Волосний писар ХІХ ст. у рецепції сучасників
УДК 94(477)“18”:35 А. І. Касян
ВОЛОСНИЙ ПИСАР ХІХ ст. У РЕЦЕПЦІЇ СУЧАСНИКІВ
Анотація. Автор прагне реконструювати образ волосного писаря в творах Г.Квітки-Основ’яненка,М. Астирєва та Ф. Преображенського, які були причетні до селянського самоврядування. Провівши аналіз творів вказаних авторів, приходить до висновку, що образ волосного писаря ХІХ ст. носить переважно негативний характер, чому сприяє хабарництво та недобросовісне виконання писарем своїх посадових обов’язків.
Ключові слова:волость,волосний писар,волосне самоврядування
Постановка проблеми. У сучасній історіографії практично відсутні комплексніпраці, присвячені характеристиці чи не найколоритнішим і водночас найвпливовішим посадовцям волосних правлінь ХІХ ст. – волосним писарям. Ці місцеві урядовці, які юридично, згідно чинного законодавства, мали виконувати лише канцелярські функції, фактично були ключовими фігурами місцевої влади. Повсякчасно користуючись малограмотністю сільського населення, його байдужістю та упередженістю до всього, з чим у них асоціювався світ чиновництва, вони часто безперешкодно зловживали своїм службовим становищем. З огляду на сказане, вважаємо за доцільне поглибити дослідження ролі волосних писарів в українському традиційному суспільстві «довгого» ХІХ ст. і на цій основі – всього спектру проблем, пов’язаних із сферою функціонування «сільської політики».
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Як зазначено вище,історіографіяпроблеми є досить обмеженою, що додатково актуалізує тематику пропонованої розвідки. З-поміж інших праць, виокремимо напрацювання О. Чорного й Л. Нестеренко, які помітно претендують на «джерельну повноту» та якісне методологічне обґрунтування.
У 2012 р. на громадському сайті Сокирянського району Чернівецької області було розміщено статтю «Відомості, які залишили нам писарі» директора місцевого історичного музею О. Чорного [1]. Публікація виявилася досить компетентною і змістовною, адже автор виконав її на документальних матеріалах, які, під час ремонтних робіт на даху Сокирянської районної бібліотеки, «посипались з горища прямо на землю». Опрацювавши вказані матеріали, О. Чорний насамперед звернув увагу на той факт, що своєрідною візитівкою писаря слугувала каліграфія, точніше охайне оформлення ним звітної документації. Одні папери були написані гарним, розбірливим почерком, решта – невиразними, малозрозумілими словами, з частими закресленнями та виправленнями цілих речень.
Хоча згадана стаття більше присвячена сільським писарям, усе ж у ній знаходимо важливу інформацію про їхніх волосних колег. Зокрема дві заяви писаря П. Мунтяна, з яких дещо дізнаємося про часту ротацію й загальний дефіцит писарів у волості, а відтак, і про причину виникнення додаткових негараздів у діловодстві та звітності. У січні 1897 р. П. Мунтян просив призначити його на посаду помічника волосного писаря, але вже через півроку звернувся з новим проханням – перепризначити сільським писарем, позаяк низька платня та відсутність помешкання створювали йому неабиякі труднощі для проживання в містечку. Зрозуміло, такі обставини не сприяли сумлінній праці писарів, на що ті скаржилися майже регулярно, хоч халатне ставлення до виконання своїх посадових обов’язків, із їхнього боку, також було систематичним [1].
Проте, О. Чорний пропонував не робити однозначно негативних висновків про фаховий рівень та трудову дисципліну писарів. Для цього він наводив приклад «більш сумлінного» урядника С. Мазура, який закінчив курси писарів, одержав відповідний атестат і служив у ротній канцелярії, де набув певного практичного досвіду ведення діловодства й обліку. Для поповнення своїх знань він багато читав і навіть виписував поштою з Москви і Санкт-Петербурга спеціальну літературу з питань писарської справи [1]. У цілому автор статті схвально оцінив роботу писарів, особливо волосних, на яких трималося практично все діловодство, а також звернув увагу, що канцелярська документація є цінним джерелом для подальшого дослідження цієї сторінки української минувшини.
