Сватання на Гончарівці

Малороссийская опера в трех действиях

Действующие лица

Прокип Шкурат – обыватель из-за Лопани.

Одарка – жена его.

Уляна – дочь их.

Алексий – помещичий крестьянин.

Павло Кандзюба – обыватель из-за Харькова.

Стецько – сын его.

Осип Скорик – отставной солдат.

Тымиш – обыватель из Заиковки.

Девки, подруги Улянины.

Действие в городе Харькове, на Гончаровке.

Улица на Гончаровке. Вдали видна Холодная гора.

Явление первое

Прокип

(врасхмель, выходит из своего двора без пояса и шапки, свиту несет на плече и поет):

Спить жінка, не чує,

Що мужик її мандрує.

Спи, жінко, спи!

Я тим часом одягнуся

Та на вольну заберуся,

А ти, жінко, спи!

Хоч немає ні алтнна,

Відвічатиме свитина,

А ти, жінко, спи!

Як заставлю я свитину,

То і вип’ю четвертину,

А ти, жінко, спи!

О, та мудра ж і сивуха!

А ти, жінко, псяюха,

Спи кріпко, спи!

Як уволю я нап’юся,

Чорта й жінки не боюся, –

Нехай вона спить!

(Крадется чрез театр.)

Одарка

(выходит из избы, не выходя со двора).

А куди-то вже потяг, йолопе? Чи то вп’ять на вольну? Вернися лишень сюди!

Прокип

(с неудовольствием, в сторону)

От чортова доглядачка! Таки і вздріла!

(Кричит ей с досадою.)

Чого там вертатися? Ніколи!

Одарка

Яке там ніколи припало? Вернися, бузовіру!

Он ее не слушает, она ему грозит кулаками.

Вернись, кажу тобі, вернись! Чи хоч, щоб за патли вп’ять притягла?

Он хочет идти; она, разозлясь, выбегает из-за ворот и кричит.

Вернись, вернись, вернись!

Прокип

(с досадою возвращается)

Тадже і вернувсь! Ну, чого там так пильно припало?

Одарка

А кажи, куди було помандровав?

Прокип

(все с сердцем)

Та де тобі помандровав? Тільки хотів було йти до шевця, щоб чобіт залатав.

Одарка

Яке тепер латання? Неділенька свята; забув єси, католиче? Чи з глузду спився? Ще добрі люди і з церков не повиходили, а ти вже і на вольну швандяв? Знаю я тебе! оце було б так, як позавчора: п’ятінка свята, люди ні рісочки у рот не беруть, а він на вольній, та так впився, що не зміг і додому дійти. Ввалився у провалля оттам, на Холодній горі, та й спав цілу ніч. Ще то навдивовижу, як тебе москалі не обідрали? Чи то ж не стид та й не сором? Гай-гай! Побила мене лиха година та нещаслива! Занапастила я свою головоньку з таким п’яницею! Тільки б йому по вольним і шлятись!..

Прокип

Оттак пак! А чому вольну зробили далеко? Постановили б її ось тут, на нашій вулиці, так би я випив та й додому потрапив би, а то біда! Ідеш, ідеш, поки до тієї вольної дійдеш!

Одарка

А, дурний та божевільний! А про те не кажеть, що нащо б то пити? Ось коли б кабатчики та відмежували б геть по Залютин, то-то б я спасибі сказала!

Прокип

Холодком і туди недалеко. Аби б туди дійти, а то й байдуже!

Одарка

Бач, п’яниці море по коліно! Він знай своє товче! Я тобі кажу, нащо ти п’єш? Чи мало ти худоби пропив? Був хазяїн як хазяїн; були волики, була й коровка. Була й одежа, неначе у якого міщанина; усе позбував, усе попропивав, звівся нінащо. Одним-одна свитина, а пояса і шапки катма!

Прокип

Брешеш-бо, не усе попропивав: шапка і тепер цілісінька у тебе у скрині, а пояс застановив.

Одарка

А бодай тебе заставляла трясця та болячка! Нащо ти заставляв?

Прокип

Оттак пак! Чи я ж винен, коли шинкар набор не дає?

Одарка

Та нащо ти п’єш?

Прокип

Але, нащо! Шинкар дуже до мене добрий, хоч опівночі прийду, то й відчиня; та таки і горілка не розведена. Вже пак до кабатчиків не піду. Та нащо і горілку вигадали, коли її не пити? Якби її не було на світі, то я б і не пив. Тогді б послухав тебе.

Одарка

Ох, моя головонька бідна! Що мені з п’яницею робити? Усе одно товче: усе пить та пить. А за що вже і пити! Коли б не своїми бубликами торговала,то досі усі б з голоду попухли! Який мене гаспид поніс за сього п’яницю? Була козир-дівка: чи на вулиці, чи у танцях, чи в дружках, чи у колядці, – усім була голова; на жарти, на скоки, – усім була приводниця! А й казала покійній матері: «Не віддавай мене, мамо, за мужика, за хлібороба; я собі дівка не проста: мій дідусь та був на Іванівці попом; та його мати – що вона против мене? Вона сластьоним торговала, а я собі бублейниця, та ще й перва по базарю. Старша сестра за школяром, може, й за мене лучиться панич з правленія». Так-таки іди та іди! От же і пішла; от і живу! Люди у щасті та у багатстві і не чують, як живуть; а я занапастила себе. Де мої молодії літа? Де моя дівичая краса? Усе заїв оцей п’яниця, шибеник, харцизяка, воло…

(Увидев, что Прокип между тем все тихо пробирался і чуть было не ушел, бежит за ним.)

А куди-то, куди? Тривай лишень!

(Тащат его из-за кулис за чуб.)

Ось так же, коли честю не слухав.

Дуэт

Одарка

Чи я ж тобі не говорила?

Чи я ж тобі та не веліла?

Щоб ти дома сидів

І на вольну не ходив?

Прокип

(кланяясь)

Ой ти, жінко моя!

Ти, голубко моя!

Пусти ж мене прогулятись,

Коли ласка твоя!

Одарка

(толкая его во двор и затворяя ворота)

Ой, тут гуляй, мій миленький!

Мов той цуцик кривенький,

Сиди там, пропадай

I нікуди не втікай!

Прокип

(из-за ворот)

Та тут же я скучатиму,

Усім, усім казатиму:

Била жінка мужика,

Била, била і товкла!

(Вместе.)

Прокип

Не брешу я, не брешу:

Била жінка і товкла.

Брешеш, брешеш, песька донько,

Била мене і товкла.

Одарка

Брешеш, брешеш, вражий сину!

Я не била, не товкла.

Потягла я за чуприну,

Тільки страху задала.

Одарка

Сиди, сиди собі там, мандрований цуцику! Та й гляди: ось тільки хоч ногою вийдеш, то не побоюся гріха, битиму, кажу тобі, що битиму.

Прокип досадует, чешется и пошел, поет: «Била жінка мужика За чуприну взявши…»

Одарка

(подбегает к нему). Брешеш, брешеш, брешеш! Ще не била, а тільки поскубла. Еге! Слухай, не мандруй! Ось тільки ще задумаєш швандьовати, тогді не побоюся гріха, битиму!

Коли б мені знати, як то у панів бува? Адже розказовала клюшницяоттого пана, що у великих хоромах з зеленим верхом живе, так, каже, пані так над паном вередує, що і крий боже! І чого б то не забажала чи мочених кисличок, чи німецьких медяничків, чи якої хустки або одежі, то усе і є: хоч опівночі забажа чого, то усе їй і поставля, і без її волі з хати не іде. Через що-небудь же вона так їм овладала? Вже ж не приходиться жінці мужика бити; хіба у панів така мода? А дуже б добре було, якби ми по-панськи вередовали над мужиками!

Явление второе

Те же и Кандзюба.

Кандзюба

Дай боже день добрий! З неділею будьте здорові.

Одарка

Спасибі, будьте і ви здорові. Як ся маєте?

Кандзюба.

Та до якого часу ще б то і не теє.

Одарка.

А ваші за-харківці, чи усі живі?

Кандзюба.

Та вже нашим за-харківцям така прийшла біда, що й сказати не можна.

Одарка.

А що там за біда?

Кандзюба

Там таких салдатів найшло, що й сказати не можна! Таки що вулиця, то й салдат на кватері. Видимо-невидимо! Аж тридцятеро їх, кажуть, прийшло. Така біда! А старий ваш дома?

Одарка

Та через силу дома. Оце тільки спинила мандровати.

Кандзюба

А куди ж то?

Одарка

Та ви знаєте його натуру? Йому ні празника, ні неділеньки; усе б йомушвандять по шинкам.

Кандзюба

Ось, знаєте, що я вам посовітую: така була в мене перша жінка, п’яниця непросипенна. От же я її і повіз до знахура; він і дав їй якоїсь води, та й побожився, що вже, каже, не буде більш пити. Що ж? мабуть би, і перестала, та не до горілки їй було; пробі кричала, що у животі пече, та до вечора і вмерла. Ось повезіте лишень і ви по знахурам, то й вам таке щастя буде.

Одарка

Та я ж возила і де то вже не була! Була і у Тишках, була і у Деркачах, об правій середі аж у Водолагу їздила; так що ж? Усі ув один голос кажуть: «Починено та и починено». Та, спасибі, вже ув Островерхівці ворожка, так та заочі відгадала; каже, що любощів давано, та, не вміючи, переборщили. А хто ж то й дав, так навдивовижу! Каже, дала йому чорнява молодиця, а в неї хата з немазаним верхом. От як у воко уліпила! Чи знаєте Грициху, старогоПискавки невістку? Вона, вона йому починила! Адже ж сама чорнява, та й верх на хаті немазаний. Я ще її, падлюку, буду позивати, щоб не відбивала мужика. Ну, одже ж то ворожка і дала мені зілля та й каже: «Звари, та й дай йому якраз на молодику, у глуху північ, як перші півні заспівають», а я, собі на лихо, чи проспала, чи так на мене наслано, що первих півнів не почула та дала, як другі заспівали. Що ж: як випив, як зскоче, як дерне з хати, та на вулицю; а там як чкурне, так аж ляпотит, та й поченчековав аж на Косолапівку. Пив, пив, три дня там пив, усе з себе попропивав. Вже сама знайшла та насилу додому доволокла. Та від того часу ще гірш п’є. Та вже хіба крадькома вирветься, а то як того цуцика на верьовці держу.

Кандзюба

Де ж він тепер?

Одарка

Оттам заперла, нехай висидиться.

Прокип

(за воротами поет)

Била жінка мужика, за чуприну взявши…

Кандзюба

Бач, де обізвався! Здоров, приятелю; а ходи ке сюди!

Прокип

Рада б душа в рай, так гріхи не пускають… Як жінка скаже.

Кандзюба

(Одарке)

Випустіть-бо його, будьте ласкаві. Маю до вас діло.

Одарка

Ану вже іди сюди, іди!

Прокип выходит.

Терцет

Кандзюба

Послухайте мене,

Ось будьмо ми сватами

Одарка

Кажіть, кажіть, у чім?

Сьому ми раді сами

Прокип

На вольну щоб сходить?

Горілки принести?

Одарка

Та годі тобі, дурню,

Не знать про що товкти!

Він знай своє.

(Кандзюбе.)

Кажіть, а що таке?

Кандзюба

А що? Дочка в вас є?

Прокип и Одарка

Є, є!

Кандзюба

Така, що треба годовати?

Одарка

Хоч сьогодня віддавати.

Кандзюба

Сина маю.

Прокип и Одарка

Знаю.

Кандзюба

Так віддайте!

Одарка

Потурайте! Чи він нам рівня?

Прокип

От і треба добувати. Та на вольну швидш чухрати. А де твоя гривня?

Одарка

(мужу)

Відв’яжися, врагова дитина!

(Кандзюбе.)

Усяк зна,

Що в вашого сина

Та клепки нема!

Кандзюба

Що б то як?

Одарка

Та так:

Прибитий на цвіту.

Кандзюба

Тю-тю!

Та ще фіть-фіть!

Ви діло тут кажіть:

Чи віддасте?

(С насмешкою.)

Чи нехай ще підросте?

Мене ви не держіть.

(Вместе)

Кандзюба

А чому ж і не віддати?

В нього всього є.

Прокип

Як же можна і віддати,

Коли горілки він не п’є?

Одарка

Як Же можна і віддати?

Дурний! його всяк б’є.

Кандзюба

Гай-гай! Товкуєте не знать об чім! Горшка окропу не стоїть. Та хоч би і зовсім дурний був, так не узяв його кат, буде багатий після моєї смерті; аж розумній жінці за ним і добре буде. Слава тобі господи! Є воликів пар, може, двадцятеро; ходимо у Крим за сіллю і за рибою на Дін і усякую хуру беремо, чи у Кирсон, чи у Водесу. Є й коров’ят з п’ятнадцятеро та овечат там чи дві сотні, чи й більш; батраків дома з десяток, та при скотині на бразі скільки є. Буде чим орудовати; перепадатиме копійка. А мій же Стецько та не зовсім і дурний : він, собі на лихо, трошки непам’ятливий та нерозсудливий, та до сьома не налічить, та не зна, що руб, а що гривня; а то зовсім парень друзяка. Та й яка нужда, що нічого не зна: жінка навчить і усьому товк дасть, та й буде панею жити. Коли схоче яке ремество держати, чи коцарювати, чи по-вашому бублейничати…

Прокип

Або й шинкарювати; і то діло дуже добре!

Кандзюба

Та що захоче, то вже не піде до людей позичати. Нуте, чого тут думати? Так чи не так, так я піду до других; бачите, вже не рано.

Одарка

( с явным удовольствием слушала его)

А що, Прокопе, як думаєш?

Прокип

Ти думай, а я вже за тобою.

Поют:

Кандзюба

Так будьмо ж ми сватами!

Одарка

Сьому ми раді сами.

(Вместе)

Кандзюба

Пришлю, пришлю людей,

Свати мої любезні!

Стецька свого пришлю.

Прокип

Пришліть, пришліть людей,

Ой сватушка любезний!

Горілки накуплю.

Одарка

Пришліть, пришліть людей,

Ой сватушка любезний!

Я хустку почеплю.

Обнявшись, приплясывают.

Одарка

Е! тривайте лишень: ще треба дівки спитати, як-то вона ще скаже?

Кандзюба

Хіба вона часом і не туди?

Одарка

Та таки трошки вередливенька. То скаже: не варіте з салом, а з яловичиною; то мняса не схоче, а сала забажа; то тараня солона, та що-небудь і вигадує; така вже собі ніжна! То щоб і з женихами не стала вередовати.

Кандзюба

Та вона ж не панянка! Нехай вже ті вередують, поки довередуються до свого. Та нічого гріха таїти, тепер і усюди така мода: наші мужички – так усе б то за міщан; а міщанка вже і об купцеві не дуже дума, а щоб вискочити за палатського або за скубента; то і гляди: дівують, сердешні, до того, що можна буде їми на Донці греблю загатити. А з своєю як хочете, а я людей пришлю. Не наробіть тільки бешкету.

Одарка

Та не бійтесь, не бійтесь, присилайте-таки старостів; вже ж вона не без розуму, вміє розсудити.

Кандзюба

Спасибі ж за ласку. Ждіть від нас людей по закону, увечері; а я Стецька пришлю, нехай з дівкою… Я щось її не знаю; а як її зовуть?

Одарка

Та Уляна ж і досі.

Прокип

Та ще й Прокіпівна.

Кандзюба

Так нехай мій Стецько з Уляною, як там треба, поговорють; а ви її навчіть, щоб часом не брикалась. Прощайте до якого часу.

