Щира Любов, або милий дорогше щастя

Дійствующії

Таранець – обиватель підгороддя Гончарівки.

Галочка – дочка його.

Олена – подруга її.

Микола – роботник його.

Твердохліб – обиватель із города Харкова.

Зорін – офіцер.

П’ятаковський – приказний із губернської канцелярії.

Сусідній народ, составляющий весілля.

Розсильні із губернської канцелярії.

Дійствіє в 1770 году.

Дійствіє перве. Донос

Середина хати достаточного малоросійського обивателя.

Явленіє перве

Галочка і Олена сидять прядуть і тихенько співають.

Галочка

(переставши співати)

От же собака забрехала…

(Виглянувши у вікно, вскрикує.)

Олено, мерщій… та ну-бо, мерщій…

Олена

(оставивши роботу, встає)

А що там таке?..

Галочка

Та ну-бо, яка неповоротна! Мерщій защіпку…

(Бігає сюди і туди.)

Олена

(слідкуючи за нею)

Яка там защіпка?.. Де там вона?..

Галочка

(усе з безпокойством)

Та онде двері… держи-бо… защепни…

Олена

(встановлюючись)

Чи ти дурна, чи божевільна? Що робити, скажи?

Галочка

Хіба ж не чуєш? Защепни, кажу, двері, та не пускай…

Олена

Кого там не пускати?..

Галочка

Його не пускай… цур йому! Я боюсь його… Ну-бо, швидше защепни…

Олена

Тадже й защепнула.

Галочка

Держи, душко, і клямку; та кріпко, а то відірве…

Олена

Та й держу ж.

Голос за дверима

(і стукання в двері знадвору)

Дома хозяин? Отоприте!

Олена

(держачи двері, до Галочки, прижавшоїся в другім кутку, впівголоса)

А що сказати?

Галочка

(в кутку, дрижачи від страху)

Скажи, що нема нікого в хаті.

Голос

(і уп’ять стук)

Эй, кто есть? Отоприте…

Олена

Нема нікого у хаті, ідіте дальш…

Голос

Как нема?.. А кто же говорит? Отопри сейчас!..

Олена

(все держачи двері, до Галочки тихо)

Ох, душко! Я так і трушуся… Боюся, троха се чи не москаль?..

Галочка

(іще більше ховається)

Та не бійся нічого, тільки держи…

Голос

Кто держит?.. Кто говорит?.. Отопри!..

Олена

(до дверей)

Та я вам кажу, нікому відперти, нікого нема, хата пустісінька…

Голос

А кто же говорит? Ты и отопри.

Олена

Та й мене нема…

(До Галочки тихо.)

Цур йому, який страшний! Я так і трушуся.

Голос

Хорошо же, не отпираете? Я знаю, это Галочка говорит; не отпираете? Будете меня помнить!.. Я пришел, чтоб переговорить… хорошо же, увидите!

Олена

(прислухаючись)

От же троха чи не пішов…

Галочка

(крадеться до вікна на ципочках з великим страхом, хоче заглянути і впять одскакує назад)

Ох, лишечко! Боюсь і глянути… Онде… онде вже пішов… онде і хвіртку за собою зачинив…

(Стоїть посеред хати.)

Ох, насилу душа віддихнула, а серце так і колотиться!.. Іди сідай, не бійся, вже не вернеться.

Олена

(не сходячи з місця)

Не здужаю з місця зійти… ноги одубіли, а руки так і прикипіли до защіпки… от хіба не страшний!..

Галочка

(одводить її від дверей)

Та ну-бо вже не бійся, вже він далеко. Бач, яка ти боязлива!

Олена

А то і не бояться такого? Ще ж то хороше, що ранок, а якби такий прийшов смерком, то я тут би і вмерла!

Галочка

Зовсім нічого його бояться. Не пусти, прожени, та й годі.

Олена

А ти і не злякалася? Ну, ну, як стіна побіліла. Хто ж се такий страшний був? Я його овсі і не бачила.

Галочка.

Чого ж ти злякалася?

Олена.

Затим, що ти боялася.

Галочка

Я думала, що ти зуздріла, який він є страшний, та, на тебе глядючи, дуже злякалася.

Олена

А я, на тебе дивлячися, собі злякалася і не бачачи його… Бач, які ми собі!..

Сміються обидві.

Годі ж реготатися, нічого і не наробимо; сідай лишень, дівко, та роби.

Сідають і роблять.

Розкажи мені, будь ласкова, хто се такий приходив? Адже ти його бачила?

Галочка

Еге! тим-то я і злякалася, що побачила, хто йде… Се, коли хоч знати, се мій жених приходив…

Олена

Жених? Ох мені лихо! Чи не дурна ж ти зовсім? Як таки можна так жениха шановати? Що він теперечки скаже?..

Галочка

Потурати йому! Се такий жених, що цур йому від мене.

Олена

Яких у неї до гаспида женихів! Кого ні почуєш, усяк її сватав. Мабуть, з сотню вже є. Коли б до мене їх з половину прислала. А то ми не стак багаті, та й дівчат нас у батька аж троє, так ні один злидень і не навідається. Тебе знають, що ти одна, а батько багатий, уся худоба достанеться, так тим і топчуться. Ти ж підеш за нього?

Галочка

А щоб він не діждав з своїм поганим родом! Були, були люди, а то вже виявився якийся-то приказний. Та стидкий, та мерзенний; і горілку п’є добре, і кабаку кріпко вжива, та і посватався. Як же мій панотець напрямки йому відрізав, так він і розлютувався, і побоживсь, що зробить панотцеві яку біду. Тим-то я і злякалася і заперлася від нього. Цур йому!

Олена

О, шкода ж! Ми б з нього тут поглузовали, посміялись би та й протурили б його…

Галочка

Нехай віється, куди хоче. Мені і дивитися на нього гидко, не то щоб з ним говорити! Ну його к сину, і не споминай об ньому. І без нього мені нудно!

(Вздихаєть.)

Олена

Вже я бачу, що тобі не сьогодня нудно; адже перестала до нас і на вулицю виходити. А того не знаєш, що тільки задля тебе всі аж з города зіходються, як купці і школяри та й пани. Чи знаєш, як ти не вийшла до нас у короводи грати, то той увесь народ, побачивши, що тебе нема, і розійшовся.

Галочка

А ви б собі сами грали, що вам до людей?

Олена

От так пак! Будемо сами задля себе і грати і співати? Ми на те дівчата, не для себе граємо, а щоб люди на нас дивилися да завидовали.

Галочка

Так от що!

Олена

А в тебе, мабуть, і не така натура? Ну-ну, таки всяка!

Галочка

Що ж за мною запримітила? Ану, скажи.

Олена

Куди! За тобою нічого нема. Ти усе граєш з нами, аж геть, біля великого садка. Як же хто вийдеть… знаєш?.. та сядеть біля дворів, на колодках, так ти і почала усе туди коровод водити або у хрещика, усе туди біжиш. А чого се так? Га?

Галочка

(з замішательством)

Там-бо панотець мій садовиться і любить дивитися, як я граю.

Олена

Панотець? Ох, ти хитра! А з панотцем та сидить… пан охвицер… А що? Напекла раків? Почервоніла? Я усе знаю…

Галочка

(стидячись)

Що?.. що ти знаєш?.. кажи, кажи усе.

Олена

Знаю, Галочко, усе знаю. Як тільки ти вийдеш до нас, а туг де озьметься і охвицер, та прямо до твого панотця, і посідають собі на колодках. А ти тут, як та дзига, усе перед ними та коло них; а ми тільки підбігаєм за тобою. Як же вони підуть собі, то у тебе і голова розболиться, і ноги потомилися, і втікаєш додому… а зачим?.. Знаю, усе знаю. Затим, що твій пан охвицер… я хотіла сказати, панотець вже дома, так задля нього і вертаєшся.

Галочка

(смутившись, протяжно)

І вістимо!..

Олена

Так там-бо і охвицер твій. Та і що то: і сьогодня у вас, і завтра, і післязавтрього, і по усяк божий день усе він у вас. Нехай же він з панотцем, а ти чого туди?

Галочка

Але! послухай лишень, що я тобі скажу. Коли прийде до нас пан, так треба ж чим там, звичайно, його попоштувати, от затим я і стараюся. А другу річ тобі, Оленочко, скажу: тільки начни слухати, що він і як говорить, то й забудеш усе і не відійдеш від нього. Який-то він розумний! Чого-то він не зна! Та як стане розказовати, то я і заслухаюся, і задивлюся на нього, так що й роботу покину, голку з рук впущу… І сама себе не тямлю. От їй-богу, що правда!

Олена

(з участям)

Галю, Галю! Дивися, та не задивляйся; слухай, та не заслухайся. Свій розум держи.

Галочка

Ох, сестро, що мені робити! Тобі тільки самій признаюся – будь ласкова, не розказуй нікому, – може, полегша, як тобі розкажу: сама не знаю, що зо мною сталося? Без нього усе мені нудно, тяжко, усе жду його… його одного бачу, і більш мені нікого не треба…

Олена

Галю, Галю!.. що ж з сього?..

Галочка

Я й сама не знаю, що й робити з собою?..

(З сльозами.)

Ми змалу усе з тобою укупі. Навчи, що мені робити?.. Поможи мені!..

Олена

Чим же я, душко, тобі поможу?.. Лихо тобі!.. любиш його, як і сама бачиш…

Галочка

То-то моє й горечко, що люблю його!.. Я вже давно запримітила, що полюбила його, та й була веселенька, сама не знаю чого. Як же він оце два тижні чогось став журитися, то і я з ним, моя душко; та як у воду опущена!.. А ось на тім тижні і перестав було ходити. Господи! Як я за ті дні не вмерла, не знаю! Далі і прийшов, та такий смутний! слова не почуєш від нього. Усе дивиться на мене, мовчить, а тут ув очицях і видно сльози… а я швидше у кімнату, та й заллюся слізами!.. Так мені важко, душить мене… мов душа з тіла хоче вийти…

Олена

Так і не журися, моя Галочко! Хоч побожуся тобі, що й він тебе любить.

Галочка

(горесно)

Не хотіла б я сього ніколи!..

Олена

А чому ж?

Галочка

Нехай би я сама страждала, він би сього і повік не знав і не мав би ніякого горя, а я своє лихо поховала б у сирій землі з своїм дівованнячком!.. А як він мене ще полюбить, що з того?..

Олена

Як що? Коли дуже полюбить, то й озьме тебе за себе. Та станеш панею, будеш щаслива…

Галочка

(задумується, опустивши руки)

Щастя!.. Хто він?.. Хто я?.. О горечко!..

Олена

Не журись-бо поперед усього… От же хтось іде. Може, вп’ять дверей держати?..

Галочка

(глянувши у вікно)

Е, ні, сьому і відчинити двері треба.

(Поспішно утира заплакані очі і відчиняє двері.)

Явленіє друге

Ті ж і Твердохліб.

Твердохліб

Добридень вам, дівчатка!

Галочка і Олена

(низько кланяючись)

Будьте і ви, дядюшка, здорові!

Твердохліб

Галю-душко! А чи дома ваш панотець?

Галочка

Вони дома, там десь, біля батраків; хуру мають відправляти.

Твердохліб

(Олені)

А потрудітеся, стало бить, Петровна, покличте Омеляновича. Скажіть, що я прийшов. Є пильне діло.

Галочка

Куди їй; вона їх і не знайде. Побіжім, сестро, удвох.

Хватаються за руки.

Твердохліб

(удержуючи Галочку)

Та ні, душко, не трудітеся ви. Вона молодша, вона збіга і пішки усюди; а ви посидьте зо мною.

Галочка

Та далебі, що вона не знайде сама. Як я побіжу з нею, то і знайду вам панотця…

Явленіє третє

Ті ж і Таранець.

Таранець.

Та не треба мене шукати, ось-осьде я, знайшовся й сам. Дай боже день добрий вам, Потаповичу! Побачив, що ви, по ласці вашій, звернули до мене, так я покинув усе та мерщій до хати. Сідайте ж, пожалуйте, спочивайте; здалеку ішли, втомилися.

Твердохліб

Не вам кажучи, нагрів трохи чуба, поки дошвандяв до вас. Звіснеє діло: де Харків, де Гончарівка. Забрались, полагаю, верстов за три.

Таранець

Та й буде таки. Галочко! достань, машечко, там є варена; то піднеси нам по чашечці.

Твердохліб

Та не турбуйтеся, Омеляновичу!.. я не за тим прийшов…

Таранець

От так пак! Буцім ми вас не знаємо? Адже не у пустку ввійшли. Спасибі богу, хазяїн є, і в нього дещо водиться; і молода хазяйка піднесе, не яка мені і турбація. Се вже так закон. Не від нас воно стало, не нами і покончиться.

Твердохліб

Благое діло, приятелю мій любезний, не кидатися старовини. Ох-ох-ох!

