Екранізація літературних творів Григорія Квітки-Основ'яненка у контексті радянського фольклорного кінематографу

Екранізація літературних творів Григорія Квітки-Основ'яненка у контексті радянського фольклорного кінематографу

Ямборська К.С.

Київський національний університет культури і мистецтв

Статтю присвячено вивченню екранізації творів класика української літератури Григорія КвіткиОснов’яненка (1778–1843). У публікації проаналізовано історіографію проблеми; у хронологічному порядку розглянуто історії створення кінострічок «Сватання на Гончарівці» (реж. І. Земгало), «Шельменко-денщик» (реж. А. Тутишкін) та «Відьма» (реж. Г. Шигаєва); визначено художні особливості фільмів; з’ясовано їх значення для розвитку радянського фольклорного та українського поетичного кінематографа. Доведено, що зняті у радянськй час стрічки А. Тутишкіна та І. Земгала, стали одними з перших мистецьких проектів, де спостерігалася спроба їхніх творців відійти від побутивізму, нав’язаного методом соцреалізму, і створити кіно, в якому б вивилися певні національні ознаки.

Ключові слова: радянський кінематограф, фольклорне кіно, Григорій Квітка-Основ’яненко, екранізація літературних творів.

Творчість видатного українського пись­менника середини ХІХ століття Григо­рія Квітки-Основ’яненка (1778-1843) є помітним явищем вітчизняної літератури. Його спадщина, завдяки гумористичному зображенню життєвих ситуацій та людських характерів, влучності ав­торської сатири, неодноразово привертала до себе увагу широкого читацького кола, певна частина якого — митці (театральні діячі та кінематографіс­ти) майстерно втілювали зміст літературних тво­рів Квітки-Основ’яненка у форматі кіномистецтва.

Зацікавлення українським культурним ми­нулим, інтерес до історії національного кінема­тографа зумовлює актуальність тематики до­слідження. Постановка проблеми передбачає визначення місця екранізованих творів Григорія Квітки Основ’яненка у радянському фольклор­ному та українському поетичному кінематографі. Науковими завданнями публікації є:

  • проаналізувати джерельну базу проблеми;
  • у хронологічному порядку розглянути кіно­стрічки «Сватання на Гончарівці», «Шельменко-денщик» та «Відьма», створені за мотивами літе­ратурних творів Г. Квітки-Основ’яненка;
  • з’ясувати художні особливості фільмів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій до­водить, що екранізації літературних творів укра­їнських письменників неодноразово ставали пред­метом обговорення серед вітчизняних науковців. У публікаціях українських дослідників Л. Брюховецької [1, с. 41—43], С. Дарди [2], О. Дубиніної [3, с. 89—97], Т. Мироненко, К. Тригуб [4], В. Тарасен­ко [6, с. 64—67] та інших, розглянуто взаємозв’язок між літературою та кіно, проаналізовано основні типи екранізацій, обґрунтовано питання виник­нення конфліктів між різними кіноінтерпретаціями, надано оцінку існуючим кінотворам, визначено фактори впливу на їх створення. Розкриттю теми публікації сприяло також ознайомлення із спо­гадами спостерігачів та безпосередніх учасників створення кінокартин, знятих за мотивами творів українських письменників і драматургів (М. Пугов- кін, Д. Шамардіна, Г. Шигаєва) [5], [7—8].

Невирішена частина загальної проблеми полягає в тому, що незважаючи на певну кіль­кість накопиченої інформації щодо екранізації творів вітчизняних письменників, втілення осо­бливостей літературної спадщини саме Григорія Квітки-Основ’яненка було розглянуто дослідни­ками побіжно. Саме тому, заявлена проблема за­слуговує на більш уважне наукове вивчення.

Виклад основного матеріалу. Незважаючи на те, що зоряним часом українського фольклорно­го кіно прийнято вважати кінець 1960-х початок 1970-х років, у певні періоди історії радянського кінематографа, з’являлись стрічки в яких «про­ривалася відчайдушна спроба їхніх творців ві­дірватися від регламентації, нав’язаної методом соцреалізму» [1, с. 41] і створити кіно, в якому б виявлялися певні національні ознаки. Міцним підґрунтям для створення таких стрічок стали, зокрема, художні твори класика української лі­тератури першої половини ХІХ століття — Гри­горія Квітки-Основ’яненка.