Повторяют последний куплет.

(Вместе)

Кандзюба

Пришлю, пришлю людей,

Свати мої любезні!

Стецька свого пришлю.

Прокип

Пришліть, пришліть людей,

Мій сватушка любезний!

Горілки накуплю.

Одарка

Пришліть, пришліть людей,

Мій сватушка любезний!

Я хустку почеплю.

Обнявшись, приплясывают, потом Кандзюба уходит.

Прокип

От же скверно, що свата без чарки горілки відпустили! Чому б то дома про нужду не держати? Тепер треба збігати на вольну та на сватання придбати.

Одарка

А вже ти мені з тою вольною остив та опоганів. І як би то ти проніс від об’їждчиків?

Прокип

Але! будто і первина? Через лісок, та через ярок, та вскочив у садок, га й дома, от їм і дуля під ніс! Так посилай же.

Одарка

Нехай лишень виясниться, бач, нахмарило! Іди лишень додому, я підожду Уляни, та й прийду, і сядемо обідати.

Прокип

(неохотно).

Та вже і піду. Таки-то і урвався на вольну!

(Уходит.)

Явление третье

Одарка и Уляна

Уляна

Здорові, мамо, були! З неділенькою будьте здорові.

Одарка

Спасибі, будь і ти здорова! Де-то ти так рано ходила? Поки я упоралась, дивлюсь, вже тебе і нема.

Уляна

Ходила, мамо, на базар, поки до ранньої, та купила дещо. Ось скиндячкиу коси, а оце шпалерів купила на голуби та на квітки. А оце, бач, так обіщалась: на ті гроші, що по п’ятінкам заробляла, так відкладала та, зібравши, от і купила платок. Бач, який?

(Разворачивает платок.)

І не гарний, скажеш? Великий та модний, з квітками; тепер усюди такі на міщанках.

Одарка

(рассматривает платок)

Нащо було тратитись? Мабуть, і дорогий?

Уляна

Дала я за нього сім кіп та золотого з п’ятаком; та вже торговалась, торговалась! Морока, та й годі! Біля круглого трахтиря чутуєвська перекупка; так аж забожилась, що не можна дешевше. Та ще там сміх: вона узяла та на мою голову приміряє і каже: виш, як тобі к лицю! А тут де узявсь пан, та такисправжній пан; тут хрест (указывая на грудь), а тут кавалерія(указывая на шею), та й каже: «От славная девушка! Пристало, пристало. Вот красавица!» А я як засоромилась! Ув очах почервоніло, та не знаю, куди й дивитись; а він усе хвалить та сміється.

Одарка

Потурай панам, чого вони не набрешуть! То він над тобою глузовав.

Уляна

Будто б то пани і брешуть? Вони сього не вміють і над дівкою не будутьгнущатись. Вони письменні.

Одарка

Та знаю я і письменних. Є, душко, з них усякові. Чи мало тут на Гончарівці дівчат з ума позводили і письменні, і купці, і усякі? Хто молодого чоловіка зупинить!

Уляна

Та сей, мамо, вже підтоптаний.

Одарка

Потурай, потурай! Такий ще більш лиха наробить, чим молодий. Ох, знаю я таківських! Та скажи ж ти мені, нащо тобі сей платок?

Уляна

Оттак, нащо? Лучиться чоловік, от у мене і хустка. Рушники є, хустки не було, тепер піде йому на хустку, а як вийду заміж, так буду сама пов’язоватись. Тепер вже така мода, що очіпків не носють, і на попадях не побачиш; не так, як ви усе у очіпці, по-старосвітськи.

Одарка

Тим-то й горе, що новина старовину прогонить. Потурай людям! Покинули свій закон, та усе б то по-панськи, то й наші будуть, як панні, з мужиками жити. А се добре зробила, що купила хустку. Увечері жди старостів, казали прийдуть.

Уляна

(жеманно)

Які там старости? Від кого б то?

Одарка.

Чи знаєш із-за Харкова Павла Кандзюбу, що чумакує? Він колись до нас заходив з монастиря на спаса.

Уляна

От за того старого? Лисого?

Одарка

Тю-тю, дурна! За Стецька, його сина, коли знаєш.

Уляна

За того божевільного? Се ще краще! Та він, мамо, зовсім дурний!

Одарка

Дурний! – Так багатий.

Уляна

Цур йому з його багатством, коли в нього глузду нема.

Одарка

Глузду нема, так багатий.

Уляна

Як і по нашій вулиці йде, то малі діти з нього сміються.

Одарка

Нехай сміються, а він собі багатий.

Уляна

А як прийшов раз до нас на оснів’янську мойку, так там такий з нього регіт був, що вже хазяїн насилу прогнав, щоб ми через нього не гуляли. Се вже побила лиха година та нещаслива, коли за такого іти; неначе усі люди повимирали.

Одарка

Так кажу тобі, що багатий! Скільки пар волів чи усякої худоби! У нього будеш у золоті ходити; а помре старий, так усьому добру будеш господиня. Нема на світі луччого щастя, як з дурнем жити! Він тебе не б’є, не вередує; а коли там здуру хоч і налає, так тільки крикни на нього, то він і замовче. Куди схочеш, підеш; як задумаєш, так і худобою орудуєш. Та що то й казати! Усе не те, що з розумним; нема тобі воленьки, ні погуляти, ні в хороші походити. А сварка, а лайка, а бійка!.. Ось і мій п’яниця: що з нього, що він не дурний? Коли б пак одурів, то я б зрадовалась.

Уляна

Та вже, мамо, що хочете кажіте, а я за того дурня , за того бецмана не піду та й не піду.

Одарка

Нічого вередовати. За такого багатого не підеш, так кого ще тобі треба? Чи якого повитчика будеш ждати? Та доки нам тебе і содержати? Бач, батько п’яниця непросипенний; я своїми бубликами тільки вас і содержу, та вже і в мене сила не та; звалюсь, хто вас буде годовати?

Уляна

Чим я тобі, мамо, у тягість? Літом на мойці – слава тобі господи! – скільки заробляю? А зимою пряду; та й зібрала чимало: повнісінька скриня на колесах. Коли ж я стільки у дівоцтві зібрала, то можу себе і содержувати, і зодягати і без мужика-дурня.

Одарка

Те таки, що зібрала, то гаразд, а що за багатим мужиком більш збереш, так то ще лучче. Послухай мене, Улясю! Послухай мене, доню! Не дрочись! Іди за Стецька, даром що дурний. Бач, ніхто не трапляється. За кого ж тебе і віддати? Де ті люди?

Уляна

(застенчиво)

Мамо!.. Я б вам… щось сказала…

Одарка

Ану, кажи.

Уляна

Адже ви знаєте Олексія?

Одарка

Якого се?

Уляна

(смелее).

Коваля. Ось чи впам’ятку вам, що доварив вам кочергу, а оце недавно чаплію зробив?

Одарка

(вспоминая)

Еге-ге-ге! Коваль! Знаю. А що? Чи не дума він?

Уляна

(стыдливо)

Атож!

Одарка

Нехай собі і у голові не поклада. Чи можна, щоб я за нього віддала? Хіба він тобі казав?

Уляна.

Еге!

Одарка

А ти що? А ти йому і не плюнула межи очі?

Уляна

От так пак! А за що?

Одарка

Щоб не сікався за нерівню. Чи не думаєш ти за нього?

Уляна

Атож!

Одарка

Та що се ти узяла у голову? Чи він же тобі рівня? Правда, він парень добрий, коваль мудрий, усячину зробить, не п’є, з бурлаками не гуля, против мене звичайний; усе правда. Так що ж? Крепак!

Уляна

Що нужди, мамо, що крепак. Пани у нього добрі, про них усюди така чутка іде.

Одарка

Та хоч вони і добрі, та пани! Як-таки се можна, щоб тобі з волі та у неволю; була казенна, та підеш у підданство; була городянка, та станеш селянкою!

Уляна

Де б я ні була, чим би я ні стала, то мені і байдуже. Мені за ним буде усюди добре, бо я люблю його!

Одарка

А того і не подумаєш, як тебе поженуть на панщину?.. Ох, мені лихо! Мою Улясю та на панщину!

Уляна

А чим панщина страшна? Так зате не знатимемо ні подушних, ні десятських, ні хвонарних; усе то пани за своїх людей платють. Та і на мойці – чи мало там панських? Так усі-то, крий боже, як то хвалються, що як добре за панами жити!

Одaрка.

Та вже ж, Улясю, як собі хоч, а я тобі мати, так я тобі скажу: скоріш в мене на долоні волосся виросте, чим я віддам тебе за Олексія. Та вже тут нічого патякати: я вже старому Кандзюбі казала, щоб сьогодня і старостів присилали.

Уляна

Ох, мені лихо! сьогодня…

Одарка

Сьогодня, сьогодня. Чого тут відкладати? Постій же, доню, тут; Стецько прийде, та й поговорите собі любенько; а ти не безумствуй, будь до нього приязна…

Уляна

Об чім з таким дурнем і говорити? Я не вмію…

Одарка

Потурай! Дівка з парубком аби б зійшлись, а то найдуть, об чім говорити, а часом і мовчки ще й лучче подружать; я се добре знаю. Посидь же за воротами, а я піду лагодити обідати.

(Уходит.)

Уляна

(одна)

Так такая-то моя доленька нещасливая? Так такому-то дурневі достанеться орудовати надо мною? Так такий-то йолоп наругається над моєю русою косою? Що мені у його багатстві? Казала ж наша паламарка: через золото, каже, сльози ллються. Наварю і борщу, і усякої страви, та як воно буде розведено моїми слізоньками, чи піде ж у душу? Буде і одежа хороша, і постіль біла, та коли стіна німа, з ким буду розмовляти, у кого порадоньку узяти? З Олексієм пішла б на край світа, старцьовому сухареві буду рада, з калюжі водиці нап’юся, аби б він, мій милий, мій голубонько сцзий, мій Олексієчко, мені подав! Коли ж горе і біда постигне, то аби б він був біля мого серденька, він не дасть мені сплакнути; а як приголубить мене, то і усю бідоньку забуду.

(Развертывает купленный платок и, рассматривая его, поет.)

Хусточко ж моя шовковая!

Чи на те ж я заробляла,

Щоб нелюбу, та й немилому,

Та її я почіпляла?

Хусточко моя шовковая!

Обітри мої слізоньки!

Нехай же, нехай же від них

Полиняють квітоньки!

Хусточко моя шовковая!

Прийшлось тебе заховати.

З пліточкою та і дротяною

Тепер треба привикати!

Хусточко моя шовковая!

Не доставайся ворогу.

Покрий мої яснії очі,

Як я ляжу у гробу!

Явление четвертое

Уляна и Стецько выходит скоро; разинув рот и размахивая руками, идет и, увидев Уляну, останавливается, сам с собою смеется, охорашивается; подходит и боится; осматривает Уляну сзади и с восторгом говорит.

Стецько

Та й патлата!

(Смеется громко и, подошед к Уляне, вдруг перестает и, долго подумав, говорит.)

А що в вас варили?

Уляна

( стоя на месте, не обращает на него внимания и печально отвечает)

Нічого!

Стецько

(долго вспоминая)

Ну!.. ну!.. а тепер… що?

Уляна

Що?

Стецько

Що?

Уляна

Що?

Стецько

Що?

Уляна

Що? Нічого.

Стецько

Брешеш-бо, як нічого! Батько казав, розпитай її обо всім. А чорт її зна, об чім її розпитовати! Я усе позабував.

Уляна

Так піди до батька та і розпитай, коли позабував єси!

Стецько

Так він-бо добре казав, не іди, каже-говорить, від неї, поки обо всім не домовишся.

Уляна

Ні об чім нам домовлятися.

Стецько

Як ні об чім, коли вже ти за мене ідеш?

Уляна

Ні, голубчику, сього ніколи не буде.

Стецько

А чом не буде?

Уляна

Тим, що я за тебе не піду.

Стецько

А чом не підеш?

Уляна

Тим, що не хочу.

Стецько

Та чому не хочеш?

Уляна

А не хочу – тим, що не хочу.

Стецько

Ну, тепер твоя правда. А батько казав, що ти підеш.

Уляна

Не піду.

Стецько

Ну, а батько казав: не потурай їй, поженихайся та пісеньки заспівай, то вона і піде. От я і заспіваю:

На курочці пір’ячко рябоє;

Любимося, серденько, обоє.

Диб, диб на село,

Кив, морг на нього.

Я не дівка його,

Не піду я за нього.

Ой полола дівчина пастернак,

Та сколола ніженьку на будяк.

Диб, диб на село… и проч.

Не так болить ніженька з будяка,

Ой як болить серденько від дяка.

Диб, диб… и проч.

Ой, чия ти, дівчино, чия ти?

Чи ти вийдеш на вулицю гуляти?

Диб, диб… и проч.

А що? чи хороша моя пісня?

Уляна

Така точнісінько, як ти, що нічого і не второпаєш. Ось слухай, яку я тобі заспіваю.

(Поет.)

В мене думка не така,

Щоб пішла я за Стецька.

Стецько стидкий!

Стецько бридкий!

Цур тобі, не в’яжися!

Пек тобі, відчепися!

Божевільний!

Не дурна я і не п’яна,

Щоб пішла я за Степана.

Стецько стидкий… и проч.

Лучче впасти мені з дубу,

Чим йти заміж за Кандзюбу.

Стецько стидкий… и проч.

Лучче мені з мосту в воду,

Чим достатися уроду!

Стецько стидкий… и проч.

А що, Стецю, чи хороша моя пісенька?

Стецько

(долго смотрит на нее молча, потом вдруг вскрикивает)

Погана! Який тебе нечистий такої навчив? Як я її розслухав, так вона дуже погана! Зачим ти її співаєш? Га?

Уляна

Та я тобі і співаю і кажу, що не люблю тебе і не піду за тебе.

Стецько

Так себто батько збрехав? Ну-ну! Ось тільки скажи йому, що він бреше, то так по пиці ляпанця і дасть.

(Вздохнув.)

Я вже пробував.

Уляна

Так що ж? То батько твій, а то я тобі кажу, що не хочу.

Стецько

Не треба мені твого хотіння, підеш і без нього. Батько ще казав, щоб ти не дрочилась.

Уляна

А чого мені дрочитись? Я не скотина, нехай бог милує! А щоб я пішла за тебе, то навряд. Я ж кажу, що наше сватання ще вилами писане.

Стецько

Ей!.. чи Прісько, чи Домахо, чи як тебе. Послухай та іди. Ось коли б ти вже була моя жінка та сказала б, що не хочеш за мене, так я б тобі пику побив, як мені батько часом б’є; а то ще тепер не можна. Батько казав, після весілля можна жінку бити скільки хоч, а тепер не можна. Дарма! я і підожду. А поки ще ласкою просю: піди за мене!

Уляна

(в сторону)

Що мені з дурнем товковати? Покинула б його, так мати лаятиме.Зостанусь та буду його піддурювати.

Явление пятое

Те же и Алексий, увидев их вместе, тихо подходит и подслушивает.

Стецько

Оце ж увечері і старостів пришлемо. Чи присилать?

Уляна

А як же? присилай, присилай.

(В сторону.)

Побачиш, якого облизня піньмають.

Стецько

А піч колупатимеш?

Уляна

Як-то вже не колупатиму? Оттак усю поковиряю.

(Дерет его по лицу пальцами.)

Стецько

(оправляясь, хохочет).

Бач, яка жартовлива! Але трохи баньок не виколупала. Зачим так робити?