Таранець

Поки будемо по-старосвітській жити, поти в нас і добро буде. Що ж у вас, у городі, чувати? як що поводиться?.

Твердохліб

А що? Усе гаразд. Військо муштрується; кажуть, от-от підуть на турка; хочуть, мабуть, Бендерів добувати.

Таранець

Нехай їм бог помага. А город хороший. Добре б його до нас загарбати.

Твердохліб

Та воно так, та й сила супостата не малая!

Таранець

Не журітеся, Потаповичу! як піде наше військо, то турка так припруть, що не своїм голосом закричить: аман.

Галочка

(приносить на дерев’яній тарілці дві чашки, підносить Твердохлібу і кланяється)

Пожалуйте, дядюшка!

Твердохліб

(одводячи її рукою)

Що се ви робите? Хазяїну треба попереду.

Галочка

(кланяється)

Пожалуйте-бо, звольтеся.

Твердохліб

І гостю буде хороше, коли хазяїн примір покаже.

Галочка

Пожалуйте-бо, а то не відійду.

Твердохліб

(взявши чашку)

Не що з вами робити. Піднесіть же і панотцеві.

Таранець

(взявши чашку)

Та вже об мені не турбуйтесь. І дочка батька не забуде, і хазяїн себе не зобідить. Пожалуйте ж, покушайте.

Твердохліб

(виливає із чашки в блюдце і кланяється)

Будьте ж здорові! Нехай і наш Харків процвіта! А що? може, з нього буде що путнє!

Таранець

І, пожалуй, повстаємо з домовини і не пізнаємо. Тут, може, так заселються, застроються, що нігде і ступити буде. А ке, дочко, ще по одній піднеси нам.

Галочка приносить горшок і із нього наливає в чашки і підносить.

Твердохліб

Чи не багато буде, Омеляновичу?

Таранець.

Хазяїн то зна, а гость не укажчик. Піднеси, доню, піднеси.

Твердохліб

Коли ж так, так ось як. Піднесіть ви обидві, дівчатка. А ми, старі, вип’ємо, та от що скажемо: нехай же у наш Харків зо всіх міст збираються добрі люди, а ледащі геть втікають; та нехай дівчата, красивіші над усі городи, в нас не переводяться. Чи так, приятелю мій любезний, і ви, дівчатка, машечки мої?

Галочка і Олена

(підносячи чашки, кланяються)

Так, дядюшка, так-таки.

Таранець

І я скажу: нехай буде так, і усе-усе добре щоб не переводилося!

Твердохліб

(випивши і оддавши чашку)

Годі ж тепер! Приймайте оце куди знаєте та ідіть собі куди знаєте, а нам тут треба де об чім поговорити.

Таранець

Так нехай же стоїть, ми поговоримо, поговоримо, та й почастуємося.

Твердохліб

Ні, вже довольно. Важне діло буду казати, так щоб не забути дечого.

Таранець

Як знаєте. Приньміте ж, діти, посудину та ідіть собі гуляти.

Олена

Проведи мене, Галочко, додому. Мені вже пора.

Галочка

Добре, ходім.

Таранець

Вертайся ж, доню, швидше, не барись.

Дівчата виходять і односять чашки і все.

Нуте, приятелю Потапович, кажіть, що там маєте?

Твердохліб

(з безпокойством)

Не знаю, з якого кінця зайти… скажіть мені на милость, хто недавно сватав вашу Галочку?

Таранець

Та їх стільки на тижні перебува, що і не згадаєш усякого. Відкіля вже не наїжджають! Що вона їм так далася?

Твердохліб

Та ні, не те. Оце на тім тижні хтось сватав: хтось з губернської…

Таранець

Еге! себто той… от не згадаю, як його… дівчата прозвали пуцьвірок.

Твердохліб

Трохи чи не таке щось. Що ж ви йому сказали?

Таранець

Такому паскудному і гарбуза пожалковав давати. Узяв його за руку та й вивів з хати і сказав, щоб ніколи і двора мого не знав. Так що хіба?

Твердохліб

Оглашенний що зробив? у губернську канцелярію подав донос, що буцім ви колдуєте і що знайшли аж шість скарбів таких, що їм і ціни нема.

Таранець

Що ж з того буде?

Твердохліб

Хіба ж ви не знаєте, як у такім ділі поводиться? І колдовати лихо, і за скарб, як не об’явиш, так біда бува.

Таранець

Та відкіля ж се анахтемський пуцьвірок вигадав, що я чаклую і скарби знахожу?

Твердохліб

Вже сього не знаю. Показав ссилку на вашого батрака. Чи Микола у вас є?

Таранець

Та є.

Твердохліб

Так буцімто й сказав, що ви і колдовське слово знаєте, й що скарби знайшли.

Таранець

Сьому не можна статись. Микола в мене така дитина, що і не треба луччого: розумний, права рука моя по усьому торгу.

Твердохліб

Ось покличте його попереду та спитайте, що се означа?

Таранець

(виглянувши у вікно)

Онде ж і він. Агов, Миколо! ходи ке сюди. Що се за напасть така?

Твердохліб

Не смущайтеся, государю мій любезний, поки ще до чого. А діло важнеє, треба його затушковать.

Явленіє четверте

Ті ж і Микола.

Таранець

Скажи, мені, Миколо, чи ти знаєш того… що от прозвали пуцьвірком?

Микола

Себто П’ятаковський? Як його не знати: я йому і спину натовкмачив, і патли обірвав.

Таранець

За віщо ж у вас узялося? Кажи усю правду, не потай нічого.

Микола

Ви вже мене знаєте, що ні для кого не збрешу; а таїти нічого тут; ось як усе було. Раз поставив мені горілки та і став випитовати: від чого ви, дядюшка, так розбагатіли? чи не знаєте, пита, якого колдовського слова або чи не знайшли коли скарбу? А я його обдурюю і кажу: дядюшка і слово таке зна, і аж шість скарбів знайшов, що їм і ціни нема…

Таранець

Коли ж се було? Чи боїшся ж ти, Миколо, бога?

Микола

Тим, що бога боюся, тим його так і обдурював. Коли б же розпитав, як що воно є, то я і сказав би, що колдовське слово – те, що ви ласкою просите, так ми для того з шкури ліземо, щоб вам услужити; а скарби – то шість батраків, що їм, за їх роботу і щирі труди, ціни нема. Коли ж він не питав, так я і не розказовав; так і розійшлися. А удруге він на вулиці та став щось брехати про Галочку таки вашу, Омеляновичу. Так на нього уся громада і напустилася, щоб не смів ні про кого худої слави пускати, бо се є гріх; і таки добре його затюкали. А я закликав його у куток та таки гарненько потасовав.

Таранець

За се спасибі, а за ті речі дуже негаразд буде. Він усе об’явив начальству, і на нас біда збирається.

Микола

Аж нічогісінько, дядюшка, не бійтеся. Тільки судящі нехай мене спитаються при ньому, то я усе докажу. Перестане цвірінькати.

Таранець

Гляди, чи так воно буде! Іди ж до свого діла. Наробив мені багато хлопіт.

Микола

Далебі, що так усе минеться. А його попаду, то ще притасую, та вже не так. Нехай не бреше!

(Виходить.)

Твердохліб

Воно-то, пожалуй, так, та по ділу не прийдеться так. Сьогодня мені знайомий з губернської канцелярії розказав усе. Треба, каже, гасити діло. Я, що робить? Кинувся до донощика. І що ж? вашим словом давав два рублі, щоб узяв назад бумагу; так куди! На стіну дереться. Нехай, каже, Галочку віддасть і худобу усю, тоді покінчаю діло.

Таранець

А щоб він не діждав, щоб я своєю дитиною став від біди відкупатися! Сам на смерть готов, аби б вона була щаслива! Се біда мені з сим доносом! До розуму не прийду, що мені робити?

Твердохліб

А у протчім, приятелю любезний, імійте резонт, не теряйте куражу у отвітах, когда призовуть у губернську канцелярію. Шутки ради скажу, хоч і не той час: при прежніх членах лучче було; знеси по требованію і не бійся нічого, а тепер так і нагадати не можна. Зато правда процвітаєть; так, стало бить, і боятись нічого… Отже… не унивайте, Омеляновичу… трохи чи не…

Таранець

(оторопівши)

А що? Ідуть за мною?

Твердохліб

(приглядається в вікно)

Ніби розсильні ідуть…

Таранець

(ламаючи руки)

О господи! Що то зо мною буде? Бога милосердного не боюся, я чист у душі; людей боюся!..

Твердохліб

Воля його над нами. Він сильніший усіх замислів чоловічеських.

Таранець

Що станеться з моєю Галочкою?.. Вона і не зна біди!..

Явленіє п’яте

Ті ж і розсильні, а потім П’ятаковський.

Розсильний

А кто у вас (вынимает бумагу и читает) Алексей Таранець?

Таранець, блідий, дрижить і не можеть слова виговорить.

Твердохліб

А нащо він нужен вам?

Розсильний.

Чтоб шел за нами.

Твердохліб

Куда? і по чиєму требованью?

Розсильний.

В губернскую канцелярию. Вот вам и записка.

Твердохліб

А зачім його требують?

Розсильний

Не могим знать, мы посыльные.

П’ятаковський

(вбегает и кричит)

А что? а где злодей, колдун? Вяжите его, закуйте. Где ваши кандалы?

Розсильний

Нету-те ничево; не сказано, чтоб заковать.

П’ятаковський

Так я вам приказываю. Закуйте ему руки, ноги, рот, глаза, я в сем деле доносчик, я требую.

Таранець

(ламаючи руки)

О господи! я в кандалах! за калавуром!.. Як то Галочка стерпить!..

Твердохліб

(одвівши на сторону П’ятаковського, говорить йому тихо)

Послухайте, государ мой любезний! Когда ви в сім ділі маєте силу, то… давав вам два рублі… ну, звольте, от вам п’ять рублів. Потушіть діло, відпустіть салдат і беріть деньги; ще і попоштуєм славно.

П’ятаковський

Хм! я сам от примирия не прочь. Конечно, можно бы дело и утушить; я покажу, что я это писал не в трезвом состоянии, и се, и то… Только, как честный человек, по совести скажу вам, что я и пятидесяти рублей не возьму. Одна Галочка, и ни копейки меньше.

Твердохліб

Незбиточноє, государ мой, діло, щоб Галочку оддать за вас…

П’ятаковський.

Помилуйте, как, отчего? Я служу рачительно, на дороге к благородию…

Твердохліб

Служба тут не спрощується. Нужен нрав і поведєніє…

П’ятаковський

Все у меня отличное. У человека характер ясно виден, когда он подопьет. Я вам про себя скажу: когда я подопью, то меня не только обидеть, но легко и прибить можно, что неоднократно и случалось. Даже оберут меня до последнего, а я ни пары с уст, лежу себе недвижим. Ей, так. Поведение мое также незазорное. Я имел честь обедать однажды у здешнего комиссара и вел себя добропорядочно: ни салфетки не уронил, ни скатерти не облил. Вот каков я! Стыдно себя хвалить, а грешно скрывать добродетели…

Твердохліб

Та не те. Говоріте посліднюю ціну, а Галочки вам не видати, як свої уха…

П’ятаковський

Так и вам же не видать от меня милости!.. Эй, караульные! Куйте его…

Розсильний.

Помилуйте, во что ковать? С нами и кандалов нетути, да и приказу не было ковать, а довести бережно…

П’ятаковський

Так я вам приказываю… закуйте его…

Розсильний.

Да кто станет слушать тебя?.. Пойдем, старичок, скорее; скорее и воротишься.

Таранець

Господи! не остав мене… і Галочки!.. Що з нею буде, як дознається?! Приятелю мій! Зроби сам… як знаєш… нічого не тямлю!.. часом, що зо мною буде… благослови її моєю рукою і моїм словом… прощай і ти…

Твердохліб

Не смущайтеся… Господь нас не оставить… я піду з вами, мені з руки доступ де до кого… і Галочка нічого не знатиме, поки вернемося. Господи! Будь нам покровитель! Ходімо!

Таранець

Хижа моя, де я ув усім був щасливий і хвалив бога! Чи приймеш хоч прах мій!.. Доню моя!.. Галочка!..

(Виходить, заливаючися сльозами, провожаємий розсильними і Твердохлібом.)

П’ятаковський

(один)

Заварил кашу, и довольно крутеньку!..

(Осматривая избу.)

От такого достатка всем пожива будет. А Галочку с остатком возьму в свою опеку. Где она?.. Пойду поджидать ее на улице, а допрос без меня снимут.

(Вынимает табакерку и нюхает табак, приговаривая.)

О любовь, лю…бовь!.. Знатный, бестия, табак продает. А!..

(Уходит.)

Примітки

Бендерів добувати. – місто в Молдавії, арена російсько-турецьких воєн 2 пол. 18 ст.