Значний внесок у дослідження проблеми зробила Л. Нестеренко, яка 2009 р. захистила кандидатську дисертацію «Волосне управління в Чернігівській губернії у першій половині ХІХ ст.» [2]. У своїх публікаціях вона побічно торкається різних аспектів діяльності волосних писарів. Зокрема вказує на посадові зловживання, джерела незаконної наживи цих осіб. До них належали підряди на постачання підвід, дорожні роботи та процедура формування черги рекрутської повинності, що були у компетенції волосних старшин і писарів. Часто, аби від них відкупитися, заможні селяни платили чималі хабарі [3, 121].
Також Л. Нестеренко проаналізувала проблему заробітної платні волосних писарів та чинники, які впливали на визначення цієї суми у різних місцевостях (регіонах) [4, 72]. Дослідниця довела, що офіційно встановленим розмірам платні «довіряти не можна», адже, у випадку з писарями, до неї включали витрати на придбання паперу, виготовлення бланків, переплетення книг, портретів високопоставлених осіб тощо [4, 73].
Отже, в останній час з’явилося кілька змістовних публікацій, які частково проливають світло на все ще мало з’ясовану життєдіяльність волосних писарів і водночас стимулюють до подальших студій.
Мета статті полягає в реконструкції образу волосного писаря ХІХ ст.у рецепціїсучасників. До таких зараховуємо, передусім, освічених людей, які виявилися якось причетними до організації, функціонування, осмислення та оцінювання селянського самоврядування.
Виклад основного матеріалу. Для реалізації поставленої мети,доцільно звернутисядо творів, автори яких цікавилися чи навіть мали зв’язок з селянським світом, більш-менш чітко знали діяльність волосних правлінь, зокрема особливості виконання обов’язків волосними писарями. Серед багатої спадщини звернемося до досвіду Г. Квітки-Основ’яненка та М. Астирєва. Так, перший був обраний предводителем дворянства Харківського повіту і перебував на цій посаді протягом 1817–1829 рр. [5, 7]. Під враженням від пережитого створив комедію «Шельменко – волосний писар», яка побачила світ в останній рік його служби [5, 11].
Сюжет п’єси присвячено зловживанням волосних посадовців, передусім на прикладі рекрутського набору. Спритний писар Шельменко та місцевий волосний старшина вигадують схему («хитромудру справу»), як позбавитися боргів перед вдовою та привласнити майно, що їй залишив покійний чоловік. Позаяк за родом своєї служби Г. Квітка-Основ’яненко часто мав справу з представниками волосної адміністрації, логічно припустити, що в образі Шельменка він вивів реальний персонаж, хоча зобразив його дещо гіперболізованим та художньо стилізованим.
Загалом постать волосного писаря Шельменка достатньо неоднозначна. Про це ми дізнаємося з його розмови з Трохимовичем, волосним старшиною. «Будучи сказати, був я і в земському і трохи-трохи в казначейство не вскочив», – говорив Шельменко про свою попередню службу [5, 282]. Тут же знаходимо відомості про секретаря волосного суду Прокопа Микитовича Грошолупа, який і навчив його всім «премудростям» писарської справи. Варто відмітити, що Шельменко, українець за національністю, займав посаду в одній з великоросійських губернії, причиною чого став «прокол» в одній із афер Шельменка на попередній службі, де за фальсифіковані матеріали його мали віддати в рекрути. Однак «наш герой», вчасно відчувши небезпеку, скориставшися наявним у нього паспортом, «зумів уникнути покарання» [5, 283].
Освічений Шельменко був відомий своїм умінням отримувати користь із різного роду адміністративних справ. Про це дізнаємося від одного з членів рекрутського присутствія Чаркодуєва, який був певен: «Якщо сам (Шельменко – А. К.) придумав, то не без ума і хитрості. О голова! Істину кажу: губернська голова! Не для волості він створений» [5, 274]. Отже, своїми «вміннями» волосний писар Шельменко був знаний на всю округу. Тут доречно згадати ситуацію з його сусідом Гуляховським та… сивухою, яку, згідно з наказом Шельменка, вночі виточили з бочок, а вже вранці справу було закрито, «за відсутністю доказів» [5, 277]. Така характеристика волосного писаря є досить типовою, тому що писарі, як вільно наймані працівники, не обиралися громадою та часто були чужими людьми для селянського загалу. Нерідко їх призначали зі сторони (не з місцевих) і мали вони достатньо сумнівне минуле.