Уляна

Затим, що я тебе шаную (тихо), як ту собаку рудую!

Алексий

(в сторону, с огорчением)

От тобі і правда на світі! Послухаю, що дальш буде.

Стецько

Ну! Кажи ж ти мені: як ми оженимось, то що будемо робити? Га? кажи, кажи.

Уляна

Ти знаєш, а я не знаю.

Стецько

Пожалуй, я знаю, а ти чи знаєш?

Уляна

Та не знаю. Ну тебе зовсім.

Стецько

(смеясь).

Еге! так я тобі усе розкажу: нігде правди діти. Мене батько навчив. Чи сказати?

(Более смеется.)

Напечемо коржів, зомнемо маку, та намішаємо з медом, та й посідаємо, та й їстимемо. І не мудро скажеш?

(Увидя у нее шелковый платок.)

А що то в тебе? Хустка? Чи не мені то?

Уляна

Кому ж, як не тобі, мій вороне чорнесенький! (Тихо) Твоїй пиці вона і пристала.

Стецько

А ке сюди, я приміряю.

Уляна

Та нехай же увечері, сама тобі почіплю (тихо), що і у двері не потовпишся.

Стецько

Що то, мабуть, гарно з хусткою? Чи знаєш що? Я ще зроду не женився. То-то, десь, гарно жонатому; шо усі ж то, усі, куди оком закинеш, усіженються. Будеш же мені головоньку мити і голубити?

Уляна

Змию, змию (тихо), що тебе і чорт не пізна. Цур вже йому! прожену його відсіля та й втечу додому.

(Ему.)

А приголублю ось так: ось ходи сюди.

Протягивает к нему руки, а он, разнежась и охорашиваясь, хочет подойти к ней.

Алексий

(с сердцем становится между ними)

Здорова, Уляно! Нехай тобі бог помага!

Уляна

(обрадовавшись, бросается к нему)

А, мій Олексієчку! Де ти узявся? Я тебе цілий ранок бажала.

Алексий

(сердито и отворачиваясь от нее)

Дурний, що і прийшов, не чув би об своїм нещасті.

Уляна

(испугавшись)

Ох, мені лихо! А що там за нещастя?

Алексий

Тобі лихо? Не знаю кому! Ох-ох-ох! От правда на світі! Здоров, Степане! Поздоровляю тебе засватавшись!

Стецько

(важно)

Спасибі.

Алексий

Так оце увечері до Уляни і за рушниками пришлеш?

Стецько

Пришлемо.

Алексий

Боже ж вам помагай!

(Медленно идет.)

Стецько

Спасибі.

Алексий

(все уходя, горестно)

Прощай, Уляно!

Стецько

Іди здоров!

Уляна

(в сторону)

О батечки! що мені робити? Він нічого не зна, та й сердиться і утіка, коли мені світ не милий. Як би його зупинити?

(Громко.)

Олексію!

Алексий

(в сторону)

Схаменулась! Нехай покортить!

(Будто не слышит и все идет.)

Уляна

Олексію-бо!

Алексий

(останавливаясь)

А чого там?

Уляна

Чого-бо ти сердишся?

Алексий

(возвращаясь к ней)

Чи се ж таки правда, що ти ідеш за його?

Уляна

Так що ж, що правда?

Алексий

(поет).

Чи се ж тая криниченька, що голуб купався?

Чи се ж тая дівчинонька, що я женихався?

Женихався, не сміявся, хотів її взяти,

Уродила товариша нечистая мати!

Чи ждав же я бідиноньки такої на ceбе,

Щоб почути в дівчиноньки, що не йде за мене,

Не за мене, за другого йде моя дівчина!

Що робити? Тільки іти світ за очима!

Уляно, Уляно! як же мені не сердитись? Як мені стояти і слухати, що ти, забувши, як десять разів божилася, ген там, на Холодній горі, у ліску, як з тобою за горіхами ходили, що ні за кого не підеш, опріч мене, а тут при мені кажеш, щоб присилав за рушниками… Гріх тобі, Уляно! Занапастила ти меяе! Я ж кажу: коли се правда, що ти ідеш за Стецька, що у посміх на увесь город,за навіженого, за дурня…

Стецько

(зевавший по сторонам, наконец вслушался в последние слова)

Брешеш, брешеш, брешеш! Оце вже, голубчику, брешеш! Тривай лишень: я ще не зовсім дурний, а батько каже, коли ще й він не бреше, що в мене не усі дома. Та дарма: хоч би і дурний, так хіба не можу женитися? Тут не розуму треба; я вже знаю.

Алексий

Так що ж у тім, що оженишся, та як не вмітимеш жінку содержать? Треба її годувати. Ніякої худоби не стане, коли не будеш сам робити! А вмієш ти що робити?

Стецько

Робити, пожалуй, вмію, так талану щось нема. Раз батько таки протурив мене на тік. Дарма, я і пішов, узяв ціп і молотю з дядьком Панасом, а він ще, братику, лисіший, чим мій батько. Я чи вдарив раз по снопові, чи ні, а його як учищу замість снопа та по лисині, а він як гепне об землю, так сторчака і дав!

(Смеется.)

А я собі: ких-ких-ких! кишки порвав регочучись. Годі після того часу молотити! Батько сказав: нема талану, лучче чумакувати та у дорогу ходити.

Алексий

Ходив же ти у дорогу?

Стецько

Ходив.

Алексий

А куди?

Стецько

З хурою, до моря.

Алексий

До якого місця?

Стецько

Аж до Основи.

Алексий

(смеется)

Крий боже, як далеко! Аж дві верстви!

Уляна

О, щоб тебе, Стецю! і мене розсмішив.

Алексий

За чим же ти ув Основу з хурою ходив? Чи не в бір по шишки?

Стецько

По шишки! Тю-тю! ще й сміється. Кажуть тобі, пішла хура до моря, за рибою. От і мені батько дав пару волів; нехай, каже, хлоп’я привчається. От ми ідемо, ідемо, усе ідемо, усе ідемо… аж гульк! прийшли ув Основу. Там чорт надай дядьків, Дикані, коли знаєш; та й закликали мене обідати. От я й сів, та й обідаю, усе обідаю… та й забув про хуру, а вона, брат, як учистила, та аж до Пилипового села, а я усе обідаю, усе обідаю… та як пообідав, то й потяг у солому, таки до дядьків на тік, та як дав хропака, та аж геть-геть до вечора. Ну, знаєш, батько побіг провідати хури, та й нагнав, та й питається: а де Стецько? А Стецька катма!

(Смеется.)

Хропе, сердега, у соломі, мов пан на подушках. Аж гульк батько у солому, як потягне мене рубанцем! Аж я спросоння як злякаюсь, як побіжу та через вогороди! А батько як гукне: хлопці, сюди! Тут, брат, неначе з псюрні хорти до дерті, так хлопці повибігали, та мене ловити, та й піймали, узяли, мені руки скрутили, та зв’язали гарненько, та у город, та до волосного правленія, та у колоду, а уранці і у привод…

Алексий

Так тебе і у привод водили? Я сього і не чув.

Стецько

Водили, голубчику! Сказано, слухай батька та не втікай.

Алексий

Що ж тобі було у приводі?

Стецько

Потилицю виголили, та й пустили. Не що!

Алексий

Через що тебе не прийняли у салдати?

Стецько

Та так, біда сталася: не зумів пальців перелічити.

(Перебирает пальцы.)

Та й до біса ж їх на руках. Станеш їх лічити, так так один одного і попережа. Ось бач!

( Перебирая пальцы, задумался.)

На якого гаспида так багацько пальців? Еге! А я знаю. Ось, бач, Уляно!Як би ти з одним пальцем та зложила собі дулю? Еге! Не можна-бо, хоч як, та не можна.

Одарка

(из-за ворот кричит)

Уляно, Уляно! А іди обідати!

Уляна

Зараз, мамо, прийду.

Одарка

Коли Стецько тут, клич і його.

Стецько

Ось-осьдечки я. Обідати? Зараз. Що то вже я люблю обідати! Я б і вдень і вночі усе б обідав.

(Уходит во двор.)

Алексий

Що, Уляно, чула? От за якого дурня ідеш!

Уляна

Чи я ж сама за нього іду, чи що?

Алексий

А як же? коли і за рушниками веліла присилати? Я сам чув. Прощай, Уляно! Бог з тобою! Тільки мене і бачила. Сам собі смерть заподію!

Уляна

( бросаясь к нему)

Олексієчку, мій голубчику! І я без тебе не хочу на білім світі жити! Не вмирай без мене, озьми і мене з собою! Не покинь мене сиротинкою!

Алексий

(стоит, не обнимая ее)

Так се правда? Де ж твоя божба, Уляно? Тяжко моєму серцю, коли вже й ти не держиш правди і міняєш того, хто тебе любив від щирого серця… дуже, дуже любив!.. і міняєш на кого? Не боїшся ж ти бога, га?

Уляна

( все обнимая его)

Бога я боюсь, люблю тебе, мій лебедику, мій сизий голубоньку; час від часу більш люблю, чим уперш на вулиці зійшлися. Не покинула б я тебе нізащо на світі; що ж будеш робити? Не моя воленька: мати силує!

Алексий

Ти ж їй казала, що мене любиш?

Уляна

Казала усе: казала, що не хочу за Стецька, казала, що коли не за тебе, то й ні за кого не піду; так і говорити не дає. Та вже ж: на усе піду, а за Стецьком не буду. Приголуб же мене у останній разочок!

Обнимаются.

Дуэт

Уляна

Горе, лихо і біда!

Не дають за тебе!

Олексію, серце моє,

Не покинь ти мене!

Алексий

Не вбивайсь, моя Уляно!

Буду вічно я любити,

Бо ніяк мені не можна

Без тебе на світі жити!

Уляна

Я боюся зоставатись;

Вже і мати скоро вийде.

Алексий

Тяжко, важко розставатись!

Що ж? Нехай же хоч і прийде.

В ноги їй оттут впаду,

Слізоньками обіллю.

Уляна

Станьмо ми її молити,

Станьмо жалібно просити:

(Вместе)

Не розлучай нас, мамо рідна!

Ой, дай-пожити ще нам, бідним!

Не пий, не пий ти нашой крові,

Не розривай між нас любові!

Уляна

Умру без тебе, Олексію!

Алексий

Собі я смерть заподію!

(Вместе)

Алексий

Горе, лихо і біда!

Не дають за мене!

Ой Улясю, серце моє,

Не забудь ти мене!

Уляна

Горе, лихо і біда!

Не Дають за тебе!

Олексію, серце моє,

Не покинь ти мене!

Обнимаются.

Стецько

(выходя из-за ворот)

Чи то тебе довго ждати? Вже й борщ поїли, і яловичину покришили, а вона і не іде.

(Увидев, что любовники обнимаются.)

Бач, з ким тут вона! Мати не збрехала, казала, що вона, мабуте, з Олексієм розмовля; а вона добре розмовля, що женихається! Іди ж, іди. Казала мати, що коли, каже, честю не послуха, то жени її у потилицю!

Уляна

Та іду, зараз іду. Олексієчку! не втікай відсіля; я швидко вийду. За слізоньками і не їстиму нічого, та й поспішу до тебе. Послідня наша годинонька, тільки і наговоритися з тобою.

(Плача, уходит во двор.)

Стецько

Вийдеш, вийдеш, коли то ще пущу.

(Подходит к Алексию.)

А ти чого тут, пробишака?

Алексий

Чого? Я до Уляни приходив.

Стецько

До Уляни? А зась не знаєш? До Уляни!

Алексий

Що? ще і сей став на мене гримати!

Стецько

А то ж і не гримати? Одарка казала: прожени його.

Алексий

Ти мене проженеш? О вражий сину! Через тебе така напасть!

(Бросается к нему.)

Стецько, испуганный, бежит; Алексий, поймав его, схватывает за грудь и трясет.

Задушу анахтемську віру! О! якби не боявсь гріха, тут би і амінь моєму супостатові!

(Отталкивает его от себя.)

Згинь з очей, католиче!

Стецько, до чрезвычайности испуганный, не может кричать, а стоит в углу и во все время стонет и дрожит.

Алексий

(успокоившись)

Дурний і я, що з дурнем зв’язався. Що мені робити? Де ськати помочі? Тяжко моєму серцю! Сам би на себе руки підняв! Похожу по горі, поки Уляна вийде; чи не придумаю чого?

(Уходит.)

Стецько

( осматривается во все стороны и, не видя Алексия, бегает и кричит)

Пробі, ратуйте! ратуйте! Хто в бога вірує, ратуйте! Ой, ратуйте!..

Явление шестое

Стецько и Прокип с Одаркою выбегают.

Одарка

(бросаясь к Стецьку)

Що, що тут таке? Чого ти кричиш?

Прокип

Чи не об’їждчики кого з горілкою злапали?

Терцет

Стецько

Харцизяка мене бив!

А я й каші ще не їв…

Одарка

Ось внесу тобі я каші…

(Уходит.)

Стецько

(плачет)

Ги-ги-ги-ги-ги!

Каші хочу, каші, каші!

Прокип

Ой, ходім ми за лісок,

Там новенький є шинок,

Купимо горілки глек…

Стецько

Цур тобі із нею, пек!

Каші хочу, каші, каші!

Одарка

(приносит ему большой кусок каши)

Одже й каші на шматок.

Іж же, сину, та не плач.

Стецько

Еге! Ось побач:

Я хоч і зовсім

Оцю грудку з’їм,

А плакати ще буду.

Ще-бо мняса я не їв:

Так сього я не забуду.

Одарка

Ходім до хати ми, ходім!

Тобі мняса я добуду.

Стецько

Та я і мнясо хоч поїм,

А плакати-таки все буду.

Прокип

От лихо, лихо і зовсім,

Нігде горілки не добуду!

Уводят Стецька с собою.

---

Примітки

Вольна – назва шинків на Слобідській Україні у першій половині XIX ст., які знаходились за межами міста і мали право вільного (без мита) продажу горілки. Тому ціна на горілку у «вольних» була нижчою, ніж у міських шинках (кабаках).

Права середа – середа на шостому тижні після великодня.

Тишки – села Руські Тишки і Черкаські Тишки, 20 км на північний схід від Харкова.

Деркачі – Дергачі, райцентр Харківської обл., 17 км на північ від Харкова.

Водолага – Нова Водолага, райцентр Харківської обл., 37 км на південний захід від Харкова.

Гривня – мідна монета вартістю три копійки (у деяких місцевостях – дві з половиною копійки).

Коцарювати – займатися виготовленням та продажем килимів (коців).

Палатський – дрібний чиновник, службовець казенної (або судової) палати.

Золотий (злотий) – монета вартістю п’ятнадцять копійок.

Mойка – кустарне підприємство, на якому вручну промивалась і просушувалась овеча вовна.

Повитчик – служитель канцелярії, який відав діловодством у суді.

була казенна – тобто не кріпачка, не належала поміщикові.

Десятське – податок на десятника, нижчого поліцейського служителя на селі, якого обирали селяни.

Хвонарне – податок на ліхтарі.

Привод – місце, де рекрути проходили комісію.

Действие второе

Та же улица.

Явление первое

Скорик

(выходит с другой стороны дома Прокопова)

Што за пріятной оцей Харков! Єй, істинно! І за границею таково не видал! Таки што хозяїн, то і доброй чалавєк. Той тєбя просіт абєдать, другой на кунпанию; та всьо с потчиванньом та з ласковим словом. Вот усю Туреччину, Францію і Рассею прахадили, а нєтутє такого приятного города! То-то Харковская Русь-матушка! Та так усі нашаво брата поважають! Ні хрестини, ні свальба у знакомих не буваїть, штоб без меня та абашлось. Правда і то, што уж ніхто так парядка не дасть, как я.