Одна з перших екранізацій видатного україн­ського драматурга з’явилася в Україні у 1958 році. На кіностудії ім. О. Довженка режисером І. Земгало (оператор — В. Філіппов) було знято кіно­стрічку «Сватання на Гончарівці». Художній твір мав легке водевільне забарвлення і складався з веселих сцен та простих інтриг. Сюжет був побудований на нескладних любовних колізіях, які розвивалися у декораціях українського села з його невід’ємними атрибутами: тинами, призь­бами, садочками, гарбузами тощо. Великої при­нади фільму надавали словесні баталії персона­жів, а також промовисті репліки персонажів, які якнайкраще презентували їхні характери.

Метою режисерської іронії І. Земгало у «Сва­танні на Гончарівці» стала архаїчна традиція на­лагоджувати матеріальні справи родини завдяки вдалому одруженню дітей. Сприраючись на ав­торський текст Г. Квітки-Основ’яненка, режисер у комічній формі наголошував на безглузді дано­го звичаю: головну героїню фільму Уляну (А. Ро­лик), не лише силують вийти заміж за багатого нелюба, її мають видати за безнадійного дурни­ка, якого дражнять навіть малі діти.

З одного боку, начебто і не зовсім смішно: ро­зумова вада Стецька (М. Крамар) — нещастя для хлопця. Але якщо подивитися на це з іншої сто­рони, то можна переконатися: Стецько настільки протодушно не усвідомлює своїх недоліків, і так кумедно блазнює («виробляє коники»), що з не­змінним успіхом викликає мимовольний незло­бливий глядацький сміх.

Посміхається режисер і з решти персона­жів твору Г. Квітки-Основ’яненка. Приміром, п’янички Прокопа Шкурата (М. Ільченко), який норовить вислизнути до шинку від своєї грім- дружини; Одарки (Н. Копержинська), яка снить чужою худобою; із старого Павла Кандзюби (М. Пішванов), який пом’якшує «діагноз» Стецька там, що він «не зовсім би то і дурний», а просто в нього «не всі вдома». Позначені режисерською іронією також образи москаля Йосипа Скорика (О. Райданов), його помічника Тимоша (А. Сова) та інших персонажів.

Наприкінці фільму розігрується традиційний закон водевілю: герої з піснями, танцями, смі­хом і сльозами наближаються до щасливої і вод­ночас невеселої розв’язки. Вільна дівчина Уляна заради любові до Олексія-кріпака (І. Жилін), одружившись з ним, сама потряпляє у неволю. У фіналі стрічки, коли Стецько із дражливим за­палом вигукує: «Крепачка! Крепачка!», — мимо­волі усвідомлюєш: що в розумного на думці, те у дурня на язику. Але І. Земгало не ускладнив останній епізод фільму ваганнями Уляни і Олек­сія: закохані молодята разом, любов перемогла, а далі — як Бог дасть.

1971 року радянський кінематограф пред­ставив наступну кіноверсію твору Г. Квітки- Основ’яненка. Нею стала музична комедія «Шельменко-денщик», знята відомим російським режисером Андрієм Тутишкіним (оператори — Р. Давидов, Ф. Деллі Коллі). Спочатку фільм пла­нувалося відзняти на кінематографічному май­данчику студії ім. О. Довженка, але за певних обставин роботу було перенесено на «Ленфільм».