Шельменко не користувався довірою та повагою у населення волості. Так, Степанида, мати Микити, якого несправедливо мали забрати в рекрути, подаючи скаргу губернатору, цілком справедливо звинувачувала у цьому зловживанні волосного старшину та його писаря (другого називає «хохлацьким чубом, що нас обдирає») [5, 291]. У свою сергу шинкар Бутилочкін характеризує Шельменка наступним чином: «Волосний писар, мужик, маючи гроші стидиться бути разом зі своїми братами і тратить гроші на смачний стіл і дорогі вина» [5, 288]. Отже, є підстави зробити цілком умотивоване припущення: писарі не ідентифікували себе з населенням волостей, вважали свій статус вищим, а тутешніх селян сприймали лише як об’єкт наживи.
Звичайно, образ Шельменка є художнім і йому притаманні деякі вкрай гіперболізовані риси, на яких наголошував сам Г. Квітка-Основ’яненко. І все ж твір досить виразно висвітлює гострі проблеми тодішнього села, передусім ті ж таки зловживання посадових осіб волосного правління. Враховуючи тривале перебування Г. Квітки-Основ’яненка на службі, логічно припустити, що в основу образу Шельменка покладено типові персонажі. Тобто, характерні ознаки реальних волосних писарів, з якими письменнику доводилося зустрічатися під час виконання посадових обов’язків. Адже не випадково саме писар, а не старшина, вигадує різні корупційні схеми. Автор сам дав відповідь на це питання: «Усюди воно так водиться, від губернського та й до волосного правління, що у секретарі або у писарі в ранзі секретаря – уся сила» [5, 281]. Вочевидь дався взнаки і надзвичайно низький рівень освіти сільського населення. Ось характерний приклад. Селянин Микита володів основами грамоти, але вмів читати лише друковані церковні книги. Користуючись цим, волосний писар спробував переконати юнака, що «по-письменному» Микита Михайлов буде «Никифором Міняйловим», який був одним із чотирьох синів Міняйлових, що втекли на вільні землі, а тому підлягають рекрутському набору [5, 267].
Отже, образ волосного писаря Шельменка, створений Г. Квіткою-Основ’яненком, відверто негативний. Можна, звичайно, припустити, що це зумовлено творчими намірами письменника, але й тоді маємо підтвердження: таким «героєм» у першій половині ХІХ ст. вважався саме волосний писар.
Оскільки перша половина ХІХ ст. була періодом фактичної апробації волості (експериментального реформування цієї структури управління через впровадження її для державних і удільних селян), постільки образ волосного писаря Шельменка репрезентує саме цей історичний досвід. Аби з’ясувати, чи позначилося запровадження загального волосного устрою після 1861 р. на зміні статусу волосного писаря, звернемося до творчості М. Астирєва.
Постать останнього цікава тим, що він, успішно закінчивши 1878 р. курс реального училища в Москві, переїхав до Санкт-Петербурга, де вступив до Інституту інженерів шляхів сполучення, але не довчився і поїхав у сільську місцевість, де влаштувався волосним писарем. Ось як М. Астирєв описував першу зустріч зі своїм колегою-попередником, коли прибув на посаду помічника: «Він швидко підняв голову і на лиці його жовтому та злому, намагалась з’явитись якась привітна посмішка, але дуже невдало» [6, 21]. Така неприваблива зовнішність та ще й зухвале, пихате поводження з підлеглими (на чому М. Астирєв наголошуватиме неодноразово) «виводитиме... із терпіння» [6, 27]. Для нас це додаткове свідчення реального образу волосного писаря.
Праця М. Астирєва – не лише художній твір, а й спогади людини, яка обіймала посаду у волосному правлінні, тому образ писаря тут позбавлений багатьох романтичних рис, притаманних «веселунові» Шельменку. Тут він має досить похмурий вигляд, також позбавлений “особливих манер» у взаємовідносинах із підлеглими. Так, коли М. Астирєв приїхав до волості, щоб ближче познайомитися з сільським устроєм та оволодіти канцелярською майстерністю, волосний писар не поспішав вводити його в курс справи і лише після вказівки повітового начальника дозволив йому переглядати фінансові книги та інші документи [6, 33].