Я служу рачительно, на дороге к благородию… – тобто сподівається одержати чин колезького регістратора (найнижчий цивільний чин – 14-го класу за «Табелем о рангах»). Особи, які діставали цей чин, мали право іменуватися «ваше благородие».

Дійствіє друге. Сватання

Простий сад, в стороні хата і вихід із неї.

Явленіє перве

Галочка

(одна, виходить із хати)

Вже й не рано, а він не йде… Мабуть, і сьогодня не буде. Почав відкладати, а далі і зовсім перестане ходити… Ні, не забуде він мене, як і я його. Казала Олена, що він затим і смутний, і рідко ходить, що й він любить мене… Що ж з того!.. Коли справді, що він мене любить, що я дожила до такого щастя, так тут мені і вмерти лучче!.. бо що з нашої любові буде? Смерте, смерте! озьми мене… Не жалуй ні моєї молодості, ні краси, ні дівованнячка! Мати, сира земле! Прийми мене до себе, приголуб мене, сиріточку, і не пусти мене на світ, де нема мені ні щастячка, ні доленьки, ні отрадоньки!.. Коли б тільки він провідав, де я лежатиму, та щоб хоч разочок навідався до мого гробу… земля стала б мені пером… тісна домовина за веселу світлицю… запекшіїся уста мої всміхнулися б до нього… померши оченьки мої глянули б ще і скрізь насипану землю вздріли б його… застигшая рука моя ще простяглася б до нього…

(Плачучи, простягає руки.)

Явленіє друге

Галочка і Зорін, тихо підходивший до неї, береть її за руку.

Галочка

(вскрикує)

Ох!..

(Руки не вирива од нього, дивиться в очі, радость і удовольствіє на лиці у неї, і сльози котяться із очей; вона другою рукою проворно і часто утира їх.)

Зорін, ухвативши її руку, прижав до серця і страсно дивиться на неї.

Галочка

(з трудом почала говорить)

Се ви… Семен Іванович?..

(Потім, силячись, освободила руку свою від його і побігла за лавочкою, поставила біля нього і, стараючися вийти із замішательства, стира її і потім говорить.)

Будьте ласкаві, сідайте у нас, поки панотець вернеться. Пішли кудись з чоловіком, поки я дома не була… і не знаю-таки, куди і пішли.

Зорін

Жалко, что его нет! Я к нему и к тебе пришел. Не могу далее скрывать моих чувств. Галочка, зорочка моя!.. Не могу без тебя пробыть!.. Все расскажу, как я страдаю по тебе. Увидев тебя в первый раз, я узнал, что нашел счастье свое.

Галочка закрилася рукою.

Когда ты взглянешь на меня, заговоришь со мною, душа у меня встрепенется, сердце забьется сильнее, и мне станет весело, так весело!.. Взгляну в твои глазки, вот что напрасно ты их рукою закрыла… Закрой их, да слушай только. Без тебя мне свет не мил… Не умею рассказать, как весело близ тебя! Мне приходило на мысль, что Галочка меня не любит…

Галочка проворно закрилася і другою рукою.

Слушай же и не закрывайся так. Когда расскажу тебе все, тогда делай со мною, что хочешь. Вот я и начал реже приходить к тебе, чтобы умереть скорее; потому что, не видевши тебя и не слыша твоего голосочка, знаю, что не проживу долго. Все звал смерть к себе…

Галочка

(всхлипуючи)

Та і я… її ж викликала!..

Зорін

Как это можно? Тебе должно жить, ты утеха отцу, ты краса миру!

(Схватив ее за руку.)

Мне же и жить не нужно, когда ты не любишь меня…

Галочка

(в смущении)

Хто ж вам сказав, що я вас… (склонивши голову, ледве може договорить) не люблю?..

Зорін

(вскрикивает в восторге)

Так ты любишь меня, Галочка?

(Схватывает другую руку ее, которою она закрывалася, и быстро смотрит ей в глаза.)

Скажи, так ты любишь меня?..

Галочка

(не могши вирвать у нього рук, щоб скрить своє замішательство, склоняється на плече його)

Я не знаю, як люблять… А тільки усе те, що ви про себе розказовали… то так… (плачеть) і мені було без вас… і я не хотіла без вас жити, хотіла вмер…

Зорін

(схватывает ее в объятия, прижимает, вне себя от восхищения, целует ее глаза, щеки)

Галочка! Ти меня любишь? Ты моя? О, как я счастлив теперь! Какое блаженство за все горести мои!..

Галочка

(довго в радості, прихилившись до його, держить голову на плечі його)

Що зо мною діється?.. Мені так хороше. Ще як стала знати вас, то було як задумаюсь… – То тогді було так хороше!.. Ой ні, тепер лучче!

(Обніма його рукою.)

Я не знаю: хто я, де я і що я? Я мов птичка вибилась з густеньких хмарочок, літаю біля ясного сонечка!.. Не страшне тепер мені ніяке горечко, перетерплю усяку біду хоч через увесь вік; я мала таку годиноньку з вами, що я повік не забуду сії радості!.. Ви мене любите!.. Ви мене цілуєте!.. Не покинете мене ніколи?..

(Обнімає його обома руками і прижимає до себе, плачучи гірко.)

Не покиньте, не забудьте мене!.. Ви моя і душа, і радість, і… не вмію розказати, що тут у моєму серденьку…

Зорін

(продолжая ласкаться)

Теперь я не сирота!.. И для меня солнце светит!.. В радости век доживу… Вот, кажется, идет твой панотец… Скажу ему, буду просить…

(Оставляет ее.)

Галочка

(побачивши Твердохліба, виходячого із хати)

Ні, то не панотець; а вони з сим чоловіком кудись ходили, то, мабуть, скоро і прийдуть… Тільки ви, Семен Іванович, підождіть; ще не пора панотцеві нічого говорити. Ще ми не порадилися ні об чім… Я ще й тепер ума не зберу – усе те розказати, що в мене на думці. Я ще не привикла до свого щастя… (в сторону) і як мені так скоро відректися від його!

Явленіє третє

Ті ж і Твердохліб, до того ходивши то в хату, то з неї.

Твердохліб

(підходить до Зоріна)

Не в гнів вашому благородію будеть, прошу покорно сюда, маю пильне діло поговорити з вами секретно…

Зорін

Что такое?

(Идет в сторону с Твердохлебом.)

Галочка

(з безпокойством)

А що у вас там таке є? Адже ви, дядюшка, пішли з панотцем; де ж він? Скажіть, будьте ласкові, і мені.

(Ідеть до них.)

Твердохліб

(одводячи її)

Не смущайтеся, машечко! І не мішайте нам. Сам панотець прислав до його благородія… ми зараз усі вернемося…

(Ідеть до Зоріна.)

Зорін

Что такое? Говори скорее. Ты весь встревожен.

Твердохліб

Сталася така причина. Мені звісно, що ви, по ласці своїй, жалуєте і мого приятеля, сього хазяїна, Олексія Таранця…

Зорін

Ну, так что?

Твердохліб

А от то, ваше благородіє, що на нього зділан одним бездільником донос у самих пустяках; йому оправдатися можна, но як узяли його у губернську канцелярію…

Зорін

Как? Уже и взяли?

Твердохліб

То-то і є, ваше благородіє. Я за ним пішов і просив, кого слідує, та як опісля одвели його у секретну, так, знаєте, там…

Зорін

О боже! его пытать?.. Побежим скорее, не можем ли ему помочь…

(Идет.)

Твердохліб

І я за тим вас і шукав; у кватері нема, так я сюди…

(Поспішає за Зоріним.)

Галочка

(в безпокойстві)

Куди ж ви? Семен Іванович, потривайте! Але і слова мені не сказали, так і побігли обидва… Нехай бог милує, чи нема з панотцем якої причини! Вже ж би мені Семен Іванович сказав. Хтось-то там через пліт переліз… біжить сюди… Ох лишечко! то ж навіжений пуцьвірок… заховатися нікуди!

Явленіє четверте

Галочка і П’ятаковський.

П’ятаковський

Не уходи, моя красавица! я имею к тебе криминальное дело.

Галочка

Нема мені до вас ніякого діла. Чого ви сюди забралися та ще по плотах лазите, неначе… хто…

П’ятаковський

Время, не терпящее отсрочки. Тут, когда дело по самонужнейшей надобности, тут не смотрят ни на плоты, ни на что!

Галочка

Та що там? Кажіть швидше та й убирайтеся собі хоч до… куди знаете!

П’ятаковський

Изволь, сей момент скажу, а ты немедленно положи резолюцию без волокит. Люблю тебя, Галочка! животом и душою! Дай обещание выйти за меня, и все дело прекращу.

Галочка

Не десять разів казати вам, що цур вам! І не думаю, і не подумаю об вас ніколи. Викиньте се собі із голови.

П’ятаковський

С кем же ты, душечка, останешься? Я был бы тебе и подпора, и защита.

Галочка

Не треба мені ніякої другої защити; в мене батенько є.

П’ятаковський

Я про то и говорю, что без батеньки был бы тебе защита. Как теперь тебе одной проходить звание свое?

Галочка

(з безпокойством)

. Хіба де батенько мій?

П’ятаковський

А Твердохлеб разве не сказал? Он затем и пошел сюда.

Галочка

Вони були тут на часинку, та й не сказали нічого і пішли оп’ять до його.

П’ятаковський

Вот так! Теперь уже далеко до него.

Галочка

(в великій тривозі)

Як далеко? Що ви кажете? Скажіть-бо, зділайте милость.

П’ятаковський

А! теперь просишь? А что тогда скажешь, как узнаешь, что твой гордый панотец сидит в тюрьме, а теперь пошел в Сибирь!..

Галочка

(поблідла і дрижить)

У Сибір?.. Панотця?.. Брешеш, брешеш, злий пуцьвірку! мій батенько і не подумав ніколи такого, за що люди у Сибір ходють.

П’ятаковський

Нет, не брешу. Прежде за его мошенничества самого взяли, а потом прислали и за вашим работником, Николою. Теперь уже обоих сослали, и Твердохлеб затем и приходил, чтоб взять им что на дорогу.

Галочка

(вскрикує)

Ох мені лишечко! Так, так і є! і йому казав… і він аж поблід… і не сказав мені ні слова, побіг… Побіжу і я… Таточку-голубчику! Де ти страждеш?.. Озьми мене з собою…

(Вибігає.)

П’ятаковський

(долго смотрит на нее с удивлением, а потом, щелкнув пальцами)

И именно дура!.. Будь я бестия, если она не дура!.. Имея такое богатство, остается полновластная и бесспорная всему наследница; отца ссылают в Сибирь, а она плачет, как будто о каком несчастии. Чудные бывают нравы у людей!.. Вот как и у меня; а хитрости сколько?! О! донос на моего злодея Таранца штука чудесная!.. Теперь рад бы, приятель, и десятерых дочерей отдать мне, так уже поздно….

Явленіє п’яте

П’ятаковський і розсильні.

П’ятаковський

Что? За кем это еще?

Розсильний

Не за кем же, как за тобою. Во все концы послали отыскивать, а я догадался, что ты здеся торчишь, да прямо и пошел.

П’ятаковський

(гордо)

Говори вежливее; знаешь ли, кто я?

Розсильний

Как тебя не знать. Да полно чуфариться, ступай в канцелярию; велено привести как можно скорее.

П’ятаковський

В канцелярию? Хм! иди и скажи, что сейчас буду.

(Важно похаживает.)

Розсильний

Вота еще и отповедь посылает. Иди сюда: велено связанного привести.

П’ятаковський

Кого?

Розсильний

Да не какого же черта, как тебя. Секлетарь доложил, что вовсе не пишешь, а все гуляешь.

П’ятаковський

Как, меня? Как-то и кто меня посмеет связать?

Розсильний

Не кто же, как я, и вот как свяжу!

Берут его и вяжут руки.

П’ятаковський

А все же не скованного…

Розсильний

(продолжая вязать его).

Тебе и то не в диковину. Недавно же сидел на цепи!

П’ятаковський

Как недавно? Еще на прошлой неделе…

Явленіє шосте

Таранець і Зорін виходять із хати.

Таранець

І в хаті її нема… Хіба ще й досі не верталася?..

Зорін

Это что за молодец? И куда вы упрятываете его?

Розсильний

Бегает, ваше благородие, из канцелярии, так приказано…

Таранець

Се ж мій супостат. Се він же, Семен Іванович, на мене донос подавав.

Зорін

Теперь сам попался в беду? так следует.

П’ятаковський

(рассыльным)

Это ничего, а вы разве не видите, что ваш арестант ушел? Вы его отвели, а он ушел… Возьмите его, скуйте…

Розсильний

Полно брышкать-то! Ступай за нами.

Таранець

От бач, пуцьвірку! Ти мене і у кандали, і з’їсти хотів, я ж вийшов прав, а ти попався…

П’ятаковський

Так что ж ? Хотя и связанный, да не закован… я тебя таки доеду!..