(Нюхает табак из тавлинки и вздыхает.)

Павидав-таки світу я на свайом віку! I где-то не пабував? Так куди мужику протів нашаво брата справиться-та, хоч у дружках, ілі у старостах, алі у кумах. Все закони знаю, ат-таво і усе ка мне. Вот і у вечеру пайдьом старастаю девку сватать; так акрама таво, што от Шкуратихи рушник шумит, та і старой Кандзюба на радощах, што засватаю сина йово дурака, чим-небудь таки паступиться-та. Вот і будет на табак.

(Смеется.)

В свєті тольки живи умеючи, а то не пропадьош з голоду.

(Поет.)

Лиш умєй за дєло взяться,

Можно всюди поживляться;

В полє бий, коли, руби, –

Дома дєнєжки бери.

Подпускай дєвчатам ляси,

Старим бабам балянтраси;

Сам же в оба лиш смотри,

Да з них дєнєжки бери.

В свєті много чудаков;

Ох! і не без дураков;

Только ім не говори,

Молча дєньги з них бери.

Не один на свєті я –

Лєкар, купчик і судья

Правдой в свєті не живьот

I, гдє можно, знай берьот.

Явление второе

Скорик и Алексий.

Алексий

(выходит в задумчивости)

Ходив, ходив – а все-таки не знайшов свого щастя. Був і на кладбищі, позавидовав покійникам: їм-то ні печалі, ні воздиханія, як співають дяки. Лежать собі і вже ні об чім не думають; а наш братчик терпи! Думай собі та гадай, та нічого не видумаєш.

(Поет.)

Горе, лихо, пропадаю!

Де сховатись від біди?

Смерть найти я де, не знаю;

Від людей куди втекти?

Ой, хожу я і блукаю,

Як те сонце в крузі!

Куди їду – що шукаю?

А все серце в тузі!

Горо крута – розступися,

Лісу темний – розійдися,

Річко бистра – піднімися,

Вся звіряка – ізбіжися…

Погубіть мене мерщій.

Коли хочеш, щоб пропасти,

То живи серед людей.

Від їх бід і від напасти

Швидше вмреш, чим від звірей!

(Подходя к двору Прокипа.)

Обіщала ж Уляна після обіда вийти; підожду, коли не збреше. Що ж їй скажу? Що ж я видумав? Нічого. Зійдемось, посумуємо, поплачемо… та й тільки; а увечері гаспидський Стецько буде хусткою вихвалятися!

Скорик

(все узнававший его, говорит тихо)

Та он же, Алексій!

(Ему.)

Паслушай, маладєц!

Алексий

(оглянувшись, к нему)

Га?

(Кланяется небрежно.)

Здрастуйте, господа служивий!

(Без внимания оставляет его и идет к хате.)

Скорик

Алексій! Ти мєня і не познал?

Алексий

(подходя к: нему, всматривается)

Ні, щось не пізнаю. А відкіля ви?

Скорик

Та відтіля, відкіля і ви… Та што тут, негде дєтись: я Осип, дядюшка твой.

Алексий

(узнав)

А! Так і є.

Обнимаются.

Здорові ж, дядюшка, були! Давно не бачив вас, та й не пізнав. А що! годів чотири є?

Скорик

Та так-таки што єсть. Втямки тебе, как ми з палком ішли на Туреччину через Харков і я з вашим управителем тут зайшолся; вот тут і тебя видав.

Алексий

Та знаю ж, знаю. Тоді мене привезли віддавать у ремество.

Скорик

Так ти усьо у городе і живьош? Што ж я з табой нігде не пастречался? А у каком реместві?

Алексий

Та в ковалях, і вже в роботниках, на заводі куби делаємо. Сто двадцать рублів беру у год.

Скорик

Честной парень, сполать! Што ж твої батюшка і мать, сестра моя, живенькі?

Алексий

Батюшка помер, а мати дуже старенька, одначе, слава богу, ще жива! Брати поженились, а меншу сестру у двір узяли за баришнею, а ті повиходили у наше ж таки село. Я там заговівши був. Що ж ви до нас не навідаєтесь? Чи ви тепер у отпуску, чи як?

Скорик

Із палявих, був у нехвалитах, а далі чистую палучил. Хатєл, штоб таки навідатись до сваїх; хоч би сестру павидать. Десять гадов, как її видав; було замиреніє, так у отпуск прихадил. Ти іщо був махенький, не помніш. Тепер хатєл, штоб не буть без служби, паїскать себе местечка, так што-то не то. Савєтовали до аткупщика на заставу, так я, брат, салдат і чесную душу імєю; нам туда не рука.

Алексий

От вже, думаю, походили по світу, навидались усячини!

Скорик

(хвастливо)

Уж я то не пахаділ? Єсть лі такая старана, где б я не пабувал? Були ми і у Франції, усю Німецію прайшли, у Рассєї стояли, та і у Туреччину завертали-ста! Што то, батюшки, свєт великий! Как ви живьоте сдеся у глуші, так і думаєте, што только і свєта, што над вами? Нет, брат! Пайди вот, как ми-та, так, господи, сколь-ка гадов надобно, штоб увесь єво прайти! вот как ми ісхадили-ста.

Алексий

Набачились, мабуте, усякого дива! Що то, якби коли гуляючи послухати!

Скорик

Вот как даждьом ражественських свят, так пайду у ваше село і тебя азьму з сабой, там уж буду разказовать. Будет чаво паслушать пра чужиї землі. Усяк, хто ні разказує, усяк брешет, усьо не так; я до всєво приглядался. Там, брат, усьо не так, как у нас. Прийдьош у Францію, так там усьо француз нагало; а у Німеції – другой народ, нємец до єдиного, а уж нашаво і не спрашуй; у Туреччину прийди, так куда ні абернись, усьо турки, усьо турки; аж сумно! А во всякой землі гаворят не по-нашому. А как? вот видиш, я тєбє і ето разталкую. Вот у нас, примером сказать, хлеб; вот і я, і ти, і усяк знаєт, што то хлеб, а у них так іначе завьоться. Алі вот і вода: ну, малая дитина у нас назавьот воду водою, у них – так і не вмєют так назвать. Умново в них нічаво не спрашуй, усьо па-своєму і савсєм не так, как у нас.

Алексий

Господи милостивий. Яких-то людей на світі нема! Де ви, дядюшка, на хватері? Я б до вас прийшов колись би послухати.

Скорик

Та я так – то у аднаво приятеля паживу, то у другова, та дечем і прамишляю. Спасіба харковцам, палюбили меня! Де христини, де свальба, то уж без Осипа Скорика не абайдьоться, патаму што увесь закон знаю; какой парядок у каком случає падать і где какоє слово приставить і где набрехеньку випустить. Та і к тому ж, как стаяли з палком у Ягатині, так там старик хазяїн та і палюбил меня і паказал дешто; так я і знаю алі кров замовить, алі от гадюки загаваріть, скотину ісправіть, когда ведьма, доївши, іспортить, і прочего дечаво знаю. Хадивши как я по Франції і по Туреччині, чаво-то чалавєк не навчиться? А ат таво і хлебушка перепадаєт. Вот і сей вечер, прахал адин приятель висватать сина; та хоч он і дурачок, та я знаю, как тут павернуть. Узять греха на душу, пабольш брехать, как абнаковенно при сватаннє…

Алексий

(нетерпеливо)

До кого ж се ви ідете старостою?

Скорик

А вот пайдьом до Прокопа Шкурата, вот он тут і живьот; а дєвка, брат, важная!

Алексий

Та що се ви зо мною робите?.. Се ви мене, дядюшка, буцім живого ріжете!.. Се ви мені смерть заподіваєте!

Скорик

Што ти гавориш? Нешта дєвка тебе приглянулась?

Алексий

Та не то що приглянулася, а ми вже більш півгоду з нею любимося, і побожилися, і заприсяглися, щоб нам не розлучатись, а тепер, як постигла нас лихая годинонька, що її силують за Стецька Кандзюбенка, так нам і світ не змилився! Поможіть, будьте ласкові! Не ідіть сватать за Стецька, а ходім зо мною до Шкуратів та поговоріте об мені. Ви таки світу навидались; знаєте і хранцюзьке слово, і турецьке; зробіть так, щоб Уляну за мене віддали і щоб не дали мені з журби пропасти, та щоб не загубили і її! Бачите, яка ходить! –

Явление третье

Те же и Уляна, вышед за ворота и увидев Скорика, застыдилась и хочет воротиться.

Алексий

А іди, Улясю; а іди, галочко, сюди! Та не соромся. Се мій рідний дядюшка вернувся з походу.

(Приводит ее к Скорику.)

Ось розкажи йому, як ти мене любиш.

Уляна

Зділайте милость, уступітесь за мене, бідную, нещасную! Хотять мені світ зав’язати, хотять мене силою віддати за Стецька, за того дурного…

Скорик

Ах, ти, девушка, девушка! Повези тебя у Францію, так би там тєбя назвали мамзель; а у Туреччині – марушка, а у Рассєї – девушка-зазнобушка! Я усе їх язики знаю. Ну, как тєбя аддать за Стецька, кагда ти любиш маво пламенника!..

Уляна

Ох, батечку! Як же ви оце відгадали, що я його люблю?

Скорик

(хвастливо)

Ну, да так; не усьо спраста. Ходили-таки па паходам, видали свету, та дешто і знаєм. Ну, так ти любиш єво?

Уляна

(стыдливо)

Мені стидно сказати! Адже ви знаєте?

Скорик

Ну, Алексій тєбя любіт?

Уляна

(скоро)

О! про його скажу: він мене любить так, що і сказати не можна, і каже, що краще мене нема ні меж селянами, ні меж городянами. Я б і про себе сказала б вам, як я його люблю, так не годиться про се розказувати. Я тільки матері сказала, що люблю його дуже-дуже і що краще його і у всім Харкові нема. А вам сього не скажу.

Скорик

Што ж матушка? Каково чорта вона ретирується-та?

Уляна

Каже, що крепак. Боїться, щоб мене у селі не обіджали.

Скорик

Крепак? Та што ж за біда? Вана не хадила по свєту, так нічаво і не знаєт. А вот как я хадил па паходам, так видал, што і у Франції, і у Туреччині, і у Рассєї за памєщиками крепакам житьйо доброє. Вот і Алєксієв барин доброй, честная душа! А што меня у салдати атдали, так єта по нагаворкам прикажчика. Так што ж? Паслужил богу і государю, пахадил па паходам, навидался свєту і у Франції, і у Німєчинє, і у Рассєї, і у Туреччинє; та і стал чалавєком, та і горюшки мнє мало-ста.

Алексий

Постарайтеся ж і об нас, дядюшка! Киньте Кандзюбенка, ходім до Шкуратки, та поговоріть, нехай не губить нас.

Уляна

(поет)

Ой дядечку,

Голубчику,

Змилуйся надо мною!

Не дай мені,

Сиротині,

У яму іти живою!

Як рибонька без водиці,

Так я, сердешна, б’юся!

За дурного за Кандзюбу

Силує матуся!

З Олексієм розлучають,

Не дають пожити,

Лучче смерть я заподію,

Коли не любити.

Ой дядечку,

Голубчику,

Не дай мені пропасти!

Прошу тебе,

Ратуй мене,

Защити від напасти!

Озьми своє ружжо страшне

Та стрельни в Уляну,

Ой, чим іти за нелюба,

Лучче лягти в яму.

Озьми свою шаблю гостру,

Зрубай мене разом!

Без милого Олексія

Вмру одним я часом.

Ой дядечку,

Голубчику,

Прошу тебе,

Ратуй мене,

Не дай мені пропасти!

Скорик

Нет, сєво не мажу сделать. Я присяжной чалавєк, абещал Павлу Кандзюбє ітить за рушниками і довжон сдержать слово. Только вот што: на сватаньї в палавіну буду брехать і разхвалювать дурного Стецька, а так, з воєннаво артикулу, закину і усьо дєло около пальця зверну; а завтра прийду та й буду атаковать стару Шкуратку; я знаю, у нєй уся сила. А когда што не то, так ми і наговорною водицею попоштуєм, татчас сдасться і думкою налево кругом!

(Поет.)

Уж недаром ми хадили,

Скрозь в паходах ізслєдили,

Знаю, знаю весь обряд,

Дело всьо зведу на лад.

Бул у нємцов на родинах

І у турков на хрестинах,

У французов бил дружком,

Там хадил я с рушником.

От гадюки отчитаю,

Стару девку прасватаю.

Лихаманку зашепчу

І злодія проучу.

Все зроблю я, што вам нужно;

Ворожить тепер досужно.

Знаю, знаю весь обряд,

Дєло всьо зведу на лад.

Алексий

І вже, до завтрього! Лучче б сьогодня. Пожалуста, дядюшка.

(Уляне.)

Адже мати дома?

Уляна

Нема! пішла у різниці яловичини куповати; буде вечерю варити на те прокляте сватання. І я ж кажу: лучче б сьогодні, як паньматка вернеться, та й поговорили б або, може, і відшептали б її від Стецька; а то як рушники подаю, то й побоїться відкидатись, щоб не платити Кандзюбі безчестя за наругательство.

Скорик

Вота, а я ж у вас на што? Сєводні нікак не можу, дал слово, довжон сполнить, я на то присягу принімал, щоб стоять і у слові, і у дєлі, а назад не отдаваться. А завтра другоє дєло, пасмотрим і на зорі і што кому присниться. Может-таки, Осип Скорик што-небудь да знаєт-та. Уж он лі свєта не бачил? не учить єво. Разведьот бєду і не такую. Потерпіть до завтрьово. Авось!

Уляна

До завтрього? Може, мене завтра на столі побачите!

Алексий

Як тільки здумаю, що Уляна чіпляє хустку оттому навіженому Стецькові, то мене так трясця і трусить.

Стецько за кулисами поет.

О! бач, який іде!

Скорик

Жалко мне вас, дєтушки! А по другой командє вот што: не только свєту, што у вакнє; я й сам думал, што только єго і єсть, што у нас; а как пашол па усєм гасударствам, так, батюшки! какой свєт бальшой! Так і ви, не тужіть. Паіськай другой дєвки, кагда сяя не наша. Теперича пайду тавариша у старости ськать; а ти через час мєста дажидай мєня на Лопанском мосту. Я тєбє новой пароль скажу.

(Уходит.)

Явление четвертое

Уляна, Алексий и Стецько поет и грызет орехи.

Стецько

(поет без музыки).

Ішов Стецько льодом,

Свинка огородом;

Подай мені, моя мила.

Свою білу ручку!

Бач, де вона! А я собі сидів, сидів, аж спати захотілося. І що робить, не знаю: чи іти додому, чи тут старостів дожидатись? Нікого і спитатись. Мати повіялась кудись, а старий усе кликав мене на вольну, далі і захріп; там так здорово хропе, що аж хата труситься. А я поліз на полицю, та й намацав горіхи, та й трощу їх. Анумо, Уляно, цятатись! А кажи: чи ціт, чи лишка? От у жмені держу.

Уляна

Та піди собі геть! Ціт, – тільки відчепись.

Стецько

(считает орехи).

Так, відгадала. Оце один, два їх, п’ять, десять, три, усі!

Алексий

(ударив его по руке, выбивает орехи)

А ти, бачу, і лічити не вмієш? Оттакий козак!