Що більшого можна дізнатися про цього «нудного» посадовця? М. Астирєв зазначає: «Писар Ястребов був прийшлою, хоча вже обжитою в Дем’янівському людиною; походив він із кантоністів і в молодості був спеціально підготовлений для писарської кар’єри; потім двадцять років служив військовим писарем у полковій канцелярії і, нарешті.., через більмо на оці, отримав чисту відставку, – за допомогою якогось покровителя з начальства, з’явився в Дем’янівському, де працював уже дев’ятий рік» [6, 35]. На посаді писаря Ястребов, був відомий своїми часом непомірними до наживи апетитами, тому жодна справа, де можна було отримати прибуток, не проходила повз нього. Він отримував відсотки з шинкарів та торговців; різного роду документи та судові справи також оплачувалися. Це й дало йому змогу, при зарплаті 38 руб., «добре одягати свою родину з 6 осіб, відправити старшого сина на навчання в прогімназію, побудувати новий будинок» [6, 36]. Ці факти черговий раз доводять, що писарі були далеко не бідними людьми.
Показовими є стосунки між писарем та волосним старшиною, які, траплялося, закінчувалися відкритими протистояннями. У цьому зв’язку не можна оминути увагою тієї обставини, що старшини змінювалися на посадах частіше, аніж писар, який тривалий час залишався на своєму місці. Нерідко писар мав реально більшу владу. Так, коли старшина був неосвічений, то міг претендувати лише на незначні прибутки, які, здебільшого, діставалися писареві. Коли ж старшиною був обраний жадібний і освічений Живоглотов, то, за наполяганням Ястребова, його невдовзі звільнили й відправили в арештантську роту [6, 37]. Не останню роль у цьому доволі типовому випадку відігравала та обставина, що Ястребов перебував у приязних стосунках із повітовим начальством [6, 48]. Це переконливо ілюструє фактичну узурпацію влади у волості писарем, що, не важко зрозуміти, мінімізувало основні принципи селянського самоврядування, вкрай розчаровувало людей у роботі волосного правління.
Сам же М. Астирєв, якщо вірити його словам, надто відрізнявся від свого попередника на посаді писаря Кочетовської волості. Бо той «не користувався ні авторитетом ні владою.., дуже недовго прослужив на цьому місці, близько півроку, і мав велику пристрасть до пива» [6, 51]. Саме звичка пиячити поставила крапку на його кар’єрі місцевого урядовця. Як бачимо, не завжди волосні писарі були «вмілими» посадовцями, інколи це були не зовсім далекоглядні особи, ще й залежні від оковитої. Однак чи не в усіх випадках волосні писарі не користувалися повагою селян. На наш погляд, через кілька причин: по-перше, волосний писар був не виборним, а призначуваним посадовцем, а тому вплив на нього з боку населення практично не відчувався; по-друге, писар був людиною освіченою, а це викликало упереджене ставлення до нього тих же малограмотних селян і водночас давало змогу проводити різного роду афери, наживатися, що, відповідно, також не могло підвищувати його авторитет серед людей; по-третє, часто давалося взнаки немісцеве походження писаря, тобто, він був людиною прийшлою, а в «консервативних» селян це породжувало великі підозри, загальну неприязнь та недовіру. Ба більше, давало змогу займати цю посаду різного роду аферистам, як у випадку з Шельменком.
Отож, відомий письменник Г. Квітка-Основ’яненко та не менш знаний белетрист і статист М. Астирєв відтворили досить негативний образ волосного писаря. Для його об’єктивнішого розуміння варто, бодай фрагментарно, звернутися до робіт компетентних дослідників селянського самоврядування. У другій половині ХІХ ст. таким можна вважати Ф. Преображенського. Впродовж 1890-х рр. він опублікував низку статей у «Московських відомостях» цих питань, а в 1893 р. видав книгу «Вопросы крестьянского самоуправления. Сельские учреждения и должностные лица». Ось яку характеристику дав Ф. Преображенський волосному писарю кінця ХІХ ст.: «Це особа, яка завідує діловодством великої установи, яка називається волосне управлінні, мало того – особа, яка заправляє всією волостю. У волосних правліннях писар – все: він і директор, і секретар, і діловод, і писарчук. Він єдиний правитель великої установи, де власне особа волосного старшини заміняється його посадовою печаткою, яка часто знаходиться на зберіганні в писаря, й за відсутності старшини прикладається ним. Винятки бувають рідко... Якщо питання про кращий склад волосних старшин заслуговує уваги, то ще більшої уваги заслуговує склад і положення волосних писарів» [7, 22]. У цілому Ф. Преображенський продовжив традицію скептично-негативного оцінювання діяльності волосних писарів, відзначив чимало зловживань і недобросовісність виконання ними посадових обов’язків.