Рассыльные уводят его на веревке.

Таранець

Зло для себе зле… Де ж наша Галочка? І тут її нема!..

Зорін

Это мне чудно. Я ее оставил здесь, и она вовсе не знала о беде…

Таранець

І хороше, якби і не знала. Може, скучила сама, та й пішла до подруги…

(Дивиться на сторону.)

Так і є, що не знала! Про усе прочула… мабуть, і в городі була вже… бачите! летить, як стріла…

(Ідеть до неї назустріч.)

Явленіє сьоме

Ті ж і Галочка, прибіга і кидається до батька.

Галочка

Таточку!.. Голубчику!.. Ще ж я вас побачила!..

(Обніма його і плаче.)

Таранець

(так же)

Годі ж, годі… Господь з тобою!.. Бач, я й жив, і вп’ять тут…

Галочка

Я вже думала, що вас і на світі нема!.. Сказали пак, що ви аж у Сибірі…

Таранець

Хто ж то мене так запрятав?..

Галочка

Не хто ж, як отой гаспидський П’ятаковський!.. Тут усе приставав до мене… і вас, каже, у Сибір повели….

Таранець

Так ти і побігла мене визволяти?

(Сміється.)

Галочка

А то ж пак! І нестямилась, як і побігла… мала на край світа бігти… Біжу… дивлюся, якийсь-то пан іде назустріч; я їх овсі не знаю нікого, та думаю, коли пан, то й волю має; от і стала його прохати і кланяюся йому, а він усміхнувся і каже: знаю, знаю… Не бойся, каже, нічого, вернися додому, твого отця відпущено… Я як се почула, та назад іще дужче бігла… та й думаю: а що як той пан не зна, та на сміх сказав? І не вірю з радощів, а знай біжу… а тут салдати зострілися, повели на верьовці, мов собаку, П’ятаковського, так і вони сказали. Куди-то вас, тату, водили? І що там на вас за пеня?

Таранець

Пеня, доню, московська, та ба, нароблено багато хлопіт. Не побачила б ти мене з руський місяць, якби не Семен Іванович; і поручився за мене, спасибі йому, і випрохав, щоб відпустили.

Галочка

(з чувством до його)

О Семен Іванович! Ви знаєте… усе знаєте!..

Зорін

Знаю, Галочко, знаю, как бы ты тужила об отце, потому и хлопотал, чтобы его скорее, как невинного ни в чем, отпустили домой. Тяжело мне было видеть, что такой почтенный человек без вины должен страдать… Но все кончилось, не будем вспоминать…

Галочка

Тільки яка ви є добра душа, того не забудем повік!..

Таранець

Єй, істинно! ви і були, і є мій благодітель, і чим вас відлякувати?

Зорін

О, мой почтенный Алексей! Благодарность твою можешь доказать, осчастливить меня навек, самая смерть…

Галочка

(весело, стараючись не дать йому говорить)

Ануте вже, при такому часі не споминайте про смерть!.. На сім світі так гарно, весело!.. Мені сьогодня мов небеса одчинилися… полетіла б від радості попід хмарочками, та і вп’ять би до вас вернулась… Будемо тут жити у щасті, у любові… аж поки зовсім постаріємось…

Зорін

Правда, Галочка, правда. Самое большое счастье жить в любви. Будем так жить повек. Не отгоняйте только меня от себя…

Таранець

Пожалуй, ми не відганяємо; так ви щось нас не так любите, як ми вас. Чи будете часто приходити?

Зорін

Не только часто приходить, но думаю с вами и навсегда остаться, когда только примете меня.

Таранець

(дивуючись)

Що б то як?..

Зорін

(схватывает его за руку)

Почтенный Алексей! выслушай…

Галочка знаками упрашивает его, чтоб он молчал; он опустил руку Таранца и, подумавши, говорит.

Нет… еще не время!.. завтра… завтра приду и все скажу…

(Скоро уходит.)

Таранець

(задумавшись, дивиться услід йому і, помовчавши)

Що се він, доню, сказав, що якби повік йому з нами жити? Га?

(Дивиться на неї пристально.)

Галочка

(смутившись)

Не знаю, таточку!.. Чи не против того… що, може, кватери їм будуть на Гончарівці… або що; не знаю-таки…

Таранець

(довго дивиться на неї, потім протягує до неї руки; вона кидається до його і обніма його)

Ні, Галочка!.. я не боюся нічого!..

(Кладеть їй руку на голову.)

Ти моя дитина!..

(Поцілувавши в голову, тихо ідеть в хату.)

Галочка

(дивлячись вслід за ним)

Твоя, таточку!.. і ти ніколи не відцураєшся від мене!.. Боюся тільки того, що дума Семен Іванович!.. Нехай попереду розкажу я, як нам любов нашу скінчати… Так і зробимо, так і житимемо… І що то за гарно буде? Він мене любитиме, поки я вмру… і я буду довго-довго жити… бо у щасті та у вірній любові і душа буде радоватися, і здоров’я цвістиме, як весення квіточка!..

Дійствіє третє. Кохання

На другий день. Декорація первого дійствія.

Явленіє перве

Таранець

(один, сидить і читає книжку; потім, знявши очки)

І великії, і святії мужі, а скільки бідствовали на сім світі!.. Чого ж нам, грішним, тужити, коли біда постигне? Вони через своє терпіння царство заробили; треба ж і нам так робити, як і вони. Не дай тільки, боже, якої напасті, як мені, було, ні відсіль, ні відтіль склалось лихо. Не було горя, не мав об чім тужити, так тут якраз і біда! Достаточку, слава тобі господи! і унукам зостанеться… Чадо моє миле, що я і не знаю, як дяковати богу за неї!.. яка то їй судьба?

(Задумується.)

Ой, ні, ні!.. не буде сього!..

Явленіє друге

Таранець і Твердохліб.

Твердохліб

Здорові були, Омеляновичу! Поздоровляю вас покінчавши своє діло.

Таранець

Спасибі вам за усе. Сідайте, пожалуйте. Учора після передряги не зміг піти до вас подяковати за усе ваше старання, що зарані звістку дали і там об мені старалися, а що пуще, Семена Івановича покликали; зовсім було у тюрму сказали; так він вже випросив і поручився.

(За куліси.)

А ке, доню, нам чого любезного гостя попоштувати!

Твердохліб

Не турбуйтеся ні в чім уже ради мене. Не вам кажучи, лихоманка трясла мене з самої осені; так обіщався цілий год по п’ятницям не розрішать. Покорно спасибі за усердіє. Рад же, істинно рад, що не дали ворогу посміятися! Буде ж і він знати!

Таранець

А що йому? Нічогісінько. Листок паперу на донос пропав, та й годі. Як показав Микола усе про нього і против чого якії слова говорив, так судящі засміялися і похвалили Миколу, а об П’ятаковському сказали, що сп’яну так зробив. Що ж йому се? він завтра на другого нападеться.

Твердохліб

Е, ні; так, стало бить, ви, приятелю, і не знаєте, що з ним послідовало?

Таранець

Ні, не знаю нічого. Хіба що?

Твердохліб

Віддали П’ятаковського під суд і велено діло скоріше кінчать; так оце сьогодні озьмуть об вас повальний обиск, та й рішеніє послідує.

Таранець

(скочивши з ослінця)

Як! об мені повальний обиск? За що така напасть?..

Твердохліб

Тверже діло буде, приятелю любезний! Та ви не смущайтесь: об вас покажуть усе добре, як і знають.

Таранець

(ходе сюди і туди, встривожившись)

Боже мій, боже мій!.. Чи ждав я сього над собою!.. Усе добре покажуть; спасибі за сю пісню… Яково з такою душею, як моя, що й помислити боявся об якій неправді, яково мені іти на людський суд? Чи бездільничав я, чи ні?.. А чим за се удовольнить мене П’ятаковський?.. А скільки годів моїх потрачено за сей один час, поки я почую, що про мене із-під присяги скажуть?.. Він із-під суда вивернеться, а я вже був під розбором, під слідствієм! Ох, боже мій!..

Твердохліб

Не тужіть так позанапрасно; так порядок велить судящим. От і се ще треба зробити: дати показаніє, хто ви, де родились і коли стали жити…

Таранець

Як і об душогубці питають!..

Твердохліб

Та ні, бог з вами, зовсім друге. Я оце зайшов за вами; пан комісар жде вас. Ідіть і проходитеся, і ближче буде к кінцю діло.

Таранець

(подумавши і з прискорбієм)

Не смію ослухатися начальства, іду із вами… а вже яково мені на душі, так один бог бачить!..

(Бере шапку і палицю.)

Е, трівайте лишень: сказати треба Галочці, що йду на часинку, а то якраз побіжить куди очі визволяти мене. Галочко, душко! а вийди сюди на часинку. Тут нема чужого.

Явленіє третє

Ті ж і Галочка з роботою в руках. Ввійшовши, кланяється Твердохлібу.

Таранець

Посидь, Галю, сама у хаті, поки я звернусь.

Галочка

Ох, таточку, я вже і боюсь, що куди ви оце ідете!

Таранець

Та не бійсь, божевільна. Адже бачиш, я не з салдатами іду! Є діло до чоловіка тут недалечко; так я, ти ще і рубця не дорубиш, а вже і вернусь.

Твердохліб

Не смущайтесь, Олексієвна! Робіть собі та пісеньок співайте; то і незчуєтесь, як ми прийдемо.

Таранець

Бог з тобою, доню! Ходім, приятелю! Іди, Таранець, оправдуйся… от до чого привів бездільник!..

Виходять обидва.

Галочка

(одна, сідає до столика і шиє).

От же троха чи нема у батенька яких клопіт усе з тим навіженим П’ятаковським? Щось він смутненький пішов. Та й досадно ж!.. А мені так весело!.. Прокинулась ще на зорі: гарно так у божому світі!.. Сонечко засіяло… На душі мені так весело… бо й ми собі любимось!.. Коли б Олена прибігла до мене, усе б їй розказала… та що то: на вулицю вибігла б, усьому світу розказала б, яка-то я щаслива, що мене любить Семен Іванович…

Явленіє четверте

Галочка і Зорін.

Зорін

(входя при последних словах)

Любит же, любит и крепко любит!..

Галочка

(вскочивши і оставивши роботу)

Ох! се і ви прийшли?.. Бачите, і без вас думаю об своєму щасті.

Зорін

(взяв ее за руку)

И я же, Галочка, все об одном думаю! поспешил к тебе; о чем ты говорила, нужно посоветоваться. Теперь же Алексея нет…

Галочка

Вони пішли за якимсь-то ділом і скоро вернуться…

Зорін

Знаю, все знаю: куда он пошел и что скоро будет назад. Тут-то мне и нужно с тобою переговорить…

Галочка

(весело)

Чи сядете ж, Семен Іванович, чи ходячи будемо розговорювати? Як хочете, вже ви не в гостях у нас. Чи правда?

Зорін

Правда, милая моя Галочка, правда, я ваш семьянин, ваш навек.

(Садится на скамейке и Галочка подле него. Он держит ее за руку.)

Не стану я тебе, моя Галочка, рассказывать, как ты осчастливила меня своею любовью!.. Когда меня искренно любишь, так душа твоя знает это счастье.

Галочка

Знає, мій соколику! та нема таких річей, щоб його виказати.

(Схиляє голову на його плече.)

Зорін

(лаская ее)

Так, моя зоричка! И я не умею его изъяснить. Как знаю свое сердце, так понимаю и твое: как я буду любить тебя по весь мой век, – и ты не оставишь и не забудешь меня никогда!..

Галочка

Хіба ж я захочу своєї смерті? знаю, що якби я подумала тільки менше вас любити, то тут би з нудьги і пропала. Через те й живу на світі, що люблю вас!.. Чи проживе рибонька без водиці, чи процвіте який цвіточок без рісоньки небесної?.. так і я не проживу без вашої любові. Коли ж ви перестанете мене любити, то я тут і вмру, а і вмираючи так же буду любити, як і у сей час.

Зорін

Когда меня так любишь… Галочка! сделаешь ли все для моего счастья?

Галочка

Що хочете, звеліть, на край світа пошліть, та нема на світі такої сили, щоб мене вдержала від любові до вас, а через те нема того на світі, чого б я не зробила для вас…

Зорін

(целуя ее)

Какое блаженство! в чистом, невинном сердце и найти такое чувство!.. Галочка!.. я не могу жить без тебя!.. Выйдешь ли за меня? Я женюсь на тебе!..

Галочка підняла з його плеча голову, одняла усильно свою руку, відійшла від його, руку прижала до грудей, дрожить, важко дише, блідна.

Зорін

Куда же ты встала? скажи мне, надеяться ли на такое счастье? Скажи!

(Хочет взять ее за руку.)

Галочка

(однімаючи руку, одступила іще дальше і ледве може говорить)

Що се… ви, ваше благородіє?..