Кінострічка мала просту, але дуже струнку сю­жетну лінію: сільську красуню Присеньку Шпак (Л. Сенчина) не хочуть видати заміж за коханого, але незаможного капітана Івана Скворцова (І. Озе­ров), бо у батьків (В. Дальский, З. Федорова) на прикметі є багатший претендент — пан Лопуцьковський (Ю. Медведєв). Закохані врешті-решт досягають поставленої мети — бути разом, але не без підтримки спритного капітанового денщика Шельменка, який у мистецтві брехні перевершує всіх персонажів кінотвору. Виконавець цієї ролі, відомий радянський артист Михайло Пуговкин згадував про роботу над стрічкою: «Шельменко-денщик» — музична кінокомедія. Я не одразу погодився зніматися в ролі Шельменка, адже не володів українською мовою, але Андрій Тутишкін вмовив мене і, як потім виявилося, роль ви­йшла. Знімали цю картину на батьківщині Тараса Шевченка в містечку Каневі під Києвом. На мою думку, «Шельменко- денщик» — одна з кращих комедій класичної української літератури Гри­горія Квітки-Основ’яненка. Вона обійшла свого часу сцени багатьох російських театрів. Колись прекрасним виконавцем ролі Шельменка був сла­ветний російський актор М. Щепкін. І нас привер­нула ця комедія не своїм сюжетом, хоча він май­стерно побудований за всіма законами комедії, а, насамперед, образом головного героя — Шельменка. Розумний, спритний, наділений справжнім народним гумором, він вміє виконувати найголовніші задачі і знаходити вихід з найскрутніших становищ. Щоб допомогти закоханим, цей герой дотепно викриває дурість панів. Шельменко є справжнім комедійним позитивним героєм. Осо­бисто для мене образ Шельменка дуже цікавий тим, що його втілення не дозволяє йти уторова­ними шляхами, тим самим надаючи великі мож­ливості створити колоритний, життєвий і смішний кінохарактер» [5].

Як можна переконатися, у розгортанні сю­жету режисер А. Тутишкін викристав типово водевільний прийом: старий поміщик Шпак не бачить очевидних речей і благословляє на шлюб замасковану власну доньку, вважаючи її донь­кою свого заклятого ворога. Всі дійові особи філь­му наділені красномовними прізвищами і дуже вміло типізовані, мають персональні амплуа, які розкриваються в особистих (нав’язливих) ідеях: Горпина Опецьковська (О. Аросєва) — заїжджа поміщиця, манірно марить Петербургом, її донь­ка Евжені — заміжжям і світським веселим жит­тям, Лопуцьковський — мандрівкою до Воронежа, пани Шпак та Опецьковський — іноземною (ан­глійською та «гішпанською») політикою, в який нічого не тямлять, але яку легко «вирішують» на свій провінційний лад.

Сповненої містики і соковитого українського гумору стала екранізація фільму «Відьма» режи­сера Галини Шигаєвої (кіностудія ім. О. Довжен­ка, оператор Б. Вержбицький), знятого 1989 року за твором Г. Квітки-Основ’яненка «Конотопська відьма». Розказана з великою кінемаграфічною фантазією, що віддалено нагадує суміш гоголівських «Вія» та «Вечорів на хуторі біля Диканьки», стрічка розповідає про історію нерозділеної любові сотника маленького містечка Конотоп, безнадійно закоханого у красуню Олену. Сотник досить скоро розуміє, що на взаємність він може розраховувати лише вдавшись до послуг нечи­стої сили. І вона приходить йому на допомогу в образі молоденької конотопської відьми, що вже давно дошкуляє усьому місту. Сотник про­сить приворожити до нього Олену, та ж, у свою чергу, вимагає від нього зарізати всіх конотоп­ських півнів, які розполохують на зорі знахаб­нілих бісенят.

Цікаво, що майданчиком для зйомок фільму було дійсно обрано село Озаричі у Конотопсько­му районі Сумської області. Співробітник Ко­нотопського краєзнавчого музею К. Шамардіна пригадувала: «На період зйомки озаричани жили на якомусь небаченому досі піднесенні. По селу, по подвір’ях, у клубі ходили в козацькому вбран­ні справжні актори кіностудії і чи не всі місцеві пенсіонери. Коли маленьке село заполонили ав­тобуси й автомобілі, стало зрозуміло, що ці дні ввійдуть в історію назавжди» [7, с. 244].