Стецько

(оглянувшись и тут только увидев его)

А ти чого тут, пробишака? Чого ти з моєю дівчиною стоїш? Чого дивишся на неї, та ще, може, і говориш з нею? Гляди, щоб я не дав тобі щипки! Геть відсіля, кажу тобі!

Алексий подходит к нему, а он пятится от него.

Цур тобі! Не заньмай мене, я тобі кажу! А то побачиш, що я тобі зроблю.

Алексий

(все подступая к нему)

Ану-ну! Що ти мені зробиш?

Стецько

(отступая)

Що зроблю? Ось побач; ось тільки хоч пальцем доторкнешся до мене, то як скажений закричу пробі! Ще дужче, чим тогді.

Алексий

Цур дурня, та масла грудка! Чуєш, я тобі кажу: не в’яжись до людей, то й я тебе не заньматиму.

Стецько

А до яких же я людей в’яжусь? А кажи, кажи!

Алексий

Чого ти в’яжешся до Уляни, йолопе? Вона за тебе не хоче.

Стецько

(подобрав орехи, продолжает их грызть)

Дарма.

Алексий

Вона каже: лучче їй з мосту та у воду.

Стецько.

Дарма.

Алексий

Вона каже, що за тобою буде пропаща.

Стецько.

Дарма.

Алексий

Вона каже; лучче їй світ за очима піти, чим за тебе.

Стецько

Дарма.

Алексий

Вона каже: цур тобі, пек тобі, осина тобі, дурний, божевільний, навіжений, католиче, бузовіре…

Стецько

Дарма, дарма, дарма! Хоч ти мені що хоч кажи, а я тобі усе казатиму: дарма, затим що дарма. Хоч вона і не хоче, хоч вона плакатиме і вбиватиметься, хоч здохне, то мені дарма, аби б тільки пішла за мене.

Алексий

Що ти будеш з таким дурнем робити! Він усе своє товче. Ну, ще ласкою попрошу тебе: Павлович, Степанку, голубчику! Відкинься від Уляни, не заїдай їй віку, дай їй ше на світі пожити з ким другим, а не з тобою! Не бери її, я тобі спасибі скажу!

Стецько

Так і я ж тобі, братику, ласкою скажу, що я б тебе послухав, так що ж будеш робити з моїм батьком? Оженись, каже, дурню, таки оженись; та вже аж обрид мені з сим оженінням; так оце тільки затим я і женитися хочу.

Алексий

Та шукай собі другої дівчини; се вже не твоя і не хоче за тебе.

Стецько

Та де їх у урагової матері знайдеш? Вже я раз ходив з старостами; ходили по усьому Захаркову і усю Заїківку і Москалівку виходили; де хоч поганенька дівка була, усюди заходили, так ні одна не іде, як затялись.

Уляна

Чом же вони за такого парубка та не ідуть?

Стецько

Без сорома казка: кажуть, що дурний. «Дурний, цур йому!» – ось як кажуть. Се вже урагова мода стала, що усе за розумних хотять. Від сього і люди на світі переведуться. За дурних не ідуть, а розумних нігде узяти, от усі люди і повиздихають, а нових людей – тпррру! – нігде буде взяти!

Уляна

Та й я ж тим за тебе не хочу, що ти дурний, і тобі у вічі кажу.

Стецько

(молча смотрел на нее быстро и долго, потом вдруг вскрикивает)

Тю! на твою голову! Ти тільки сама кажеш; а мати каже, що я не зовсім би то і дурний; так хто вас зна, хто з вас бреше. А там і дівка каже, батько каже, і мати каже, брати кажуть, сестри кажуть, що буцім я дурний, так вже нігде дітись!

Алексий

Оттак казали захарківці, а як прийдеш свататись на Гончарівку, то й залопанці те ж скажуть.

Стецько

Матері трясця за-харківцям і за-лопанцям, коли так скажуть. А купці так не те кажуть.

Алексий

Хіба ж тебе і купці знають? Як же ти до них попав?

Стецько

Ось бач як. Послав раз батько, – та й близенький світ! – аж за Нетечу, а я й не потрапив, та й блукаю по вулицям, та розглядаю. А тут шусть на мене коні! Машталір як уріже мене у се плече кнутом, як гикне: паді! Я сюди; а мене другий по сьому плечу; я бачу, що непереливки: відсіля коні, відтіля пани, так я шморг у лавку, та й дивлюсь, що там робиться. А там купці, та так обдурюють панів, що на!

(Смеется.)

Алексий

Чим же вони обдурюють?

Стецько

Еге! ось як. Увійде пані у лавку, уся така цвяхована, як мак у полі. Бриль на ній… тільки що у вогород горобців полохати, та шовкове рядно нап’ято, а скрізь так і світиться…

(Смеется.)

Вже я, братику, надивився!.. От купець і подасть шовкової ганчірки шматок або хусточку діряву, що мені і на онучі її не треба, та і лупить грошики, скільки видно. А вона і хвалиться, що добро купила; а я бачу, та регочусь собі, та думаю собі: купила добро, що і на підтичку не годиться. Аж ось мене купець і здрів, та і каже: чаво тебе, маладєць, нада? А я кажу: я не молодець, а Стецько. Тут, знаєш, скинулись по слову, та і стали приятелі. Далі зібралось їх чимало: і старі, і молоді, і лисі, і підсліпуваті, і усякої масті. Регочуться з мене, а я з них регочуся та дещо вигадую. Далі заставили танцьовати: як же я їм учистив гопака, так аж полягали регочучись. А далі і надавали: хто сукна на шапку, хто пояс, хто ренського, хто хустку, та прохали, щоб ще прийшов…

Алексий

Годі ж, Стецю; тебе і до вечора не переслухаєш. Тепер кажу тобі: просив тебе ласкою; не відкидаєшся? Так слухай же: от нас двоє і Уляна третя; тількипобереш рушники, та побачу тебе з хусткою, то знай, що тільки тобі і на світі жити!

Стецько

Лиха матері! А я з хусткою та залізу аж у солому. Трясця там знайдеш!

Алексий

І там знайду, та й задушу…

Стецько

Ось тільки задуши, а я батькові скажу…

Явление пятое

Те же и Прокип без шапки, крадется через театр.

Уляна

А куди-то, тату, мандруєте? Вернітесь лишень!

(Ведет его назад.)

Єй же то богу, не пущу!

Прокип

Та мені є діло до чоловіка, – що се таке?

Уляна.

Оттак, припало діло; та без шапки і ідете?

Прокип.

Винеси ж ке шапку.

Уляна

Не винесу, бо підете на вольну, а опісля що від матері достанеться. Хіба не знаєте?

Прокип.

Оттак! усе на вольну.

Стецько

Та винеси йому шапку, послухай; бач, як його кортить. Хоч би і на вольну пішов, так тобі що за діло? Не хто ж велить, батько, хоч і поганенький, мо, ликами шитий, а усе-таки батько. Не послухала б ти мого? Він би тебе скрутив, що до нових віників пам’ятовала б. Чи так і мужика не будеш слухати? Ну-ну! В мене гляди!

Уляна

Не буду тебе слухати, бо не буду твоєю жінкою.

Стецько

Побачу, як то не будеш! Ану, старий! як скажеш: чи вона буде, чи не буде моєю жінкою?

Прокип

Хм!.. Я б тобі щось сказав, та тутечка не можна. Ось ходімо зо мною прогуляймося, аж ген туди, на Лису гору.

Стецько

Якого я там чорта забув? Не хочу.

Алексий

(отведя в сторону Стецька)

А що? Чи є в тебе гроші?

Стецько

Та ось повна кишеня; батько дав на сватання.

Алексий

Пробігайся ж з ним на вольну та постав йому четвертину, то він до тебе буде добрий і дочку присилує.

Дуэт

Прокип

Ходім, зятю, за лісок,

Там новий стоїть шинок,

Горілочка лепська,

Шинкарочка Хвеська!

Стецько

Тю-тю, дурний, відчепися!

Пий горілку, подавися!

Прокип

Там горілка є і пиво

І шинкарка чорнобрива,

Шинкарочка почастує,

Шинкарочка поцілує.

Стецько

Кажу, сам пий, подавися.

Прокип

На шинкарку подивися;

Шинкарочка наливає,

Шинкарочка знай моргає.

Ходім, зятю, помандруєм,

Горілочки покуштуєм,

З шинкаркою пожартуєм.

(Подмигивая и приплясывая.)

Горілочка лепська,

Шинкарочка Хвеська!

Стецько

(все думавший, соглашается)

Шинкарочка наливає,

Шинкарочка знай моргає.

Прокип

Є горілка там і пиво

І шинкарка чорнобрива.

Стецько

Шинкарочка почастує,

Шинкарочка поцілує.

Дурням ти не потурай,

(Вместе)

Ходім швидше, поспішай.

Ходім хутко, помандруєм,

Горілочки покуштуєм,

З шинкаркою пожартуєм.

Горілочка лепська,

Шинкарочка Хвеська!

Шинкарочка почастує,

Шинкарочка поцілує!

Обнявшись и приплясывая, уходят

Уляна

Буде, ж мені тепер від матері, зачім батька не встерегла. Побіг би ти, Олексієчку, та вернув їх.

Алексий

Не руш його, Уляно; нехай іде, нехай Стецько заведе його на вольну, та й сам зайде хоч до завтрього, так з ким старости прийдуть і як у вас без батька буде?

Уляна

Нехай як собі знають, а я не виновата; я таки шапки не дала. Що, Олексієчку, ось і вечір близенько; що нам робити?

Алексий

Хто його зна, моя рибонько! Щось і дядько не туди став гнути, усе за багатим тягне. Що то якби я паном був, тоді б своя воля: украв би тебе по-панськи та й оженився б.

Уляна

А опісля і покинув би мене, як пани роблять?

Алексий

Не говори так, моя кришечко! Хоч би я над панами пан був, хоч би ахвицером був, а все б тебе так любив, як і тепер. І хоч би мені одежі на увесь год давали, або пару волів, або отаманом настановляли, то я б нічого не захотів, опріч тебе одну.

Уляна

Спасибі тобі, мій соколику, що так мене любиш, та й я ж не менш тебе. Нехай би за мене сватався не то що Стецько, та хоч би і сам хватальний, та давав би мені скілька разків намиста з дукатами, та справив би баєву юпку, такаламайкову спідницю з шовковою запаскою, то, от же то богу, плюнула б йому межи очі, а пішла б за тебе… От же й лихо! Мати іде, ще буде мене лаяти, зачім з тобою стою.

Алексий

Нехай іде; ще буду її ласкою прохати, чи не змилосердиться хоч трохи.

Явление шестое

Те же и Одарка.

Одарка

Чи се ж тобі, дівко, звичайно середу дня з парубком на вулиці стояти? Чи се тобі хіба вечір? Не вміла б де у куточку постояти, щоб ніхто і не бачив, а то і маяче усім у вічі, як та верства! Що люди скажуть?.. Та й тобі, Олексію, чого тут ханьки м’яти? Вже вона мов просватана; відрізана скибка! Шукай собі другу, а її вже не обдурюй.

Алексий

Ні, паньматко, ніколи я нікого не обдурював; не моя се натура. Її ж я полюбив, от від макотруса буде другий год; та, правду тобі скажу, так її полюбив, що коли не віддасте за мене, то не знаю, як і на світі проживу. Одаріє! Не знаю, як вас по батюшці, паньматко! Згляньтесь на бога, не занапастіть моєй душі; кажу вам, що вмру або у салдати піду, коли її рішусь. Пожалійте мене, сироти: батька у мене нема, мати при старості, одна, нікому її, бідної, буде доглянути. Я буду тут-здесь на заробітках, а Уляна і господарюватиметь, і стару матір доглядатиметь. Захочете і ви до нас перебратись? Найдемо куток, буде і хліба шматок. Буду на вас заробляти, буду вас почитати і послухати як матір ріднесеньку. Худого слова від мене не почуєте. Буде вам гарно в мене жити. Коли і було яке лихо, то усе позабуваєте, тільки віддайте за мене Уляну.

Одарка

Олексієчку, мій голубчику! Послухай же й мене, що й я тобі скажу. Я й сама тебе люблю, мов ріднесенького сина. Парень ти против мене звичайний, слухняний; що озьму у руки ту чаплію, що ти мені сковав, то зараз тебе і згадаю. Та як же за тебе віддати? Ти, собі на лихо, крепак! Та й за Кандзюбенка як не віддати? Хоч дурний – міри нема, так багатий, не узяв його чорт і з батьком. Сама собі господиня, свекрухи нема; у хороші походить і у волі поживе. Ні, Олексійку, не віддам з волі та у неволю.

Алексий

Та яка се неволя? То ви не буваєте по селам, та й не знаєте, як тепер добре за панами жити! І казенні дівчата, аж вибрикуючи, ідуть у села за панських; одна одну попережа.

Одарка

Та воно, Олексійку, і правда твоя; чула і я дечого про се багацько: ідуть і наші городяни за селян, та ще й за панських; та мені ось що: Кандзюбина худоба – а її до біса! Жалько, як достанеться кому другому, а не моїй дитині. Нехай вже, Олексію, так буде, як воно є. Ти з Уляною розійдись та приходь на весілля, буцімто нічого і не було.

Алексий

(тяжко вздохнув)

Ой, паньматко, паньматко! Ти мене такими річами мов гарячою шиною у серце шпигаєш! Щоб я на весілля прийшов? Не хочу, не хочу!.. Не можу із собою зовладати, бо любов, як сон: ні заїси, ні зап’єш, коли кого нападе. Коли ж нема у вас жалю, піду прямо до свого барина, упаду у ноги і проситиму, щоб віддали у салдати, та й піду на край світа, у Туреччину, де дядько був.

Уляна

( плачет)

Тогді, мамо, тільки ти мене і бачила!

Дуэт

Уляна

Матусенько ріднесенька!

Зозуленько милесенька!

О що ж оце мені ти робиш!

За що мене, нещасну, топиш?

Алексий

Не пий, не пий ти нашій крові!

Не розривай щирої любові!

Худобу всю мою озьми,

Без неї щасливі будем ми!

(Вместе.)

Нема біди, і

Нема нужди,

Де щира любов.

Дасть і радость,

Дасть і щастя

Нам вірна любов!

Алексий

Чи вміє дурень же любити?

Уляна

Порадоньку він дасть яку?

Алексий

Тільки знай, що будеш сльози лити!

Уляна

Не буде щастя на моїм віку!

Алексий

Ой згляньте на мою біду!

Улясю за мене віддайте,

Коли ж не віддасте, то знайте,

Я за очима світ піду!

Уляна

Ой згляньте на мою біду!

За милого мене віддайте;

Коли ж не віддасте, то знайте,

Усюду смерть собі знайду!

(Вместе.)

Мене з тобою розлучають!

Нехай собі вони се знають:

Уляна

Усюди смерть собі знайду!

Алексий

Я за очима світ піду!

Обнимаются. Одарка в стороне плачет.

Одарка

(подошед к Уляне, ласкает се)

Годі ж, Улясю, годі, моя доненько! Не розривай мого серця! Іди у хату та вбирайся; вечір близенько, скоро старости прийдуть.

Алексий

Тривай, паньматко! Поки ще Уляна не заручилась, поки ще мені не гріх назвати її своєю, нехай ми попрощаємось, як довг велить.

(Подошед к Уляне. говорит с горестью и сквозь слезы.)

Улясю! серденько, рибонько! Бачить бог, як тяжко мені на душі!.. Не можу тобі розказати, як надривається моє серце!.. Прощай… Улясю!

Плачет, и Уляна горько рыдает.