(Пошатнулась, поспішила до столу і, облокотившись на нього, ледве удержалась, щоб не упасти на сторону, з великою горестю.)

Тяжкая година наступила!.. сього я боялась!..

Зорін

(вскрикивает вне себя)

Галочка! или мне так услышалось.. Кому ты это говоришь? Кого величаешь?..

Галочка

(стараючись укріпиться)

Вас.

Зорін

(с упреком)

И ты мне это говоришь?

Галочка

(з більшою твердістю і важко)

Я, Галочка, дочка простого обивателя Таранця, нагадую Семену Івановичу, що він є пан, благородного роду, поручик… йому і подумати того не можна, що він сказав.

Зорін

Так ли ты меня любишь?.. Так ли теперь уверяла?..

Галочка

І вмираючи буду так казати… Ох, бачить бог, як кріпко люблю вас і так любитиму повік!..

Зорін

Когда же так любишь, почему не хочешь идти за меня?

Галочка

Затим, що люблю кріпко, міри нема, як щиро люблю!..

Зорін

Почему же не хочешь своего и моего счастья?

Галочка

Моє щастя у моему серденьку, ніхто його не відніме. Як же я хочу, щоб ви були щасливі, так тим не хочу слухати річей ваших.

Зорін

Когда желаешь моего счастья, то почему не идешь за меня?

Галочка

Щоб не згубити вас навік, не зав’язати вам світу… Семен Іванович! я вам не рівня!..

Зорін

Не говори мне того. Любовь равняет всех.

Галочка

Може, й так, поки житимемо один для одного; так-бо не можна сього зробити!.. Об моїй долі, об моїм щасті ви не споминайте: я їх поховала; будемо говорити про вас. Я не знаю, як у світі, меж панами, водиться, а те знаю, що усюди будуть питатися про вашу жінку, відкіля вона і хто така є? Нехай ви, люблячи мене, і не засоромитеся сказати прямо: вона мужичка; та яково буде вам тоді? Усі будуть з вас сміятися, усі осуждати, усі цуратимуться вас через жінку, що у вас уся рідня мужики…

Зорін

Что мне за дело? Я не посмотрю ни на кого!

Галочка

Так вони подивляться на вас. Попрьокам та сміху з вас кінця не буде!.. Не стерпите, схаменетеся… і раді б вже вернутись, та вже не можна; от і возненавидите мене!..

Зорін

Галочка! Этого никогда не может быть! Пускай меня засмеют, растерзают, я никогда не перестану любить тебя!..

Галочка

Так я ж не кам’яна! хіба мені легко буде дивитися, що ви через мене і за мене страждатимете? 1 я, усе теє бачивши, хіба зможу жити? Однаковісінько вмру, як і тогді, як ви перестанете мене любити. Та я об собі і не вбиваюся. Хоч як хочете мене переряжуйте, навчіть, як бути панею, та вже натури не переробите; усе видно буде, що я коренна мужичка. Куди ви зо мною явитесь?..

Зорін

Я всех брошу, отстану от людей; ты мне только…

Галочка

Не так-бо, Семен Іванович! Ви у сто раз розумніші од мене, і ви знаєте, що сього не можна і не треба робити. Ви собі богобоязливі; ви знаєте, що гріх на світі даром жити. Усякому треба жити для діла, а не маятися без діла. Вам і скучно буде, і ви появились би меж люди, так у вас камінь на шиї – я!

Зорін

(в размышлении, смотря на нее)

Так так-то, Галочка, ты любишь меня?

Галочка

Боже праведний! Чим мені ще більш завірити, як я вас люблю? Чи і се вам нічого, що я для вашого щастя на видиму смерть іду? Бо розлучитися з вами – се смерть мені!..

(З упрьоком і утираючи сльози.)

Ох, Семен Іванович! хіба і се вам нічого?..

Зорін

Так зачем же нам разлучаться?..

Галочка

Якби я вас любила так, легенько, а себе більше, чим вас, так я і часу не думала б. Чого мені хотіти? З мужички стала панею; муж в мене молодий, хороший, як намальований; хоч на місяць, а попановала б; а опісля, що б з ним не зробилося, хоч би він і страждав через мене та хоч би і покинув мене, я собі байдуже. Він від мене, а я від нього, і не кажи мені ніхто нічого: я благородна! Так я-бо вас не так люблю! Волосинка з вас спаде, а в мене серця шматок відірветься; вам ще находить біда, а я вже страждаю! І тим-то лучче хочу цілий вік мучитися, горе терпіти, усякі муки сама приняти, аби б від вас і маленьку біду відвести…

Зорін

Ты сама наибольшую мне беду делаешь, ты губишь меня!.. ты нож в сердце вонзаешь…

Галочка

А мені хіба легше?.. Нещасна моя доленька, що я родилась у мужицтві!.. Пожалуй, якби я була панянка, тогді, любивши вас так…

Зорін

Все равно. Я говорю тебе: все равно, все мы божее создание!

Галочка

Так, боже созданіє, та щось мені здається, що не так ви кажете, як воно єсть. Не однакові зірочки на небесах, не однакові і дерев’я по садкам. Не буде вишенька цвісти яблуневим цвітом; є в неї свій цвіт. Не приньме березонька липового листячка. Не позбере соловейко другої пташечки, як тільки з свого роду. Усьому свій закон, а чоловікові ще й набільш того.

Зорін

Для чего же ты прежде о том не подумала? Зачем меня полюбила?..

Галочка

I не жалкую, що полюбила вас, такого красивого, розумного і з доброю душею чоловіка. Щастячко моє, що я не кого другого, а вас стала знати… та ні; я другого і не полюбила б. Велике і в тім моє щастя, що ви полюбили мене. Ви неначе мене знову на світ породили. Без вашої любові я не жила б, а маялась. Хіба ж не можна нам так щиро любитися і не вводити один одного в біду? Коли ж нам не можна побратися через те, що я казала, то (з жаром) будемо собі любитися, як брат з сестрою. Завсігда будемо укупі і через те будемо щасливі. Треба вам буде куди відлучитись, я знатиму, що й за морем ви скучатимете за мною, як і я за вами. Звернетесь – як тільки ми тоді зрадуємось!.. О Семен Іванович! що то за життя наше буде!.. Бідності не знатимемо, панотця мого шановатимемо: люди будуть вас почитати, як і тепер; ніхто вас ні в чім не осудить, нічим не укорить. Коли ви будете сим щасливі, то я душу в собі не чутиму з радості, що такий чоловік так кріпко любить мене, дівку просту, нерозумну, тільки тим того і достойну трохи, що любить його, – міри нема!.. Семен Іванович! нашому щастю люди позавидують, ангели порадуються; бо наша любов буде свята, чиста, без усякої дурної думки!..

(Кинувшися до його на шию).

Любіть мене так, то і ви і я будемо повік щасливі…

Зорін

(лаская ее).

Вот же кстати панотец пришел; буду его просить. Он меня послушает. Тогда что, Галочка?

Галочка

I я свое скажу йому. Нехай розсудить!

(Утира сльози і одходить од його.)

Явленіє п’яте

Ті ж і Таранець. Галочка стоїть у стола, зложивши руки і схиливши голову. Зорін дивиться в вікно. Таранець, увійшовши, скинув верхнюю свиту, став і мовчки дивиться на них, дивуючись.

Галочка

(помовчавши, на сторону)

Таточко сердешний проходився, обідати хоче, та боюсь відсіля вийти; він стане просити, а панотець і послуха його.

Таранець

(довго на них дивившись)

Що се ви такі чудні обоє? Неначе чого плакали. Один перелічує шибки у вікні, а друга лічить піщинки на долівці. Га?

(Помовчавши, з огорченієм сідає.)

А я, як батько, щоб вам у чім не помішав, так мені не треба нічого і казати. Га? Може, й так! Та глядіть, щоб опісля на себе не жалковали.

Зорін

(подойдя к нему)

Не досадуй на нас, добрый Алексей! Теперь только пришло время сказать тебе со всею чистотою сердца, что я полюбил твою Галочку безмерно. Узнавши ее, каждый день узнавал в ней новые добродетели и, наконец, решительно тебе скажу, что не могу жить без нее. Согласись на наш брак. Я имею состояние; у меня душ полтораста крестьян; ни от кого не завишу. Кроме одного дяди, который любит меня и уже согласился на мое желание, никто не может мне в этом препятствовать. Люблю твою Галочку страстно, выше всего на свете; так и повек буду любить ее!.. Отдай мне ее на мою радость, утеху, для вечного счастья моего! Хочешь, выйду в отставку, у тебя жить останусь; хочешь, ко мне переедем, будем так же жить; буду тебя уважать, покоить!.. Ты видел уже мое почтение и любовь к тебе; я не переменюсь; а для счастия Галочки отдам последнюю каплю крови!

Галочка

(слухавши, плакала і говорить на сторону)

Що то почую?.. Чи не погибель свою?..

Таранець

(схиливши голову і помовчавши)

Знаю, що ви є чесна душа і що не розказуєте, усьому воно правда. Ви не такий, щоб погубити дівку, котра любить вас. Вірю, що ви так полюбили мою дочку; вірю, як отець, котрому нема і на світі нікого милішого, як його дочка. Якби я був другий батько, то, може б, зрадовався, що моя дитина, моє рожденіє, буде благородна і рід мій буде пановати. Я ж положився так: кого Галочка сама позбере, за кого похоче, то мій і зять. І тепер против її волі не піду. Далебі, Семен Іванович, що вона мені про вас ще нічого і не говорила. Я сам тільки учора запримітив за вами обома щось; та і її не питав і від неї не чув. А бачу, що вже ви собі поговорили об усім.

(Усміхнувшись.)

Так нехай так буде, як сказала Галочка.

Зорін

(ударив себя рукою по лбу)

Беда ж моя, когда ты сдаешься на Галочку!..

Таранець

(сміючись)

А що, хіба по-своєму розсудила?

Зорін

Она мне много наговорила, но все нерезонно. Чего человек не хочет, так найдет чем отклонить от себя…

Галочка

(плачучи)

Е, ні-бо, Семен Іванович, не гнівіть бога! От тут мій таточко ріднесенький, так перед ним і у такий час збрехати не зможу. Панотець мій зна, що я нікого не любила; нехай же й те зна, що вас першого полюбила і люблю точнісінько, як і ви мене. І коли б я була вам рівня, я б зразу, не думавши, кинулась би до свого щастя, а то…

Таранець

(цілуючи її в голову)

Доню, мила моя дитино! Я ще учора знав, що ти йому скажеш, і знаю, що ти йому усе і сказала, та тільки своє.

Галочка

(на сторону)

Тепер мені полегшало на душі!

(Виходить.)

Таранець

(помовчавши трохи).

Семен Іванович! Бачить бог, як кріпко вас люблю. Чи любив би так сина, не знаю. Не те, що ви пан, багаті; не кажу і того, що ви для мене зробили у моєму ділі: вирвали мене з пекельної муки, з-під арешту; сидів би я у тюрмі і досі, коли б не ви мене собою вирятовали; про се я мовчу. Чого б я для вас пожаловав? Ні; коли б ви, – не положіть гніву за моє просте слово, – коли б ви були простим мужиком, у бідності, то я, знаючи таку душу, як ви маєте, я б прийшов до вас, поклонився б вам і сказав: утіште отця; ви зробите мою дочку щасливою, озьміть її!..

Зорін

Я прошу тебя о том. Если так любишь, если так знаешь меня, устрой мое счастье навеки! Отдай за меня Галочку! она находит препятствие, но это все пустое.

Таранець

Як! Галочка, люблячи вас, душі од вас не чує; так вона тільки об вас і вбивається, а об собі і не дума! Так я, як їй отець, довжон об ній і об собі подумати. Вийде вона за вас, то через місяць, через другий ми її побачимо на столі!..

Зорін

Отчего же так? Я буду оберегать ее; пылинке не дам пасть на нее; от всего защищу…

Таранець

Ви? – так. Ви будете її й любити, і шановати. Так люди з’їдять її своїми язиками! Вона в них з мужичок не вийде. «Через те й через те він її взяв; покрили гріх». А ви, Семен Іванович, грамотні; ви знаєте, яково важко чоловікові переносити худу славу без причини! Знаєте і те, що крапелька худої слави не сходить з чоловіка повік! А у женському полу ще й гірш!… Яково ж буде їй, моєму дитяті, що чиста і непорочна у сім ділі, як голубиця, а її ножем у серце сьогодні та завтра у ту ж язву!.. Надовго її стане?.. тогді…

(Плаче.)