Наголосимо, що «Відьма» Г. Шигаєвої продо­вжила лінію не лише радянського фольклорного, а й українського поетичного кіно, започаткова­ного у 1960-х роках. Як зазначала кінознавець Л. Брюховецька, від своїх попередників ця ко­лоритна стрічка, на жаль, відрізнялася меншою стилістичною вишуканістю та зображальною винахідливістю, змінилися смислові акценти у тлумаченні демонологічних образів. «Відьму» за повістю Г. Квітки-Основ’яненка «Конотопська відьма», — писала науковець, — легко критикува­ти, насамперед за відсутність темпоритму. Влас­не, в самій повісті мало подій і для односерійного, не те, що для двосерійного фільму. Брак подій ре­жисер намагалася компенсувати гумористичним сценками [...]. Але затягнутість тільки посилю­валась. Все, що робить сотник (Б. Бенюк) та його писар (Л. Перфілов), настільки перевантажене повторами, що перестає бути смішним, навіть лейтмотив еротичного...» [1, с. 41]. Критикували фільм також і за «зажовані» тексти. «Складаєть­ся враження, — продовжувала описувати влас­ні враження від стрічки Л. Брюховецька, — що озвучувальний процес робили на аматорській студії, а кожен з акторів озвучував свою роль, як йому заманулось, не дбаючи про те, почують його чи ні...» [1, с. 41]. Втім, критик віддає належ­не звукорежисеру, який підібрав вдалі звукові ефекти і створив містичну атмосферу нічних ви­тівок відьми. Схвальні відгуки отримала й опе­раторська робота Б. Вержбицького, який зумів вдало подати активний декоративний елемент фільму та барвисті костюми персонажів.

За коментарем критиків, розгорнута на екрані візуальна розкіш (яскраве вбрання, напої, наїдки тощо) була обрана режисером для підкреслення розумової немічності Конотопа, адже голова міс­та — сотник — в цій розкоші буквально купаєть­ся. За змістом стрічки його годують, доглядають, пестять. «Єдине, що затьмарює цю розкіш, — ви­брики відьми, яка заступила дощ і перетворила село на пустелю. Але народний метод дає змогу розпізнати відьму шляхом проб і помилок: зве­лівши кидати жінок у воду доти, доки не вияв­лять відьму. Кидали тих, хто свого часу підносив сотникові гарбуза. Врешті спіймана відьма про­понує сотникові: він її відпустить, а вона прича­рує до нього Олену. Так і станеться, село зали­шиться без води, а сотник поведе Олену до вінця. Під час масової сцени в церкві настає кульміна­ція — закоханий в Олену козак встигне примчати на коні, розвіяти чари і обвінчатися з Оленою. А в цей час поллється довгожданний дощ і за­свідчить крах відьми» [1, с. 42].

Драматичну напруженість сюжету «Відьми» зменшувало різноманіття мінісюжетів. Зокре­ма, використаня інтермедії, на думку згадуваної Л. Брюховецької, стало цікавим художнім прийомом, який, на жаль, «у безладній метушні філь­му не спрацював» [1, с. 43]. Відчувався також, за словами кінознавця, брак композиційної дісципліни, відсутність структурованості і чіткості, які знецінювали гумористичні зусілля постановниці.

Підкреслимо, що поряд із критикою, кінознав­ці відзначали й прекрасні зображальні рішення, віднайдені режисером. Зокрема, умовний харак­тер акторської гри Б. Бенюка та Л. Перфілова. «У фільмі використано такий жанр сміхової культури, як нісенітниця. Взагалі, відчувається, що режисер прагнула розгорнути систему обра­зів — візуальних, музичних, акторських масок, але їй забракло режисерської волі чи уміння, шоб домогтися стилістичної цілісності...» [1, с. 42].

Наголосимо, що за радянських часів стрічка Г. Шигаєвої не потрапила у прокат і отримала друге життя лише через чверть століття, за ча­сів незалежності України.