Прощай, моя зірочко!.. Нехай… тобі бог помога!.. Казав би я тобі – не забувай мене, так закон не велить; ти довжна любить і шановать, кого тобі бог дасть. А об мені… і не спом’яни!.. Знаю, як ти мене любила, та знатиму, яково буде твоєму серцю жити з нелюбом. Не горюй, Уляно, та не вбивайся!.. Нехай я один за нас за двох буду горе пити!.. Нехай я один буду страждати!.. Коли ж почуєш, що була війна, то й знай, що мене перша куля зведе з світу… Заплач нишком, та й… як собі хочеш.

(Тихо плачет и хочет ее оставить.)

Уляна

(обняв, удерживает его).

Олексієчку! мій лебедику, мій соколику! На кого ж ти мене покидаєш?.. Чи так же я тебе любила, щоб пережила розлучення з тобою?.. Ще ти не далеко зайдеш від Харкова, а мене приньме сира земля! Дойде сяя вісточка до тебе, мій Олексієчку! – не журись, поплач трошки, відпоминай ту, що тебе щиро до смерті любила, та і надійсь, що бог нас зведе на тім світі докупоньки. Прощай, Олексієчку, прощай!.. Була твоя і буду твоєю!

(Обняв его в последний раз, утирает слезы и подходит к матери, с твердостью.)

Ходім, мамо; робіть зо мною, що хочете; уже я не тутешня!..

(Скоро уходит.)

Одарка

(во все время горько плакавшая)

Світа не бачу за горючими слізоньками!.. Я ж кажу: коли б мені не Кандзюбова худоба, то я б і не подумала за того стидкого та бридкого Стецька віддати таке золото, як моя Уляна; та ба!

(Уходит.)

Алексий

(в горести задумался)

Усе то гроші, усе то гроші! Та ти куди не подивись, усе вони на світі орудують! З грішми, що не задумай, так усе і уродиться! З грішми, хоч лежінь, кажуть трудящий; з грішми дурня, невігласа і почитують, і шанують лучче, чим доброго, розумного і роботящого. З грішми можна і бездільничать і других обдирать, та ще замість щоб такого у Сибір, так такому ще і кланяються. Та чого тут далеко ходити? З грішми от і Стецько шанується, мов чоловік; а він, по правді сказавши… що він? – Стецько!

Явление седьмое

Алексий и Стецько.

Стецько

(за кулисами еще отзывается)

Га! Чого? Ось-осьде я!

( Выходит, едва идя от усталости, и пыхтит.)

Ге! ге!.. ге!.. Бодай тебе заво… ге! заводила лихоманка, як він мене за… ге!.. завів! Одно те, що насилу дійшов, а тут ще і не потрапив, замість Харкова та учистив аж у Григорівку. Було б тобі сватання! З якого б чорта рушники давати, якби я не прийшов? Ще ж і додому швандяти не близько!

Алексий

(в сторону)

І ще з сим дурнем нічого і не зробиш! Заслав було його, так таки вернувся.

(Стецьку.)

Чого ж ти вернувся? Де ти дів свого тестя?

Стецько

А щоб він злиз! Знаєш: як пішли ми, та усе ідемо, усе ідемо… а він поспіша, аж сопе, та усе поспіша; а далі став тюпати підбігцем; а там вже – даром що старий – став і підплиговати, неначе панський пристяжний; а я за ним тюпаю, усе тюпаю… та не дожену. От як бачу, що не дожену, гукнув, щоб вернувсь та узяв гроші, бо за що він питиме? Кинув йому зо жменю, та як потяг назад, та й не потрапив, та аж у Григорівку просунувся, а відтіля вжесюди; та так утомивсь, що неначе у хрещика гравсь. А ти чого так посупивсь, мов той кіт, що мишу упустив? Але не слуха, що йому і кажеш…

Алексий

(все не слушая его)

Піду тепер до дядька-салдата. Не хочу ніякої поради. Нехай вчить муштри; іду охотою у салдати…

( Скоро уходит.)

Стецько

(один)

Ану, Стецько, чи вже спочив? Ходім, голубчику, ще до батька ; може, він досі сердиться, що я не йду. Прийду та обую шкапові чоботи з підковами, одягну нову свиту… та й мудра ж! Ходім!.. Та не близько ж іти! Аж ген-ген! І не видно відсіля!..

(Поет.)

Оцей світ,

Такий світ,

Який собі довгий!

Цілий день проходиш,

Кінця не знаходиш!

Коли б він,

Коли б він

Та був коротенький.

Щоб тут поле,

А тут ліс;

Недалеко б дідько ніс.

От тут дівка, а тут батько,

А тут їх і хати,

Щоб недовго до них швандять,

А швидш дочухрати.

А то швандяй,

Швандяй, швандяй,

Швандяй, швандяй…

(Уходя все поет.)

---

Примітки

Я там заговівши був… – тобто під час посту, який наступає після м’ясниць.

Нетеча – річка у Харкові.

Действие третье

Внутренность крестьянской избы: на правой стороне длинный стол, покрытый ковром и сверху скатертью, на ней большой ржаной хлеб. По обеим сторонам стола длинные скамейки; на левой стороне сценытри маленькие скамейки. В углу, но на виду, печь.

Явление первое

Прокип лежит на скамейке за столом и спит.

Одарка

(выходит и продолжает говорить за кулисы)

Гляди ж, Улясю-душко, не барись. Пов’язавши скиндячки, пришпили квітку з правого боку, щоб знати було, що молода, та й виходь піч колупати. Вже скоро і люди прийдуть… Та що ми без батька будемо робити? Хоч поганенький, та був; а теперечки із-за свого та треба позичати. Де-то він шляється?.. О, лиха моя година!

(Поет.)

Та лиха ж моя година!

Мене мати втопила:

За п’яницю віддала,

Щоб я, бідна, пропала!

Була собі попівна,

Меж дівками королівна;

Мудрі бублики пекла

І танок усім вела.

Тепер куди гожуся?

З п’янюгою вожуся!

Ні з ким взяти поради

І совіту подати.

Краса моя зав’яла!

Худобонька пропала!

Гай, дівочії літа!

Плачу, як та сирота!

Прокип крепко всхрапнул.

Одарка

(увидев его)

Дивись!.. се він спить! – уставай! Скоро люди прийдуть, давай порадок. Устань-бо!

Толкает его, он привстает, зевает, потягивается и сидя дремлет.

Та прочумайся, навіжений! Та кажи лишень: де оце ти шлявся?

Прокип

(все сидя, зевает)

Щось невтямки, де я був.

Одарка

Та вже нігде більш, як на вольній.

Прокип

А побіг би я та спитав. Чи я був там?

Одарка

Та годі тобі: уставай, давай порадок; адже ти батько.

Прокип

(вставая)

А може, і справді, що я батько?

Одарка

Ну, тепер кажи: чого ти на вольну ходив, коли я не веліла?

Прокип

Як чого? Пояса викупати. Хіба без пояса на сватанні бути?

Одарка

(скоро)

А що ж, викупив?

Прокип

(вяло)

Та еж!

Одарка

Де ж ти гроші узяв? Мабуть, у тебе є вони? Так ке сюди, на сватання треба.

Прокип

Де узяв? Зять дав.

Одарка

Зять? Бач, який добрий! Ще й нічого, а вже і гроші дає. Зосталося ж в тебе? Та ну-бо, прочуняйся швидше (ласкаясь к нему) та приберись любенько: умийся, щоб хміль пройшов, та підпережись гарненько. Та ке лишень гроші сюди, я сховаю, а після тобі і віддам. Або ке пояс сюди, я тебе підпережу, як змолоду підперізовала. Ти був тогді такий бравий! Чи впам’ятку тобі, як колись раз, ще ти парубком був…

Прокип

(слушая ее, разнежился)

Ге! як на току? – знаю, знаю. Згадав!

( В большом духе.)

Що то тогді гарно було!

Іще того не забув,

Як я парубком був.

З дівчатами женихався,

По вулицям усе я шлявся.

А тепер уже не так;

Вже не той у мене смак.

Цур йому вже женихатись.

От на вольну швидш забратись.

Ой, жінки ви, цокотухи!

Не смашніш ви від сивухи!

Хоч як хочеш, так цілуй;

А смашніш як: буль, буль, буль!

Одарка

Давай же пояс сюди, мерщій…

Дуэт

Одарка

(ласково)

Ке лиш пояс сюди, моє серденько!

Прокип

(нежась)

Озьми пояс, підв’яжи, та легесенько.

Одарка

(с большою ласкою)

Давай, давай, голубчику, давай пояс сюди.

Прокип

А що ж? скажу: голубочко! нема пояса в мене.

Одарка

Адже ти в шинок ходив викупати його?

Прокип

Коли ж грошей не було, знов заставив його.

Одарка

Бодай тебе заставляла лихая година!

Прокип

А чим би я похмеливсь? Тут лиха година!

Одарка

(засучивая рукава)

Та хоч гріх, хоч і два, поб’ю я п’янюгу.

Ох, був колись чоловік, тепер спився з кругу!

(Вместе.)

Одарка

Поб’ю тобі морду всю,

Хоч я тобі й жінка,

Бодай лучче ісказивсь!

Ох, бідна я жінка!

Прокип

Та чим би я похмеливсь,

Якби не горілка?

Та чим же я винуват,

Дорога горілка.

Одарка

(в большом сердце)

Так оце у тебе і грошей нема? О гаспидський чоловік! Щастя твоє, що не такий час, я б тебе так притасовала, що б тебе і чорт не пізнав! Та ще, може, не скоро старости прийдуть, а то опісля серце відійде.

(Бросаясь к нему с кулаками.)

Я тобі, стара собако!.. Я тобі сіді патли пообриваю!..

Стук в дверь.

Ох мені лихо… Сідай, сідай швидше… Цур тобі! нехай опісля…

(Садится с мужем и отдыхает.)

Явление второе

Те же и Алексий входит с покойным духом.

Одарка

Е! се Олексій.

Алексий

Дай боже вечір добрий! Помагайбі вам на усе добре!

Прокип

(очень важно)

Спасибі.

Одарка

Просимо до господи. Сідай, Олексію, щоб, як кажуть, старости сідали. Ти таки прийшов до нас?

Алексий

Прийшов, тітко, коли не виженете. Знаєте, що я вам скажу: ходив собі по вулиці та ось що змороковав. Не віддаєте Уляни? так і бить, бог з вами!Дядько каже: не тільки світа, що у вікні, не во гнів вам сеє слово. Є дівчат по усьому світу; заплющившись, десяток нагарбаю. Невдаха женитись на Уляні – найду собі другу. А мені подозвольте подивитись, як люди сватаються; повчусь і собі.

Одарка

Добре се ти, Олексію, вигадав, що покинув за Уляною вбиватись, а теперечки і вона, побачивши твоє роздум’я, і сама схаменеться і полюбить Стецька. Посидь же з нами; казали дівчата – прийдуть на сватання, і музику достанемо, от і ти з ними потанцюєш і Уляну розвадиш.

Алексий

А де вона? Я б з нею поговорив і навів би її на розум.

Одарка

Оттам у кімнаті убирається. Уляно! Уляно! А ходи вже сюди.

Стучат три раза крепко в дверь.

Ох, мені лихо! Оце вже старости!

(Суетится.)

Ти, Олексію, сядь тут окроме біля дверей; а ми, старий, з тобою, як голуб з голубкою. Еге!

( Садится с Прокопом на передних лавках подле стола.)

Уляно, Уляно! Іди піч колупай; старости вже прийшли.

Опять тот же стук.

Та іди-бо; що ти не йдеш?

(Бежит за нею и выводит Уляну, заливающуюся слезами, и ставит ее у печи.)

Оттут стій, та соромся, та почервоній-бо; бач, яка блідна, та ні на кого не дивись, усе колупай.

Уляна

(с горькими слезами)

Ох боже мій! – і Олексій тут!

Алексий

(подойдя к ней, говорит тихо)

Мовчи та диш. Давай певно рушники, а з хусткою підожди, поки дядько-салдат навчить.

(Идет к своему месту и садится.)

Опять так же стучат за дверью.

Одарка

(усевшись с мужем)

Ну, тепер зовсім. Починай, старий!

Прокип

(громко и важно)

Коли добрі люди, та з добрим словом, то просимо до господи; а коли так собі, то вибачайте.

Явление третье

Скорик и Тымиш входят с палками; у первого подмышкой ржаной хлеб. Стецько в новой свите и очень больших сапогах, франтит и все охорашивается, не снимая новой высокой шапки.

Скорик

(тихо Тымишу)

Ти ж, таваришу, как у паходах не бувал, света не видал и нєчаво не знаєш, так у речах не суйся за умілими, а ожидай команди да только подтакуй. Вот і увесь пароль.

(Стецьку тихо.)

Та сніми ж шапку, новобранец! У первой раз во фрунтє.

(Оправившись, подходят.)

Прокип

(очень важно)

А що ви за люди, і відкіля бог приніс?

Скорик

(так же важно)

Прежде усєво позвольте во фрунт стать і без темпов вам честь отдать, а просто покланитцa і добрим словом прислужитца. Прежде паслушайте нас, а после уж будет ат вас приказ. Кагда будет теє, так ми і онеє; когда ж наше слово не в прийом, так ми адретируємося і проч пайдьом. А што ми не дезертьори, і не марадьори, і без худої науки, так вот вам хлєб святой у руки.

(Подает хлеб.)

Пожалуйте.

Тымиш

(кланяясь)

Так-таки, так.

Прокип

(приняв хлеб, целует и кладет подле своего)

Хліб святий приньмаємо, а вас послухаємо; коли ж ваша річ не до діла, то не треба і вас, і вашого хліба. Сідайте, люди добрі; може, здалека ідете?

Старосты садятся и усаживают Стецька подле себя.

А відкіля ви, панове, з якої землі?

Скорик

Мн з землі дальної. Кали слихали, аж з Франції.

Стецько

Вже й видно москаль, зараз і збрехав. Ми притьмом з-за Харкова.

Тымиш его удерживает.

Прокип

Що ж то за земля? Чи далеко вона відсіля?

Скорик

Не близько. Іщо аж за Москвою будет верстов сто.

Тымиш

Так-таки, так.

Прокип

Крий боже, як далеко! Мабуть, на кінці світа! Туди ворон нашої кості не занесе! Хороша ж сторона?

Скорик

Старана важная! Туда і за всєво свету господство з’єзжаєтца пажить, пагулять…

Прокип

Чи там же кабаки, чи вольна?

Скорик

Там об кабаках і не слишно; усе п’ють без заказу.

Прокип

А горілка дешева?

Скорик

Ніпочому. Там горілчані каладізя.

Прокип

От сторона, так-так! Ще лучче Косолапівки. Тим-то і господство туди унажа. Е! якби нам, жінко, туди на слободу перейти та хоч би раз у таких колодязях скупатись! Ви ж в нас постоєм, чи що?

Скорик

( говорит скоро)

Нєт, ми прахадяща, партийонна каманда. А вот з нами какая гисторія, просимо наслухать. Раз у прошлом у годі були ми у паході, у диком народі. Сємдесят городов разорили, тридцять полонили, а один траншеями осадили. А у євтом городі как раз сидел вот євтот (указав на Стецька) дикой князь. Войско єво штурмуєт, а он знай сабє бунтуєт, паднімаєт угору плечі і гаворит такії речі: з городом вам атдамся за всем, толькі патєштє мєня тєм, оддайте мінє али птицю, али чорную куницю, али красную дівицу, какую у вас ізберу і до сєбя приведу. Генерал нас призвал, такиї речі і сказал: ти, Осип Скорик, па всєму свєту пабувал, усю Туреччину ізхадил і в Рассєю захадил, ти з ним пайди і в Німецію зайди; іщіте таково дива, шукайте, і как найдьош, єму аддавайтє. Вот ми как пашли, тридцять гасударств прашли, а такова дива не нашли. Я, було, у ретираду астался, так наш дикой князь затялся; усьо ішли, ішли і учора у єтот город, – как завьотца, не знаєм, – пришли; тут разом пала нам пароша…

Стецько

(все слушал со вниманием)

Бов-бов-бов! То по москалевій брехні дзвонють. Яка літом пороша?