Зорін

Мы сами отречемся от людей, будем жить один для другого, не будем знать никого! Такая жизнь самая благочестивая, святая, счастливая…

Таранець

Правда ваша; житимете у любові, у щасті… Бог благословить вас діточками такими, як і мене наградив дочечкою, от вам нова радість і утіха… Еге! та тут, замість того, щоб матері, – я нічого не кажу про вас, а тільки про моє рожденіє, – матері веселитись діточками, а їм від людських язиків просвітку не буде. Усі на них пальцями показуватимуть, усі зашиплять: «Мати їх з мужичого роду, нища, і уся рідня сяка-така, і діти такі будуть!..». Усі стануть їх жахатися, цураться, попрікати тим, у чім вони овсі і невиновні… А яково се матері? Через них, через їх славу вона держиться на світі; для їх щастя вона готова на усяку муку, усе перетерпить, душу свою віддасть… О Семен Іванович! Ви не знаєте, що є діти для родителів!..

Зорін

(ходивший в размышлении)

Хорошо!.. Сделаю так. Увижу, чем тогда будут отговариваться.

(Зовет.)

Галочка, друг мой! выйди к нам…

Явленіє шосте

Ті ж і Галочка.

Зорін

Галочка! Я расстанусь с тобою, не надолго. Должен завтра ехать к себе.

Галочка

(встревожившись)

А як то не надовго?

Зорін

Так, что недели две-три проезжу. Не близко отсюда.

Галочка

Зачим же ви поїдете?

Зорін

Дело есть; поеду домой, возьму от дяди такую бумагу, что он не только позволяет, но просит, чтобы я женился на… на… обывательской дочери…

Галочка

(гірко усміхнувшись).

Кажіть-бо, Семен Іванович, просто – на мужичці!.. Еге! вже ви зарані соромитесь казати, що на кому оженитеся!..

Таранець

Так, Галочко, правда, правда твоя.

(Цілує її в голову.)

Спасибі тобі, піймала у слові. Так, Семен Іванович, так воно є.

Зорін

(стараясь оправиться)

Нет… это не то… Взявши такую бумагу, возьму лист и от духовных, что нет греха жениться не на ровной, как ты, Алексей, называешь. Возвратясь, буду просить своих начальников, чтоб уговорили тебя.

Галочка

(вздихнувши і утираючи сльози)

Ви таки усе своє?

Зорін

Не умру, пока не доведу до своего желания и не уговорю тебя!..

Таранець

(розмишляючи)

Побачу, що вам дядюшка скаже; тогді скажу своє посліднє слово, та й робіть, як знаєте…

Зорін

Итак, прощайте, мои любезные!..

Галочка

(у великім безпокойстві)

Ох, лихо!.. Хіба ж ви зараз і їдете?..

Зорін

Теперь же и выеду. Мне час дорог.

(Обнимает Таранца.)

Прощай, мой любезный Алексей Емельянович. Дай бог найти тебя здорового! С Галочкою позволь проститься, как уже с невестою…

Таранець

Прощайтеся… а коли побачитесь?

Зорін

(обнимая Галочку, целуется с нею; она стоит без всякого участия, бледная, трепещущая)

Прощай, моя милая… мое ненаглядная Галочка! Не тужи… не скучай… я скоро ворочусь… поспешу к моему счастью…

(Выходит.)

Таранець

(проводжаючи його)

Вертайтеся здорові; нехай вам буде у дорозі усе гаразд…

(Іде за ним.)

Галочка

(одна, зложивши руки і схиливши голову в розмишленні, потім зразу вскрикує).

Так!.. Так зроблю!.. така смерть важча усіх. Семен Іванович! Іще вернітеся.

Таранець і Зорін вертаються; вона протягує до його руки,

Уостаннє…

(Ридає.)

Зорін кидається до неї в об’ятія. Вона за сльозами не може говорить; схилила голову на плече йому.

Уостаннє… цілую вас! Уостаннє… прощаюсь з своїм щастям… не можна мені буде такого слова сказати… не забувайте мене!.. Ні! забудьте… тільки не забувайте, як щиро вас любила… і що для вашого щастя зробила!.. Спасибі вам, що ви мене любили… дали мені знати щастя на сім світі… Прощайте навік!..

(Оставляє його і одвертається, ридаючи.)

Зорін

Бог с тобою, Галочка! Не тревожься так… я скорее возвращуся, нежели ты думаешь.

Таранець

(одводячи його)

Годі ж, годі!.. І самі не тривожтеся, і її не вбивайте… Коли їхати, то поспішайте…

(Виходить із ним.)

Галочка

(одна, горесно)

Всьому конець!..

(Зразу.)

Господи, дай мені силу докінчити, що я думаю!.. Нехай побачить, як кріпко його любила!..

Дійствіє четверте. Весілля

На другий день. Та ж декорація

Явленіє перве

Таранець

(один входить)

Господи!.. Так тяжко на душі, місця нігде не знайду!.. виходив до робітників, нічого і не тямлю!.. Не спав усю ніч, плакав об своєму дитяті!.. Бачачи, як вона його кріпко любить і як жива у домовину іде, сам на свою душу усякий гріх озьму, а одружу їх… Коли б тільки вертався!.. Одна була мені порада – книжка, тепер і дивлюся, і слов не бачу…

(Сідає і задумується, вздихаючи інколи.)

Явленіє друге

Таранець і Галочка.

Галочка

(виходить блідная; отчаяніє і рішимість на лиці; ледве можеть іти, падає батькові у ноги і заливаясь сльозами)

Поратуй мене, таточку-голубчику! Не дай мені зовсім пропасти!..

Таранець

(стараючись піднять її)

Що таке? що, моя доненько? Устань, моя кришечко!.. моя лебедочко!..

Галочка

(на колінах)

Не встану, панотченьку, поки мене не звеселиш, поки не втішиш, що обіщаєш зробити, об чім уостаннє тебе попрошу…

Таранець

Усе зроблю, моя зірочко! Хіба ти не знаєш, що я душу свою рад за тебе положити!..

Галочка

Спасибі тобі, мій таточку ріднесенький! Не відкажи і теперечки!..

(Цілує руку його.)

Панотченьку, голубчику!.. Віддай мене заміж!..

Таранець

(обрадовавшись)

Добре ж, моя доненько! Насилу ж ти надумалася! Він незабаром буде… Або наймім кого та пошлім, щоб швидше їхав…

Галочка

(швидко)

Ні, панотченьку! сховай мене від сії біди!.. Віддай… тільки не за нього!..

Таранець

За кого ж тебе, доню, віддати?

Галочка

За кого хочеш, за кого здумаєш, таточку! Поспішай, панотченьку, поки він не вернеться…

Таранець

Що се ти, Галочко, надумала? Устань-бо та іди до мене, пригорнись до мого серденька і розкрий мені свою душу: що се в тебе за думка така?

Галочка

А от, таточку, яка в мене думка. Він не забариться вернутися; пристане до вас з людьми письменними, а ті, – що їм за діло до нашого щастя? Стануть вас уговорювати, прохати, зіб’ють вас з думки об моєму щасті, ви звелите мені іти; а тут і моє серденько змовиться з вами. Я піду усе одно що на видиму смерть!.. Опісля він буде вбиваться; яково мені буде глядіти на нього?.. Пішла б я у черниці – скоро не пострижуть, а він скоро буде. Так щоб положити один кінець, віддайте мене заміж. Він, побачивши, що нічого робити, сам покине свою думку, знайде деінде своє щастя…

Таранець

Чи будеш же ти щаслива, доню моя, з ким другим? Чи не погубиш же ти себе, віддавшися нелюбу на цілий вік?.. Ти зажуришся. Мені важке твоє щастя.

Галочка

І вже, моє щастя!.. Оце мені тепер тяжке урем’я, поки усе сповниться, а там… переможу себе; я ще втішу тебе при твоїй старості.

Таранець

О, що жалко мені його!.. Кріпко хороший чоловік!

Галочка

То-то моє й горечко, що і ви з моїм серденьком нападаєте на мене! Треба, ох, треба поспішати…

Таранець

За кого ж тебе віддати? Хоч та тобі порадонька буде, що сама вибрала…

Галочка

(з усиллям)

Коли так, то віддайте мене… за П’ятаковського…

Таранець

(зразу)

О, нехай бог боронить! Лучче мені тебе на столі побачити!.. Він мій враг, мучитель!

Галочка

Стане добрим, як буде… (одвертається на сторону) о боже мій!

Таранець

Він не тебе хоче, – худоби моєї бажа; він тобі ціни не знатиме, заїсть тебе швидше…

Галочка

Мені усяк однаковісінький, усяк світ мені зав’яже… Моя доля терпіти!

Таранець

Так мені не приходиться так тобою орудовати… Уже лучче іди за кого з тих женихів, що ще й недавно засилали людей; скажи: за кого? – зараз пошлю, і таке весілля справлю, що ну!

Галочка

Не хочу, я панотченьку, ні за кого з них. Вони пишні, багаті, будуть вередовати. Тяжко буде моєму серцю у перші годи, а вони не дадуть мені воленьки гаразд і поплакати об моїй долі!.. Чи не знаєш, таточку, якого сироти у бідності: озьми його у прийми, віддай йому і худобу нашу, і мене нещасну!.. За добро, що йому зробили, він буде нас поважати і мною не стак орудовати. Знайди такого, приведи і скажи мені: се твій мужик. Я у ноги поклонюся!..

Таранець

(розмишляючи)

Коли так… доню, Галочко!.. Іди за Миколу!

Галочка

(швидко)

Добре, панотченьку, піду…

(Зразу здригнула, пошатнулася; на сторону.)

Кінець усьому…

(Зібравшися з силами, до батька.)

А хто ж то… такий… Микола?

Таранець

Круглий сирота, чесного, хорошого роду. По бідності його узяв я і привчив до усього, на йому усе моє хазяйство лежить. Може, ти коли і запримітила: він собі чепурний, моторний і красивенький-таки…

Галочка

(горесно)

І вже, таточку! мені сього хоч і не кажи!..

Таранець

Так, коли так, доню, то і так. Коли іти за кого-небудь, то лучче за Миколу.

Галочка

(ламаючи руки)

Піду, таточку, з великою радістю. Зділай же милость, панотченьку, поспішай швидше. Коли б можна… щоб сьогодні нас і звінчали?..

Таранець

Як се можна? Коли хоч, у неділю…

Галочка

(швидко)

Приїде, таточку, приїде!.. Тоді усе наше пропало!..

Таранець

Що ж робить? Для того случаю треба прибратись…

Галочка

Який тут случай?.. Яке прибирання? Моє сирітське діло. Покликати кого із старших родичів, поблагословитися, та й звінчайте… Се весілля – ті ж похорони…

Таранець

Чи думав же я так свою Галочку, одну втіху, так віддавати? Покликати ще жениха.

Галочка

Покличте, таточку! – коли почали, треба і кінчати.

Таранець виходить, Галочка одна, плаче.

Що подума про мене Семен Іванович? Чи оцінить, як щиро його любила, що відреклась від нього, топлю свої молодії літа, дівованнячко, іду на вічні сльози, на тугу, на усяке мученіє душі, аби б від нього відвести усяке лихо!.. Прощай тепер на вічнії віки!.. Не скажу тобі: люби мене… не можна, се против закону; а згадуй мене тим, що я зробила… і як знаєш, так дякуй!.. Прощай! настає година, що здумати про тебе гріх буде!.. Прощай, мій миленький!..

(гірко ридає, і утирає сльози, чуючи, що ідуть. Стоїть на стороні печальная і не дивиться на Миколу.)

Явленіє третє

Галочка, Таранець і Микола.

Таранець

От же і Микола іде.

(Сідає.)

Миколо! ще малим тебе узяв я на свої руки, вигодував, навчив і обіщав, коли будеш вірно і чесно служити, наградити тебе. Ти служив мені так, що, дай боже, щоб і товариш приглядав добро, як ти вбивався за хазяйським. Спасибі тобі!

Микола низько кланяється.

Прийшла моя черга слово здержати і тебе наградити… Миколо!.. От, одна моя радість на світі, моя Галочка, одним одна дитина… Озьми її! Худоба моя – усе твоє; озьми і мене у приньми, не покинь.

(Гірко плаче.)

Микола

(дивуючись, блідніє, дрижить)

Що б то… як… дядюшка?..

Таранець

Так, Миколо!.. Будь мені зятем… кохай, шануй мою Галочку, що віддаю тобі у жони… Зроби її щасливою, – і вічна моя дяка тобі!..

Микола

(так же)

Чи… бува… не смієтесь ви з мене?..

Таранець

У такий святий, важний час який буде сміх? Я, маючи одним одно дитятко, уручаю його тобі, надіючись, що не хто другий, як ти, зробиш її щасливою!..

Микола

(кидаючись в ноги йому)

Чи я ж достоїн такої честі?

Таранець підніма його.

Я круглий сирота!.. Ви мене до розуму довели… я вас знав, почитав, як отця рідного… Об Олексієвні, ось об Галочці і подумати не смів. Хто вона, і хто я, мізерний? Як се можна?..

Таранець

Коли я тобі її уручаю… коли я прошу тебе, будь моїм сином, збережи мою Галочку!

