоя) бой-жінка!
Конец