Скорик

(к нему с большим сердцем)

Малчи, шпийон! Не дасть закону сполнить.

Стецько

(тихо).

Дарма, бреши, бреши; до чого-то воно дійдеться.

Скорик

Вот как пала пароша, і на пароші след увидали і слідіть стали. Наш дикой князь татчас па следу взнал і как апеченой закричал: вот мая ні птиця, ні чорная куниця, я красная дівиця! Пайдьом єйо ськать і на нєйо пароль узять. Вот ми па следу і пайшли, і да вашово дому прийшли. Тепер ми себе розсуждаєм: певно, наша ні птиця, ні куниця, а красная дівиця у вас у хаті, тут єйо і палучить желаєм. А па євтой мові будьте усе здарови. Нашому слову канець, а ви дайте дєлу вінець.

Тымиш

(все продолжает)

Так-таки, так.

Стецько

Бач, куди карлючка закандзюбилась! Не з чорта хитрий і москаль!

Прокип

( все с важностью)

Що се за напасть така? Відкіля се ви, панове хранцузи, таку біду на нас накликаєте? І якого нам дикого князя поставляєте? Що воно таке є, кажіть? Щоб нам нашого не втопить.

Скорик

Е! хоч наш князь і дикой, одначе он штукар великой! Как на свет родился, то ішо з сабою не бился; кагда ж ляжет спать, так ат нєво і слова не слихать; і таки з худоби кой-што маєт, і кагда абедаєт, зубов не позичаєт, а собственними своїми кусаєт; ат вади ні разу п’ян не бивал і нікагда у себя грошей не крал; у канпаниї знаєт честь, свічей і сала не єст; ум і разум за ним ведьотца, он на стену не дерьотца. Тепер ви делом розмишляйте, а нам адвєт давайте.

Одарка

(Уляне, которая стоит неподвижно)

Колупай швидше піч, колупай!

Прокип

(подумав, важно)

Ось що ми зробимо: хліб святий приньмаємо, доброго слова не цураємось; а щоб ви нас не порочили, буцімто ми передержуємо куниці, або красні дівиці, так ми вас пов’яжемо. Чи так, жінко?

Одарка

(весело и ласково)

Роби, як знаєш. Ти батько і нам усім голова; як скажеш, так і буде.

Прокип

Еге! Дочко, а годі піч колупати, давай чим оцих хранцузів пов’язати.

Стецько

(испугавшись)

Ану-ну; до чого дійдеться, то я і навтікача.

Одарка

(подойдя к Уляне, весело)

Іди ж, іди. Чуєш, що батько велить? Може, нічого не придбала, та вже і соромиться. Не вміла матері слухати, не вчилася прясти, не заробила рушників, в’яжи ж хоч валом. А ке лишень, що в тебе там є?

(Тащит ее против воли.)

Та іди-бо; ще і опинається.

Скорик

( подойдя, удерживает Одарку)

Пастой! Дєлаїш темпи, без флігельманта. Кагда не знаєте порядку, спрашуйте бувалих. Прежде надобно сполнить закон. Ми усьо знаєм: видали, как єто дєлаєтца і у Франції, і у Туреччинє, і у Рассєї. Вота што: садись, мать. А ти, дєвка, пакланися батюшці і матушці на-троєча, дякуй за хлєб, і соль, і за науку і праси благаславенія на добройо дело. Вот как усюда дєлаєтца.

(Садится.)

Тымиш

(все повторяет кстати и не кстати)

Так-таки, так.

Скорик

(Уляне)

Кланяйся ж у ноги, без темпов, по слову.

Уляна, заливаясь слезами, кланяется в ноги три раза, а Скорикприговаривает.

Раз, у другой, у третьой. Полно.

Прокип

(когда она ему кланяется)

Та буде ж, буде; та годі ж, годі. Давай швидше по чарці.

Скорик

Ну, тепер матушці: раз, у другой, у третьой. Полно.

Уляна

(поклонясь в третий раз, остается пред матерью на коленях и горько плачет, держа ее за руку)

Ненечка моя ріднесенька! Лебідочко… перепілочко! У останній раз прошу тебе : не топи свого дитяти!.. Дай мені на світі пожити!..

Алексий стоит в стороне и, тронутый, утирает слезы.

Одарка

(сквозь слезы)

Годі ж, Улясю, годі, доненьку! Устань же, кажу тобі. Сього вже не буде. Давай там, що є.

(Видя, что Уляна не встает, начинает сердиться.)

Та кажу ж тобі, що давай. От тільки не винесеш, то я тебе зроду не била, а тут за патли потягну.

Тымиш

Так-таки, так.

Уляна

(в отчаянии)

Боже мій милосердний!

(Идет и обращаясь к Алексию.)

Тепер, Олексію, прощай на віки вічні!

(Уходит, заливаясь слезами.)

Одарка

Дурна, дурна! Так і я не хотіла за свого Прокопа, на стіну лізла; а далі – й нічогісінько.

Стецько

Еге! Воно так: спершу не хоче, а далі і сама захоче.

Уляна выносит на деревянной тарелке два шитых рушника, крест-накрест положенные, и подносит прежде к Скорику и кланяется. Когда он возьмет, она другой подносит Тымишу н, отошед к стороне, плачет.

Скорик

(взяв рушник, встает и кланяется, держа его в руках)

Спасіба батюшці і матушці, што свайо дитя рано будили і доброму дєлу учили. Спасіба і маладой, што рано уставала, тонко пряла і харошенькі рушнички придбала!

Тымиш

Так-таки, так.

Скорик

(Тымишу)

Ану, таваришу, зав’яжи мне, а я табє.

Друг другу завязывают рушники через плечо.

Вот так: штоб не зводили на людей напраслини. Уперьод наука. Завсєм – скачи, козак.

Садятся на своих местах.

А што ж? Делайте дело з канцом. Ми приведьонниє, ми не стак віноваті,зв’яжіте і колонновожатаво.

Стецько

А князя і забули? Хоч би тобі на сміх чим-небудь оплутали.

Одарка

Давай же, Улясю, хустку молодому.

Прокип

Ну-бо, ну-бо, мерщій; пора частовати.

Уляна

(ломая руки)

Вже ж, матінко, що хоч роби зо мною: лай, бий, хоч до смерті вбий, а не дам нелюбу хустки!..

Одарка

(вскочив к ней)

Та що се ти, Уляно? Чи на тебе біс напав, чи що? Кінчай діло, кажу тобі!

Уляна.

З місця не піду, хоч вбий!

Стецько

Та чого ти їй у пику дивишся? За патли та в потилицю!

Тымиш

Так-таки, так.

Одарка

(рассердясь)

Та що се ти задумала? Як се можна хустки не давати? За якого ж ти гаспида рушники подавала? Та я з тебе дух виб’ю!.. Та я не подивлюсь, що ти молода…

Скорик

(подойдя, разводит их)

Пастой, мать, єта не просто.

(Посмотрев Уляне в глаза.)

Наслано, я вам гаварю, што наслано; та не побаїмся насилки, умєєм і атаслать. Ми бували по свєту: бували і у Франції, і у Туреччині, і у Рассєї; видали види і знаєм, што к чему. У меня не долго: скажу французскойо слово, так праженьом хоч какую насилку. Пайдьом сюда, у куток. Не смєй ніхто падхадить к нам.

Отводит Уляну в сторону и говорит с нею. Она делается веселее. Между тем…

Одарка

Наслано! Ох, мені лихо! А хто б то і наслав? Чи не врагова Сосюрчиха? Так і є. Колись на базарі полаялись з нею, так і похвалилась: я тобі, каже, віддячу. А учора я і бачила, що усе округ двора сновала, чи збирала що, чи підкладала, а я й байдуже! От же таки і віддячила!

Стецько

(громко зевает и потягивается).

Цур йому, сьому сватанню: яке довге! Коли б швидше спати!

Уляна

(выслушав все от Скорика, в большой радости убегает)

Зараз, дядьку, зараз.

Скорик

(подходит к месту и садится).

Как рукой знял. Вибрикуючи пабєгла і зараз усьо принесьот. Єта хто-то і наслал, та не умеючи. Уж з єтаким не справітца-та! І пагразней попадались і у Франції, і у Туреччині, і у Рассєї, і где ми па паходам хадили, та і тих за пояс затикали. Да нас же прихадили вчитца-та.

Одарка

А що, пане старосто, якби я вас попросила: чи не можна що подіяти мому Прокопові? П’є непросипуще! Я б вам спасибі сказала.

Скорик

(подходит и долго смотрит ему в глаза)

Дано, зразу вижу, што дано; та єта хто-то з умом і дав. Много мине будет мароки. Вота, каби єго у службу, та до нашаво хветхвебеля, так тот би атучил.

(Хохочет.)

Тот би без нагаворов, а просто, палочками; так би і глядеть на сивуху не стал. То-то служба святая!

(Поет.)

Ми, как в службу поступаєм,

Всю натуру оставляєм.

Бил ти п’яніца і мот, –

В службе будєш ти не тот.

Палка! дело ти святоє;

Ум і разум нам дайош.

Бросиш, брат, ти всьо пустоє,

Как к фельтфебелю попадьош!

Ах, фельтфебель, друг любезной!

Вместо крьостнаво отца.

Полтораста ти улєпиш

І поправиш маладца!

Адначе не бойся, старой, не бойся; я пашутіл.

(Садится.)

Справимся і без палочок. Недаром хадили па Франції, па Туреччині, да у Рассею завертали-ста: што-небудь да знаєм. А вот што сделаєм: даждьом маладика, так нада-тє будєт єво, как яструба, тридевять зарей виводить та кає-што па-французски гаварить, што знаєм, а там падкурим та напоїм.

(Тымишу.)

Йок, мусье?

Тымиш

Так-таки, так.

Скорик

Ну, харашо, когда так; будеш дяковать.

Уляна, веселая, румяная, выносит приготовленное ею и покрытое сложенным шелковым платком, подносит к Стецьку и кланяется.

Стецько

(в полной радости встает, засучивает рукава и, не взяв еще, обратись к отцу и матери, кланяется и говорит, прерывая смехом).

Спасибі матері… що вчила батька спати… та будила… прясти…

Пока он говорил, Алексий взял из-за него подносимый платок и проворно зацепил его за пояс. А Стецько, проговорив, схватывает, не смотря, большую тыкву. Стоит в изумлении, разинув рот, и держит ее перед собой. Уляна бросается к спешащему к ней Алексию.

(Вместе.)

Алексий

Тепер ти моя на віки вішні!

Уляна

Не покину тебе до смерті!

Одарка

(не видавшая, что случилось с Стецьком, а видя обнимающихся Алексия и Уляну, вскакивает с сердцем)

Що се, що се таке? Що ce?

Стецько

(заслонив Алексия и Уляну, подносит ей близко к лицу тыкву)

Гарбуз! Хіба повилазило? Ось бач; хоч покуштуй!

Одарка

(вне себя от удивления, стоит с поднятыми руками)

Що се таке? Та се нас обморочено!

Алексий

(бросаясь к ней)

Ні, матусенько, се не морока, се правда святая, хоч перехрестись. Таке моє щастя: мені досталася хустка, а урагу мому – гарбуз.

Стецько

Так поміняймось ке.

Уляна

(также бросаясь к матери)

Матусенько моя ріднесенька! Божая воля на те, щоб я пожила ще на світі. Благослови ж мене і мого Олексія!

Стецько

Поблагослови їх оцим гарбузом по потилиці.

Одарка

(в большом гневе)

Щоб я вас благословила? Нехай вас сей та той благословить. Не буде сього, не буде…

Тымиш

Так-таки, так.

Прокип

Та ну-бо швидше благословляй; пора по чарці.

Одарка

(скоро и кричит)

І ти, п’яниця, туди ж? Знай свою вольну, а у моє діло не мішайся; тебе не довго то й битиму. А вас от як благословляю: тебе, проклятий халахуре, волоцюго, поблагословлю тією чаплією, що мені на лихо сковав. Усю на тобі потрощу, та у придачу трясцями, та болячками, та стонадцять куп лихорадок. А тобі увесь гарбуз розтовчу об голову, усі патли тобі пообриваю, коси твої вирву, та таки з Стецьком і обвінчаю, обвінчаю, таки обвінчаю! А ти, пройдисвіте, вон з моєї хати! Подай лишень хустку сюди; подай, подай, подай…

(Задыхается от гнева и хочет отнять платок у Алексия.)

Скорик

Трррр! трррр! трррр! настоящий батальной огонь. Тепер пайдьом усикурс на штики.

(Становится между Одаркою и Алексием.)

Паслушай, паньматка, меня, бувалаво…

Одарка

Не хочу, не хочу нічого слухати…

Скорик

Та паслушай…

Одарка

Нехай віддасть хустку Кандзюбенку, а сам віється з хати і щоб мого двора не знав!

Скорик

(притопнув ногой)

Так цить же, кажу-гаварю табє. Зараз кабилою станеш, вот только скажу французское слово.

Одарка

(испугавшись, зажимает рот)

Ох, мені ж лихо! не буду ж, не буду!

Стецько

(в большой радости)

Ану-ну: зроби її кобилою; я ще не бачив, як чоловік звірякою перекидається. Та коли б ще заржала; то-то б сміху було.

Скорик

(Стецьку)

Малчи і слушай камандних слов. Не бісись, Одарко, і поблагослови своїх дєтушок.

Одарка

Як собі хочете; біситись не буду і благословляти не хочу. Нехай віддасть хустку. Я в нього з горла видеру…

Скорик

Не шумєть! Паслушай толком. Вот сколько я земель ні прахадил, бил у Франції, у Німеції, у Рассєї і у Туреччині, та вот і до вас прийшол…

Стецько

А за Харковом що був, так і не кажеш?

Скорик

(грозит ему)

Смирно! Ну, так во всех землях такой закон; каму дана хустка, тот і жених, каму наднесуть гарбуз, вот как би нашому Кандзюбенку, тот ступай вон. Єта ужо спаконвєку так, і закону переменіть не можно. А хто ад єтаво закону адступитца, таму грех смертельной і на скатину падьож будет.

Одарка

Та у нас ні волика, ні коровки. Усе мій старий попропивав, нічому і здихати.

Скорик

А миру хрестьянскаво не жалеєш? А што тогда скажеш, как у всьом свєті павиздихаєт скатина? Так што табє тагда будет? Зараз тєбя на абвахту та пад ваєнной суд.

Прокип

А під суд як підложуть, так там і поворушитись не можна.

Стецько

Ану-ну; до чого-то воно діндеться?

Скорик

Сто первое дело. А другую речь пагаваря: зачим ти не хочеш аддать дочки за Алексія? Парень важной, разумной, ремесной, да іщо ж і пламенник мой.

Одарка

Так крепак…

Скорик

Ех! Што мне з табой как з рекрутом гаварить! Ти воєннаво артикула не знаєш і усьо здор пореш. Паслушай меня, я присяжнай чалавєк: я не мажу неправди гаварить. У казьонних мужичков начальники, а у подданих памещики камандєри, а усєм галава батюшка гасударь. Ат ево миласти приказано усєм нікаво не абіждать. У Алексеева барина людям житьио славнайо, і у них усєво довольно.