Галочка

(тихо підходить до Миколи)

Ні об чім тебе не прошу, тільки будь до мене добрий… не потурай, коли часом буду смутна; се минеться. Я буду тобі покірна, поважатиму тебе і доведу до того, що ти, бачачи мою добрість, полюбиш мене. Не попрікай мене, коли я часом… Я й сама не знаю, яка буду!.. Не вважай тим, а доведи мене до того, щоб я тебе… через тебе мала хоч маленьку втіху, не терпіла б ніякого горя. Поклонімось же нашому панотцеві, нехай поблагословить і молиться за нас, за своїх дітей…

Микола

(удержуючи за руку)

Трівайте лишень, Омеляновичу! чи, як ви мені повеліваєте, панотченьку! і ти, Олексієвна! От я заприсягаюсь перед вами любити вас, шановати, почитовати, не як є ви моя жона, а як против мене господиня… Не тільки якого слова, – думки не буде в мене ніякої против вас. Ви над собою волю маєте, ви розумніші, ви мене навчайте, Омеляновичу! Я батька і матері не знаю; ви мені отець і благодітель! Будьте, як і були, мені хазяїном і повелівайте надо мною. Буду за вашим добром вбиватися однаковісінько, як до сього часу. Воно, як було усе ваше, так і буде ваше; і я по увесь мій вік увесь ваш. Тепер, на таку мою волю, благословіте нас, панотченьку!

(Кланяється у ноги Таранцеві і Галочка з ним же.)

Таранець

(піднявши, обніма їх)

Діти мої любезні! Нехай вас бог благословить для вашого щастя і моєї радості! Тепер треба б вас посадити укупі, як звичайно посватаних, та ніколи… ще насидитесь! Треба ділом поспішати. Галочка хоче, щоб оце вас і обвінчати.

Микола

Щоб сьогодня?

Таранець

От-от, зараз. Біжи, зятю, поклич, щоб хутенько ішли: мій брат у первих з жінкою; нехай і дівча озьмуть, світилочка буде. Та ще поклич свата Тараса теж з жінкою та з невісткою; та зови племінників моїх; та ще кого хоч сам від себе проси. Біжи ж, синку, не барися.

Микола

Зараз, тату, усіх оббігаю.

Галочка

Поперед усього забіжіть до Олени моєї; нехай швидше іде до мене.

Микола

Зараз, зараз її пришлю!

(На сторону.)

Що се зо мною діється? Чи не сплю я?..

(Виходить.)

Таранець

Лагодь же, душко, коли так захотіла, подарочки весільні, а я мотнуся, щоб швидше що зварили попоштувати весільних гостей.

Галочка

Та яке, таточку, там поштовання! аби б у закон увести.

Таранець

(виходячи)

Але! потурай. Ох-ох-ох! Чи думав я так її віддавати?..

Галочка

(одна)

Мої подарочки усі готові… Гарно дівчат ховають, обдарюють усіх, неначе на весіллі. Так вона-бо нічого не бачить. Я щасливіша усіх: мої похорони я буду сама бачити, сама і пообдарюю, сама і поховаю себе!..

(Плаче.)

Жаль батенька, кріпко… жаль!.. Зостанеться один на світі, як билиночка… хто його доглядить!..

(Задумавшись.)

Ні, Галочко! не покидай, що почала! Лучче йому раз поховати мене, чим по усяк день бачити мене, що вмираю… Швидше, швидше! поки ще є в мене і сила, і пам’ять… От-от скоро стеряюсь зовсім!..

Явленіє четверте

Галочка і Олена.

Галочка

(кидаючись до неї)

Швидше іди, Олено. Лагодься мені вінця держати… Посидь тут, я достану весільні подарочки… Вже скоро і поїзжани прийдуть…

(Швидко виходить.)

Олена

(одна)

Що се вона каже? Каже, вінця їй держати… що поїзжани скоро прийдуть… побігла за подарками? Батрак же їх нічого не казав, тільки і сказав, щоб як можна швидше ішла до неї…

Галочка

(приносить рушники і платки)

От, сестро, і подарочки. А оце хустка молодому…

(Задумується.)

Олена

Та скажи мені, Галю, зділай милость, хто се у вас іде заміж?

Галочка

(дико дивиться на сторону)

Та ні, не заміж… Бач! яму копають… холодно буде… та нужди нема… Швидше, Олено, швидше.

Олена

Та ну-бо, не жартуй. Кажи, хто у вас іде заміж? Чи ти, чи хто?..

Галочка

(задумавшись)

Не знаю, душко!.. щось і я чула… та не згадаю, хто?..

Олена

Ти ж мене зустріла, кажеш, тобі вінця держати. Чи правда ж?

Галочка

Е-е-е-е! тепер згадала! Я, душко, іду заміж. Подерж мені вінця, як ми ще спершу змовилися.

Олена.

За кого ж ти ідеш?

Галочка

(равнодушно).

Не знаю.

Олена

Як же се? Ідеш заміж і сама не знаєш за кого?

Галочка

Е! Тепер усе згадала. Я, сестро, іду заміж; не знаю, хто він такий і є; чула, що він… чи Микола, чи хто; тепер вп’ять не тямлю… Олено, рибочко моя! Мені за кого-небудь, аби б не за нього!..

Олена

Та за кого, скажи? Я нічого не второпаю.

Галочка

Він мене, душко, любить так кріпко, як і я його… він хотів мене узяти… а я не хочу, щоб не погиб через мене… він побіг за письмом, а я швидше вийду за кого-небудь, щоб йому руки розв’язати.

Олена

Так се то…

Галочка

(кидаючись до неї)

Цить, душечко, цить, не згадуй його… вже не можна! Він почує, вернеться… озьме мене… пропала я тогді!..

(Плачеть.)

Не згадуй його!.. Тут і так моє бідне серденько тоскує, бажа його… Знаю, що кинуся прямо до його… не покину його довіку!.. Ні, Оленочко! Не слухай мене!.. Звінчайте мене… швидше звінчайте… чи не замовкне моє серденько!..

Олена

Та тривай, сестро! Як тебе вінчати, коли ти не о своєму умі?

Галочка

Тим-то лихо, що серденько моє орудує ще надо мною. Коли б воно замовкло, а я стала при умі, як треба… не дайте волі серденьку, воно скоро мене посилує!.. Зділай милость, проси, щоб швидше нас звінчали; боюсь, щоб я з собою чого не зробила! Де тато?

Олена

Он іде з людьми. Іди ж сюди, я тебе приберу до вінця, як звичайно…

Галочка

Не треба мені ніяких приборів. Я так була учора і не роздягалася; усю ніч так просиділа… Він мене таку бачив, таку поцілував уостаннє… нехай усе так і зостанеться…

Явленіє п’яте

Ті ж, Таранець, Микола, приодітий, Твердохліб, обивателі і обивательки.

Твердохліб

Дай боже усім вам день добрий. Помогайбі вам усе добре!

Таранець, Галочка і Олена

(кланяючись)

Спасибі.

Таранець

Просимо, гості любезні, поки до діла, сідайте у нас.

Всі сідають. Микола і Галочка з Оленою стоять в разних сторонах напереді; Галочка, задумавшись, не дивлячись ні на віщо.

Твердохліб

Обичайно приговорюють: сідайте, щоб старости сідали. А у вас, Омеляновичу, ні задля кого і садовиться, одну дочку і ту віддаєте. Странний случай, приятелю любезний! Я ішов до вас по другому ділу, та от на порозі чую і бачу, що у вас весілля. Доброє діло. За кого ж ви віддаєте? Де ваш зять?

Таранець

Онде ж він, Микола мій.

Микола кланяється.

Твердохліб

Благоразумне діло, Омеляновичу! Ви його змалу знаєте: він узявся за хазяйство, і хазяйство його зна. Парень смирний, добрий. Галю, душко! (підійшовши до неї) полюби його!..

Галочка

(виходячи із задумчивості)

Кого, дядюшка?

Твердохліб

От, кого? Ох, ви, дівчата! Буцім і не знаєш. Кого батенько дає тобі у мужа…

Галочка

(так же)

Коли, дядюшка?

Твердохліб

От так іще. От то не за того іде, за кого хоче, так ще і церемониться! Потурай вам. І наші жінки не хотячи йшли, і плакали, і голосили, а далі не відіб’єшся від них.

Прийшовшії усміхаються.

Єй так! А тут чого? Парень важний і став у великій пригоді твоєму отцю, защитив його перед судом. Ну, тепер, по-моєму, Омеляновичу, – зібралися, так чого ж ждати?

Таранець

(усе врем’я печальний)

Може б, попоштувати чим?

Твердохліб

До вінця не годиться; нехай як покінчаєм вашу радість.

Таранець і Галочка

(обоє на сторону, вздихнувши)

Радість!

Твердохліб

А тепер, коли ласка ваша, обдаріть чим родичів. Галю, душко! Се ваше діло, а ти, дружечко, поможи їй.

Галочка приступила до подарків і тільки дивиться на них; Олена бере і підносить кожному по рушнику, перев’язує їми через плече, а парубкам в’яже платки на руку. Світилка, дівочка літ чотирнадцяти: в руках у неї шпага, обнаженная; ефес убраний травами і цвітами, а зверху горящая свіча. Світилку і меч її также перев’язують рушниками. Після усіх Олена дає одличний от всіх платок Галочці, і та підносить його Миколі. При всякому піднесенії Олена і всі пришедшії кланяються.

Твердохліб

(между тим продолжає)

Важне діло весілля! Тут не можна нічого ні прибавити, ні випустити. На усе чин і порядок. Що то нема вашого приятеля, офіцера? Він любопитний на се, розпрошував у мене багато про сії порядки. Коли б під сей час підскочив, добре б було. Ми б і йому хустку почепили.

Галочка

(почувши його слова).

Олесю, душко, мерщій… Зовсім, дядюшка! Що тепер робити?..

Твердохліб

Добре, коли зовсім. Тепер, головатий батьку, бери хліб, сядь собі, а молоді станьте перед батьком (усе те роблять), а ми поблагословимось.

Усі прочі сидять і Твердохліб тож.

Старости, пани-підстарости!

Два старики

(із сидящих вмісті)

А ми раді слухати.

Твердохліб.

Благословіть молодим батькові поклонитися, благословеніє узяти, під вінець стати.

Ті ж старики.

Боже благослови!

Твердохліб.

У другий раз.

Старики.

Боже благослови!

Твердохліб.

У третій раз.

Старики

(тричі разом).

Боже благослови!

Твердохліб.

Нуте, діти, кланяйтесь.

Микола і Галочка кланяються батькові в ноги.

Таранець

(благословляє їх хлібом і, оддавши його Миколі, обнімає дітей)

Діточки мої любезні!..

(Заридавши.)

Багато в мене на серці… Не здужаю сказати!.. Галочко!.. гляди!.. Миколо… Бог з вами!..

(Випуски їх.)

Галочка цілує руку батька і гірко плаче; Олена насилу уже одрива її.

Твердохліб

(меж тим до прочих)

А ви собі виступайте надвір і ждіть. Підете за молодими, як порядок велить. Тепер ідіть, молоді, у парочці.

Микола, взявши за руку, веде Галочку, ледве можущую іти. Олена піддержує її.

Що б то музику достати! Хоч би одну скрипочку…

Таранець

(ледве може стоять)

Не треба музики! Се не весілля… Се похорони… (ридає) поховав я свою радість навіки! Галочка! дитино моя! Ти мене покинула… О! не покинь мене на сім світі!

(знемігши, падає на шию Твердохлібу.)

Друже мій! Поведи мене… Я нездужаю… розкажу тобі, що се за ангел, моя Галочка!..

Дійствіє п’яте. Похорони

Через дві неділі. Декорація та же сама.

Явленіє перше

Микола

(виходячи із бокової двері, тихо)

Коли б же то заснула хоч трохи!.. Вже і я замітив, що як засне, то і кріпча… І вже її кріпость! як свічечка пала, поки дихне на неї вітрець… а вітер поусякчас її осилує. Що зробила з собою?.. Прямо, що ангельська душа!.. О! що б не робив, чого б не віддав, щоб такого ангела удержати на сім світі!.. Не таке моє щастя!..

(Задумується.)

Галочка

(за кулісами).

Миколо! а де ти?

Микола

Я тут, у хаті. Я думав, ти заснула.

Явленіє друге

Микола і Галочка, блідная, слабая; голова убрана, як у замужньої, в очіпку.

Галочка

Я таки і заснула трошки… Та ніби і кріпша стала.

Микола

Коли б ти довше попоспала, то ще б тобі полегшало; а то, бач, від вітру валяєшся. Сядь тут, посидь.

(Усаджує її.)

Галочка

Добре ж, і посижу. Дай мені свою руку.

(Береть його руку і прижимає до серця.)

Микола

Чи не болить що в тебе, що мою руку прикладаєш?