Отже, підсумовуючи викладене в основному розділі публікації, наголосимо на наступних ви­сновках:

  1. Аналіз джерельної бази досліджуваної теми довів, що екранізації літературних творів українських письменників неодноразово ста­вали предметом обговорення вітчизняних нау­ковців (Л. Брюховецька, С. Дарда, О. Дубиніна, Т. Мироненко, К. Тригуб, В. Тарасенко тощо). Водночас, фільми за мотивами творів Григорія Квітки Основ’яненка у контексті радянського фольклорного та українського поетичного кіне­матографа було проаналізовано досить досить побіжно й потребувало їх більш уважного ви­вчення.
  2. Кінострічки «Сватання на Гончарівці» (1958, кіностудія ім. О. Довженка, реж. І. Земгало) та «Шельменко-денщик» (197І, кіностудія «Ленфільм», реж. А. Тутишкін), зняті за одно­йменними творами Г. Квітки-Основ’яненка стали одними з перших радянських мистецьких проек­тів, де відчувалася натхненна спроба їхніх твор­ців відійти від побутивізму і сірості, нав’язаної методом соцреалізму, і створити кіно, в якому б вивлялися певні національні ознаки. Кіностріч­ка «Відьма» (1989, кіностудія О. Довженка, реж. Г. Шигаєва) продовжила лінію українського ме­тафоричного кіно, започатковану у 1960-х роках, хоча й відрізнялася від попередніх робіт меншою стилістичною вишуканістю, зображальною вина­хідливістю та зміною смислових акцентів у тлу­маченні демонологічних образів.
  3. Художні стрічки «Сватання на Гончарівці» та «Шельменко-денщик», як і більшість радян­ських музично-комедійних фільмів, мали воде­вільне забарвлення і складалися з веселих сцен і простих інтриг. Метою режисерської іронії в обох стрічках став давній звичай налагоджувати ма­теріальні справи родини завдяки вдалому одру­женню дітей. Яскравого колориту фільмам надали словесні промовисті репліки персонажів, які як­найкраще підкреслили їхні характери. Кіностріч­ка «Відьма», незважаючи на чудові зображальні рішення та прекрасний характер акторської робо­ти, мала певні недоліки, які почасти знецінювали гумористичні зусілля режисера (брак композицій­ної дісципліни, відсутність структурованості і чіт­кості, значна кількість мінісюжетів тощо). Водно­час фільм набув яскравих режисерських знахідок: використання прийому інтермедії, створення під­креслено містичної атмосфери в епізодах, де були задіяні демонологічні образи.


Певна річ, вивчення художніх особливостей кінотворів за мотивами літературної спадщини Г. Квітки Основ’яненка не може обмежуватись лише даною науковою розвідкою і вимагає по­дальшого дослідницького аналізу з відобра­женням набутих результатів в індивідуальних та колективних монографіях з теорії та історії вітчизняного кіномистецтва.

Список літератури:

  1. Брюховецька, Л. Спроби фольклорного кіно / Л. Брюховецька // Кіно-театр. - 2001. - № 6. - С. 41-43.
  2. Дарда С. Екранізація як форма безпосередньої взаємодії кіно та літератури / С. Дарда // Науко­вий блог Національного університету «Острозька академія». [Електронний ресурс].
  3. Дубиніна О. Екранізація літературного твору: семіотичний аспект / О. Дубиніна // Іноземна філологія. - 2014. - Вип. 126. - Ч. 1. - С. 89-97.
  4. Мироненко Т., Тригуб К. Екранізація художніх творів як форма взаємодії кіно та літератури / Т. Мироненко, К. Тригуб // Факультет іноземної філології МНУ ім. О. Сухомлинського. [Електронний ресурс].
  5. Михаил Пуговкин о фильмах «Свадьба в Малиновке» и «Шельменко-денщик» // Русское кино. - 2005. [Електронний ресурс].
  6. Тарасенко В. Кіноверсія як наслідок «прочитання» літературного твору / В. Тарасенко // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. - Серія: Філологія. - 2014. - № 11. - Т. 1. - С. 64-67.
  7. Шамардіна Д. Кіномистецтво Конотопщини: зйомки фільму «Конотопська відьма» / Д. Шамардіна // Коно­топський краєзнавчий збірник / Уклад. О. Леміш і др. - Вип. 1. - Суми-Конотоп: СумДУ, 2013. - С. 243-244.
  8. Шигаєва Г. «Якби були гроші на реалізацію студентських проектів, про наш кінематограф знали би в усьому світі» / Г. Шигаєва // Високий замок. - 2015. - 23 серпня. - С. 3



СТОРІНКА АВТОРА


Читайте также