Висновки. Здійснено локальний,але змістовний аналіз образу волосного писаряХІХ ст. у рецепції сучасників, яких виправдано віднести до тогочасного інтелектуального середовища. Встановлено, що історіографія проблеми є досить обмеженою, маємо лише окремі регіональні та фрагментарні розвідки.
У доробку освічених сучасників (Г. Квітки-Основ’яненка, М. Астирєва та Ф. Преображенського), який у цьому разі більшою мірою репрезентує джерельну базу, аніж власне історіографію наукового пошуку, волосний писар отримав виразно негативні характеристики. Серед людей ХІХ ст. він мав імідж непевної людини, відомою частими зловживаннями службовим становищем та отриманням хабарів. Так чи інакше, але йому були притаманні майже всі хиби тогочасного корумпованого чиновництва. З огляду на сказане, перспективним для подальших студій постає ряд проблем «селянської політики» ХІХ ст., більшість якої «вертілася» навколо волосного писаря, який фактично узурпував владу у волосному правлінні.
Список використаної літератури
- Чорний О. Відомості, які залишили нам писарі / О. Чорний [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrkovcheg.org.ua.
- Нестеренко Л.О. Волосне управління в Чернігівській губернії у першій половині ХІХ ст. : автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Л.О. Нестеренко; Черніг. держ. пед. ун-т ім. Т. Шевченка. – Чернігів, 2009. – 19 с.
- Нестеренко Л.О. Селянське самоуправління на Чернігівщині у першій половині ХІХ ст. / Л.О. Нестеренко // Наукові праці : Науково-методичний журнал. – Т. 37. – Вип. 24. Серія: Історичні науки. – Миколаїв : Вид-во МДГУ ім. П.Могили, 2005. – С. 119–122.
- Нестеренко Л.О. Система видатків з волосних бюджетів Чернігівської губернії першої половини ХІХ ст. / Л.О. Нестеренко // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. – Запоріжжя : Просвіта, 2007. – Вип. ХХІ. – С. 71–75.
- Квітка-Основ’яненко Г.Ф. Зібрання творів у семи томах. – К. : Наук. думка, 1978–1981. – Т. 1 : Драматичні твори. – 492 с.
- Астырев Н.В. О. волостных писарях. Очерки крестьянского самоуправления / Н.В. Астырев. – М., 1886. – 299 с.
- Преображенский Ф.А. Вопросы крестьянского самоуправления. Сельские учреждения и должностные лица / Ф.А. Преображенский. – М., 1893. – 86 с.
Одержано редакцією 16.01.2013 Прийнято до публікації 28.05.2013
Касян А.И. Волостной писарь XIX в. в восприятии современников. Автор стремитсяреконструировать образ волостного писаря в произведениях Г. Квиткы-Основьяненко, М. Астырева и Ф. Преображенского, которые были причастны к крестьянскому самоуправлению. Сделав анализ произведений указанных авторов, приходит к выводу, что образ волостного писаря XIX в. носит преимущественно негативный характер, чему способствует взяточничество и недобросовестное выполнение писарем своих должностных обязанностей.
Ключевые слова:волость,волостной писарь,волостное самоуправление
Summary. Kasyan A.І. Volost scribe of the XIX century in the reception of contemporaries. The analysis ofthe modern historiography of the declared theme is done in the article. The previous investigations are rather limited, there are only regional and fragmentary surveys. The topicality of our investigation is caused by the absence of summary works in this sphere. To realize the declared goal the author used the works of famous Ukrainian writers and other educated people of XIX century, who were involved in peasant self-government: G. Kvitka-Osnovyanenko, M. Astyrev and F. Preobrazhenskiy. The main character of Kvitka-Osnovyanenko’s play «Shelmenko-volost scribe» has vividly marked negative features and is famous for his abuse of office and bribery. M. Astyrev worked as assistant and then as the volost scribe. He also gave negative characteristics to his boss and predecessor. A very famous specialist in the sphere of peasant self-government F. Preobrazhenskiy gave the definition of the volost scribe as a person who, in fact, usurped all the power in the volost office .As the result of his investigation the author came to the conclusion that the personality of a volost scribe had negative characteristics in the works of the contemporaries.
Key words: volost, volost scribe, volost self-government