Галочка

В мене нічого не болить, опріч душі… як сам знаєш. А вже ж переможу своє лихо, пересилую… Тим і за руку тебе держу, щоб пам’ятовати, хто ти мені є, Миколо!.. Я і твій вік зав’язала!..

(Задумується.)

Микола

Не думай сього, Галочко! Я тобою став щасливий. Коли б нам тільки не журба твоя, що ти через неї чахнеш та сохнеш, то нам з панотцем тільки б радоваться. Та ти сама богобоязна; ти и сама знаєш, що здоров я треба зберігати; знаєш і те…

Галочка

(зразу одумується і бистро дивиться на його)

Що я знаю? Що ти кажеш?

(Оставля руку його і дивиться все на його.)

Микола

Знаєш, що треба…

Галочка

(твердим голосом)

Скажи ти мені, зділай милость, хто ти такий?

Микола

Мене питаєте, хто я?

Галочка

Тебе. Пожалуста, не сердься на мене; я тямлю, що я спросила, щоб на мене ніхто не сердився. Ти мені усе розкажи, хто ти і хто я. Я усе знатиму. Тепер же, далебі, усе позабувала.

Микола

Та я ж Микола, твій мужик, що от дві неділі, як ми побрались.

Галочка

Дві неділі, кажеш?.. А він через три, казав, буде.

(Тоскує.)

Ох, лишечко мені! віддайте мене швидше заміж… А то прийде він, я пропаща тогді!.. і він пропащий!..

Микола

Бог з тобою, Галю, що се ти говориш? Ти вже замужем, я твій мужик; згадай усе та й не бійся нічого.

Галочка

(подумавши)

Тепер згадала усе… Миколо!.. Не сердься на мене… Мені тяжко, дуже тяжко!.. Як підступить під серце журба, де б я ділась!.. Ох, горечко моє!.. мені його жаль… Що то він скаже, як вернеться?

Микола

Об йому не вбивайся. Вже батько знатиме, як його розважати. Ми не пустимо його до тебе зараз.

Галочка

(печально)

І ніколи не водіть його до мене, прошу тебе, Миколо! Вже ж ми попрощалися навік, чого нам ще?.. Зділай же милость!..

Явленіє третє

Ті ж і Таранець.

Таранець

Що у вас тут доброго? Чого вона в тебе просить?

Микола

Щоб не приводити до неї Семена Івановича, як приїде…

Таранець

А чому ж се? Таки і нічого. Спершу б так трошки, а там би і привикли.

Галочка

Ні, таточку, не здужаю сього… І від однії думки мені важко!.. Тяжко мені щось дуже!.. Полежала б я трошки; а ти, Миколо, хотів у город іти, то й пішов би; а я чи не заснула б собі? Відведи мене… нездужаю…

Микола ведеть її тихо.

Таранець

(з горестю дивиться вслід за нею, кидається на ослінець і, облокотившись на стіл, плачеть)

Одним одно дитятко… І яке ще?.. І те потеряти!.. Ох, тяжко мені!.. Зачім би старому жити?.. Зачім батькові переживати дітей своїх?.. Воля господня на все! Може, минеться біда?.. Оце їй тяжка година, а там потроху і привикла б… О, чого б я не дав, щоб відвести від неї свою біду!.. Боявся гріха за нерівню віддати, а се ж легше їй так страждати?..

Явление четверте

Таранець і Микола.

Таранець

А що вона?..

Микола

Лягла і нічого. Забажала яблука. Оце маю іти у город, то і принесу. Ось що, тату, хочу у вас прохати: подозвольте підрядитися під хуру. У Полтаву до війська муницю везти. Заробіток хороший.

Таранець

Як знаєш, сину. Я тобі попереду сказав і тепер скажу: роби як хочеш, я ні у чім не побороню. Усе твоє. Мені вже небагато треба і те не надовго. Чи й сам думаєш з хурою?

Микола

Борони боже! як її таку зоставити? Хоч би і пильне діло яке, усе кинув би. Бачите, тільки куди відвернувся, зараз і пита: де ти, Миколо? Оце і тепер іду, та якомога і поспішатиму назад.

Таранець

Добре, синку! Іди ж здоров. Нехай тобі бог у вусім помага! Не барись же!

Микола виходить. Таранець один.

Чого ми на сім світі вбиваємось?.. Чого жалкуєм за ним? Що тут є хорошого?.. Горе та лихо, лихо та горе, одно за другим іде, одно за одним напада на чоловіка, душить його, а він не хоче розлучитись з світом!..

Явленіє п’яте

Таранець і Галочка, ледве може іти, несеть в руках роботу, сідає у вікна.

Таранець

А що ти, доню, і не полежала?..

Галочка

Відпустило мені трошечки… Вже остило і лежати… Посижу з тобою, таточку; та думаю, чи не пошию чого-небудь.

(Збирається робити.)

Таранець

Добре, душко, згадала. Пороби хоч трошки, розбивай свою тоску. То сим, то тим забавляйся, то і незчуєшся, як оздоровієш. Микола пішов у город, а я провідаю батраків і скоро вернусь до тебе.

(Виходить.)

Галочка

(одна)

Сердешний батенько дума, що моя журба минеться, що я поздоровішаю коли-небудь!.. Не на те я ішла… знала, що буде зо мною!.. Господи милосердний! Я не вбиваю себе; що б робила, щоб не губити здоров’я! знаю, що гріх смертельний… що ж мені робити, коли нема в мене стільки волі…

(Схиливши голову, задумується.)

Явленіє шосте

Галочка і Олена.

Олена

(входить тихо і обглядає Галочку; на сторону)

Господи милостивий! Уже зовсім не та. Мов свічечка догоря.

(Утирає сльози і, прикидаючись веселою, кидається до неї.)

Здорова була, моя Галочка. Учора тільки не була у тебе, та так зоскучилась, що не можна!.. Бач, тепер ти здоровіша; позавчора увесь день лежала, а сьогодня, бач, за роботу берешся.

Галочка

І, вже моє здоров’я! чую сама, що швидко усьому кінець.

Олена

Та ну-бо, Галочко, не вбивай себе, відганяй журбу. Пам’ятуй що ти ще тільки почала жити і що є тобі для кого жити. Батенько твій старенький…

Галочка

Знаю, душко, усе знаю. І чого б я не робила, щоб подавити свою тугу? Не можна, я чоловік. Як я любила його, ти знаєш, Олено. Скажи йому усе, скажи, що і вмерти хочу швидше, щоб розв’язати його душу.

Олена

Та бог з тобою, що се ти думаєш! Ще поживемо…

Галочка

І, ні вже, Олено! Що день, що часиночка, то усе мені важче. Оце уранці так було мені підступило, що ледве не вмерла. Ох, тяжко мені бува! Так і жду, що коли мене постигне яка нова, хоч манісінька журба або сполохаюсь чого, то тут мені і підступить до серця, тут і кінець. Спасибі, душко, що заздалегідь прийшла до мене…

(Слабіє, береть Олену за руку і силиться говорить.)

Олена

(утирає сльози, на сторону)

В’яне наша що ні найлучча квіточка! (їй.) Та знаєш, що й мені скучно, як довго не бачусь з тобою!

Галочка

Спасибі тобі за усю твою любов! Ми жили промеж себе мов рідні сестри, будь же мені і по смерті моїй рідною сестрою. Озьми на свої руки мого нещасного батенька… заміни йому мене… Згадайте мене, та не журітесь кріпко… Доглядай його у престарілості, у немощах… йому нема вже на світі ніякої радості; доглянь його, щоб не важко йому було його сирітство… Ти мене і там сим звеселиш.

(Цілує її в голову.)

З сим укупі приньми мою дяку за твою любов і приньми його на свої руки, як отця. Він не знав моєї близької смерті; він дума, що я пересилю свою журбу? Ні, вона мене з’їла… Так скажи і Семену Івановичу… Нехай спізнає мою волю, – живе, не журиться та шука свого щастя: для того йому і світ розв’язала.

Явленіє сьоме

Ті ж і Таранець.

Таранець

(сам з собою)

Шкода такої роботи! І дивлюсь, і не бачу нічого. Тільки маячу на світі.

(Олені.)

Спасибі тобі, Олесю, що провідала Галочку. Розважай її, співайте собі пісеньок, як було попереду.

(З усмішкою.)

А що. Галочко, багато наробила? Де вже тобі робити! і не силковалась би; а то і так кріпості мало. Сиди так; або я вам прочитаю що-небудь. Ти, було, любиш слухати, як читаємо.

Галочка

(швидко)

Ні, таточку, не читай. Я тепер і не второпаю нічого… (На сторону.) Минулося те… (Задумується.)

Таранець

Або от що. Тобі, доню, пуще усього треба яке діло, щоб ти хлопотала об чім; то і журба не так тобі допікатиме. Знаєш що? Зроби так, як і покійна мати твоя. Заведи коверниць або коцарьок. Ти з ними будеш управлятися, то і думки усякі відійдуть. І весело, і корисно, на коцях заробіток дуже гарний. Де їх не требують!

Чути поштовий дзвоник, замовкнувший біля вікна.

Що се таке?.. Бач, неначе хто сюда прибіг? А виглянь, доню, у вікно, що се таке є?

Галочка

(придивившись у вікно)

Ох, лихо!..

(Встає, пошатується, хоче іти і не можеть.)

Олена піддержує її.

Таранець

Що там таке?

(Встає, і підходить до Галочки.)

Галочка

Він… таточку!.. він!..

(Ізнемагає і падає на руки Олени.)

Сховайте мене від нього… від самої мене…

Таранець

(спішить з Оленою відвести її і, вернувшись, стоїть в недоумінні)

Що мені тепер робити? Ума не приберу!..

Явленіє восьме

Таранець і Зорін входит поспешно.

Зорін

(кинувшись до Таранца, веселый, обнимает его)

Здравствуй, мой почтенный Алексей Омельянович!.. Каково поживаешь?

Таранець

(ледве отвічаючи на ласки його, в замішательстві)

Спасибі богу… ще…

(На сторону.)

Буде тут усього!..

Зорін

Где Галочка моя? Уже она теперь совершенно моя! Вот, мой любезный, привез от дяди моего письмо собственно к тебе. Тут все доброе написано. Он просит и умоляет тебя не мешать моему счастью; и все грехи, каких ты боишься, берет на свою душу. Вот это письмо, читай его, а я побегу и отыщу Галочку, что, может, и не ждет еще меня так скоро. Отыщу и приведу к тебе, а ты нас благослови, как детей своих. Теперь ни в чем нет препятствия…

(Хочет бежать.)

Таранець

(удержуючи його, з замішательством)

Не турбуйтесь, Семен Іванович!.. Лучче сядьте… ось посидьте лишень… Як би то вам сказати…

Явленіє дев’яте

Ті ж і Галочка, котру веде Олена.

Зорін

(увидев ее, хотел броситься к ней; она рукою дает знак, чтоб он не подходил, а он, пораженный убором ее, остолбенел, руки сцепил и едва устоял на ногах)

Галочка!.. ты замужем? Что ты это сделала?..

Галочка

(говорить з великим усиллям. Сльози їй мішають. Отець і Олена піддержують її)

Семен Іванович!.. Панотець мене благословив… і я, по самій чистій волі, вийшла за чоловіка чесного, доброго… не приходиться нам нічого споминати… Ще раз довелось мені сказати вам; прощайте навіки!.. Забудьте усе!.. Забудьте мене… Коли зможете, забудьте і щиру любов мою, через котору я зробила усе для вашого спокою… Ви знайдете своє щастя… а я!..

(Слабіє зовсім. Її саджають на лавку.)

Зорін

(ударив себя в грудь, в отчаянии)

Все надежды на счастье исчезли!.. Пули неприятельские успокоят меня!

(Убегает.)

Таранець

(піддержуючи Галочку)

Доню моя мила!.. Галочко моя!.. Серденько моє!.. Що а тобою?..

Галочка

(опам’ятовавшись, важко дише).

Ох, тяжко мені!..

Таранець

Поведу я тебе… може б, полежала?

Галочка

Ні, вже і піднятися не здужаю…

(Лежить на руках батька, держачи Олену за руку.)

Де… Микола?

Микола

(поспішно входячи, кидається до неї з другого боку на коліна)

Осьде й я… Що з тобою, моя Галочка?

Галочка

(подає йому другу руку)

Важко мені! уже до серця підступило!.. Дай мені свою руку… Я вже не бачу вас!.. Господи! я сполнила… святіший закон твій… Положила душу за друга… Старалась себе зберегти… для вас, тату… для тебе, Миколо… не змогла!.. Я чоловік… Отець праведний прийметь мене…

(Умирає.)

Таранець з великою горестю ридає над нею. Олена, ридаючи, цілує її.

Микола

Чи ми ж достойні були, щоб ангол небесний жив з нами?..

(Цілує їй руки.)

Занавісь опускається.