Прокип

А в них у селі чи кабаки, чи вольна?

Скорик

Вольная, брат, вольная. На десять верстов кругом кабацкаво духа і не слихать.

Прокип

От сторона! Так чого тут і думати? Не дрочись, Одарко!

Одарка

Але тривай лишень!.. Так бач, пане-старосто, у Кандзюбенка худоба… Серце болить, як згадаю!..

Скорик

Aгa! Так єта уж не просто. Харашо; ми умєєм, как і з єтім справітца-та. А поставте сюда ослончик.

(Исполняют.)

Так. Тепер азьми миску, єтима четирмя пальцами, і принеси сюда. Та сматри, іменно єтима пальцами.

Одарка

Ох, мені лихо! Чи не будете ворожити?

Скорик

Нічаво, не путайся; єто не ворожка, а снять з тебя нада-тє насилку. Ми недаром по усєм местам хадили. Зніму, штоб ти ад неї не зачахла.

Одарка

(низко кланяясь)

Ох, батечку, голубчику! робіть швидше, що знаєте; так і чую, як мене з-за плечей бере. Так миску вам подати?

Скорик

Миску, та вот єфтими пальцами.

Ома приносит, и он ставит ее на скамейку и, сняв свой рушник, отдает Тымишу.

На, таваришу; падерж пачотной знак. У єфтаком дєлі не следуєтпрапускать нікакой еволюції. Держи ж єво, вот так, по-нашому, ваєнному: пад курок. Да здєлай дружбу, не зварачивай єво, а то штоб либо меня, либо тебя у три погибелі не звернуло. Тепер, стара, азьми водянчик з водою і держи тутеча, а я кой-шта палажу.

(Вынимает из кармана бумажку и достает вещи.)

Вот из французскава каравая весільная шишка; ми єйо паложим у миску. Так. Тепер усє атайдіть на аванпости, у куток, і ніхто ні пари з уст. А ти з рушником стань тут.

(Ставит Тымиша подле себя.)

Тепер, Одаріє, лий у миску воду та приговорюй французскоє слово голосно: плюх, плюх, плюх!

Одарка сделала, приговаривая.

Тепер на, з турецкой церкви свєчичка; засвіти єйо і неси сюди, та не погаси, а то только тебє і на свєті жить.

Засучивает рукава: Одарка, вся трепещущая, приносит зажженный восковой огарок.

Дай сюда.

(Прилепливает его к миске.)

Теперича усє зажмуртесь, і не маги ніхто шевельнуться. Ну… начинається нашеє дело… Гу!.. а самаво так лихорадка і бйот. Єто уміючи наслано; та нічаво, не пасилуєш. Одаріє, рожденная, молитвенная, крещенная, вінчанная, покритая!.. скажи… как тебя: чи із плечей берьот али у очах рябієт?

Одарка

(дрожа)

Та… із-за… плечей… і у очах…

Скорик

Французская, па усьому вижу, што французская насилка; у нас, у ваєнних, єто не диковина. Злая насилка! Адначе справимся-та.

(Поет.)

Тара, бара, мара, деларжан!

Пуру, буру, туру, акерман!

Бендер, кардаш,

Дюпень, мар’яж,

Йок пшик, йок пшик.

(Топит свечку в воде.)

Банжур, мадам Одаріє, снято! Ат каво прийшло, на таво пайшло. Паздравляю, мадам Одаріє! не рябей! Вота, сматрітє усє у воду смєлаво: хоч би тебє адна скатинка, али каровка, али што-небудь із Кандзюбиной худоби. Нічаво нет; усьо пашло геть. Сматріт, сматріт!

Прокип

(подходит и с боязнью заглядывает в миску)

Але і справді! Хоч би тобі воловий хвіст, нема нічого.

Стецько

(внимательно глядя в миску)

Хоч би тобі одна скотина; тільки сама моя пика зосталася.

Тымиш

(также смотрит)

Так-таки, так.

Одарка

(приходя в себя)

Чому ж там і зостатися, коли я сама бачила, як усе повиплигувало геть!

Скорик

От так же, Одаріє, повиплигуєт і уся худоба Кандзюбина з тваєй пам’яті,как ти єфтую воду вип’єш, п’ючи єйо каждоденно по напьорстку, натощака. Как воду кончиш, так і жалковать перестанеш. А наші молодиї, как будут любитца та дружно жить, та не лінуючись работать, так і зберут іщо паболш, чим у Стецька. Да вот і я: хадил па Туреччинє, па Франції, па Рассєї да і сабрал п’ятьдесят цєлкових; так па смерті маєй усьо запавєдаю Алексею; он меня і пахаваєт…

Стецько

Якби мені гроші віддав, я б тебе, урагового москаля, сьогодня б у домовину. Вже я бачу, до чого воно іде.

Одарка

(наконец, отдохнув)

О, спасибі ж тобі, пане старосто! Таки як руками зняв. Тепер мені не тільки що Стецька, та і усії його худоби нічогісінько не жалко. А Олексія вже полюбила, мов ріднесенького сина. Ходіте ж, діточки, сюди.

(Обнимает Алексия и Уляну.)

Будьте ж здорові, як вода, а багаті, як земля, а красиві, як весна!

Скорик

(вскрикивает)

Ура! наша взяла!

Стецько

(задумавшийся, испугался от его крика)

Тю! на твою голову! Ще й весілля не було, а він вже і гука. От-така-то московська віра!

Скорик

Тепер, таваришу, падавай знак сюда.

(Навязывает рушник.)

Спасіба ж вам, панове-сватове, за ваше паслушаніє і любов. Тепер надатє сполнить закон і канчать дело. Сідайте ж ви тут.

(Усаживает стариков на их места.)

А ми, таваришу, тут. А маладиї пастойте.

Стецько

(садясь подле старост)

А князь осьдечки сяде.

Скорик

(сводит его)

І нет, брат; уж не здивуй. Минулось твайо княжество! Али сядь себе, али вон найди. Нуте ж, скажем законнойо слово; панове-сватове!

Прокип и Одарка

(вместе)

А ми раді слухати.

Скорик

Што ви жалали, то ми зделали. А за сії речі дайте нам горілки гречи.

Одарка

Просимо на хліб, на сіль і на сватання!

Скорик

Вот тепер надатє садавитца по закону. Молоди!!! Просимо на посад.

(Усаживает Алексия и Уляну на большом месте; отца и мать – подле Уляны.)

Тут батюшка, а матушка здеся, штоб близько поратись. А ми, таваришу, здесь.

(Садится с Тымишем подле Алексия.)

Прокип

Та мерщій давайте страву; пора по чарці.

Стецько

Бач, як попаровались! Я вже бачу, до чого воно дійдеться.

Одарка

Та сідай, Стецю, з нами, та й повечеряєш. А от скоро і дружечки прийдуть, то й потанцював би з ними.

Стецько

(поет).

Бодай не дождали,

Щоб я з вами їв!

А ось що скажу

Оттут вам усім:

Мати, ісказися,

Батько, подавись,

Жених, провалися,

Москаль, утопись.

Тепер же ти, Уляно,

Аж ось мене послухай:

Ой, плач тепер, небого,

Потилицю чухай.

Жених твій крепак

(Нехай йому болячка!),

Через нього і ти стала

Не хто, як крепачка.

Крепачка, крепачка,

Крепачка, крепачка,

Крепачка…

(Собирает шапку и тыкву, прячет ее и выходит, все продолжая петь: «Крепачка!» Затворив дверь, опять выглядывает и кричит: «Крепачка!» и опять по временам выглядывает и то же кричит.)

Между тем Одарка выносит тарелки и другие принадлежности; расставив все по порядку, подает на стол миску и проч.

Скорик

(между тем нарезал хлеба)

Вот тепер па трудах можно і порцію подавать.

Прокип

Насилу за увесь вечір розумне слово сказали.

(Наливает водку и подносит к Скорику.)

Пожалуйте, пане-старосто!

Скорик

( тихо отводит его руку).

Пожалуйте, пане-свате, ви вперьод викушайте. Может, намішали французскої бурди, што і на стену падерьомся. Да і у Туреччині завсігда приговорюють: у каво у руках, у таво і в устах.

Прокип

Будьте ж здорові!

(Выпивает поспешно.)

А!.. кабацька!.. розведена! Що б то на вольній узяти!

(Потчивает Скорика.)

Скорик

(взяв рюмку, говорит скоро)

Єщо п’ю за здравьє, вам скажу какоє: чарочка моя кругленька, налита з краями ровненька; тим, тим ти мнє мила, што оченно полна. Кагда втоплю в тебе свої уста, так вам скажу: многая лета! Не бойсь, чарка, я тєбя не струшу, лейся в горло, возвесели салдацкую душу; а штоб мне не сухо пить, так при чаркє вот што стану гаварить: здравствуй, батька с маткой, веселітеся своєю дитяткой; радость вашу величайте і нас не забувайте. Здравствуй, князь с княгинею, з молодою господинею! Любітесь, пийте, гуляйте і чоловєчество розпложайте. А наконец, вот мой пароль: здаров’я всей канпаниї чесной!

(Выпивает и брыжжет вверх.)

Штоб так наші маладиї вибрикивали!

Одарка

Кушайте ж страву, просимо. От же і дружечки ідуть.

Прокип потчует водкою пришедших девок; они не пьют, он все выпивает.

Хор девок

(начинают петь за кулисами).

Та ти, душечко, наша Улянко!

Обмітайте двори,

Обмітайте двори,

Застилайте столи,

Кладіте ложечки,

Срібні блюдечки,

Золотії мисочки,

От ідуть дружечки!

1-я девка

(кланяясь, и все за нею)

Дай боже вечір добрий! Помагайбі вам на усе добре.

Алексий и Уляна, привстав, кланяются.

Одарка

Спасибі, дружечки! Просимо на хліб, на сіль і на сватання. Сідайте сюди, дівчата.

(Усаживает их подле Уляны.)

От же вам і ложечки; брусуйте, друженьки, брусуйте…

Скорик

(продолжая есть)

Вот єдак і у Франції: перва пакушают страву, а там і яловичину покришуть.

2-я девка

Та нам же при людях їсти не подоба!

3-я девка

Лучче ми вам заспіваємо та ваших молодих возвеличаємо.

Скорик

(оставив есть)

Ех, девушки! патеште нас, патєште пісеньками.

Хор девок

Ой чому, чому

В сім новім дому

Так рано засвічено?

Улянка рано вставала,

Русу косу чесала,

Матінку питала.

Одарка

(во все время сей песни плакала)

Ох, дружечки, сизі голубочки! Не розривайте мого серденька жалобними пісеньками. Як здумаю та згадаю, як мені без Уляни зоставатись, так за слізоньками світа не бачу! Зостануся з п’яницею, і вже добра не ждати.

Скорик

Нєчево плакать; вот тут-то і пайдьот тебе дабро.

Одарка

Де вже добра ськати!

Прокип.

Добра? Осьде добро.

Водевиль

Прокип.

Хто добре п’є, той знай все спить;

А хто все спить, той не грішить.

Чого ж нам тут вередовати?

Приньмімось лишень куликати,

То й вродиться добро той час.

Не було сварки,

Не буде лайки,

Горілочка зупинить нас.

Як нап’ємось та й полягаєм,

Прокинувшись, давай знов пити;

Та так собі і прогуляєм.

А що, Тиміше, як?

Тымиш

Так-таки, так.

Прокип

Коли ж тут лаятись і битись?

З горілкою добре нам жити!

(Вместе)

Прокип

Коли ж тут лаятись і битись!

З горілкою добре нам жити!

Все

От тут-то лаятись і битись!

З горілкою нам лихо жити!

Одарка

Як жінка стане мужика

Товкти і вчити, часто бити,

Тогді нам добре буде жити.

Тепер же правда в вас яка?

Куди ні повернись, старші вони.

Мужик дуріє,

На все він сміє,

Не слухає ні в чім жони.

Ось нуте лишень нам піддайтесь,

Під нашу дудку гоцака

Скачіть, мовчіть і не брикайтесь.

А що, Тиміше, як?

Тымиш

Так-таки, так.

Одарка

Нехай вчить жінка мужика!

То й правда буде не така.

(Вместе)

Одарка

Нехай вчить жінка мужика!

То й правда буде не така.

Все

Не вчити жінці мужика;

На світі правда не така.

Алексий и Уляна

Тогді на світі правда стане,

Тогді добро меж нас прогляне,

Як щира буде в нас любов,

Не буде лайки ні розмов.

А що, Тиміше, як?

Тымиш

Так-таки, так.

Алексий и Уляна

Як станемо усі любитись,

За що нам буде вже сваритись?

Все

Як станемо усі любитись,

За що нам буде вже сваритись?

Скорик

В паходах всюди пабував,

Каких земель не павидав!

Так знаю всьо, і вот порада:

Вперьод всєво так треба-нада

Увесь народ ва фрунт паставіть,

Меня фельтфебелем наставіть.

«Муницу бережи

Аль пряжку падв’яжи».

Кагда ж суд’ям тут брать взятки?

I лекарям народ морить?

Кагда матать нам без аглядки?

На зло не будет часу, вірно.

Чуть што не так, каманда «смірно»!

І фуктель паказал їм бравой,

I «с мєста марш всє: лєвой, правой!»

І в ногу будуть всє хадіть,

Кагда ж тут ссори завадіть?

А што, тавариш, как?

Тымиш

Так-таки, так.

Скорик

Ах, матушка, воєнна служба!

В тебє адной любов і дружба!

Все

Ах, матушка, воєнна служба!

В тебє одной любов і дружба!

Стецько

(перед тем возвратившийся).

Ось і я до вас вернувся,

Ось і я вже схаменувся;

І женитися не буду,

Ні до віку, ні до суду.

Своїм дітям закажу:

Не казітесь, не женітесь.

Так і батькові скажу:

А чому він оженився?

Я б без нього народився.

Всяк про щасгя все питає,

А того ніхто не знає,

Що тогді б прийшло добро,

Якби не женивсь ніхто.

А що, Тиміше, як?

Тымиш

Так-таки, так.

Хор.

Стецько

От тогді б прийшло добро,

Якби не женивсь ніхто.

Все

От і згинуло б добро,

Якби не женивсь ніхто.

Тымиш

Гай-гай, товкуєте об чім!

Тогді добро ми будем знати,

Як що-небудь не так зовсім, –

А нам не спорить, а казати:

Та так-таки, так.

Хоч луплять волость писарі;

Жінки у гречку знай все скачуть,

В горілку воду шинкарі

Знай ллють; та що робить? всі кажуть

Та так-таки, так.

Багатий дметься, мов шкурат,

І часом бреше, пальці знати!

Сам бачиш! – він чортяці брат,

Не треба спорить, а казати:

Та так-таки, так.

(К зрителям.)

А що, чи можна вас спитать?

Чи сватанням вам не остили?

Як нічого про те сказать;

Плесніть, панове мої милі!

Оттак, оттак!

Финал

Все

Поки добра на світі ждати,

Так нам оттут хіба дрімати?

Ану! почнем лишень гуляти!

Горілка є, музика гра.

Дівчата! Нуте танцьовати!

Трара-рара, трара-рара.

Общие танцы.

---

Примітки

Флігельмант (флігельман) – фланговий солдат, обов’язком якого було виходити уперед перед строєм, щоб показувати прийоми рушницею.

брусувати – їсти що-небудь не рідке.