Г. Квітка-Основ’яненко писав повість «Ганнуся» «...для слави слобожан»
В. О. Кравченко, О. В. Кисель
Повість “Ганнуся” проаналізовано в контексті творчості Г.
Квітки-Основ'яненка. Вказано на жанрово-стильові особливості, охарактеризована
структура твору, ідейна спрямованість. Наголошено, що Ганнуся - перший
позитивний жіночий образ, новий тип ідеального героя з народу.
Ключові слова: етнографічна повість, сюжет, автор-розповідач, образи, романтизована форма викладу, психологізм, світобачення
Творчість Г. Квітки-Основ’яненка привертала увагу багатьох літературознавців.
О. Гончар, Є. Вербицька, М. Гончарук, С. Зубков, В. Кичигін, Є. Нахлік, А. Слюсар, В. Трофименко та ін. зосереджували свою увагу на вивченні життєвого шляху письменника, аналізували жанрово-стильові особливості творів, осмислювали літературно- естетичні погляди Г. Квітки-Основ’яненка, розглядали роль національних мотивів, з’ясовували фольклорні джерела текстів та ін.
Мета цієї статті — окреслити місце повісті “Ганнуся” в контексті творчості Г. Квітки- Основ’яненка, проаналізувати структуру твору і його ідейну спрямованість.
Цілком слушною була думка П. Куліша, який писав, що творчість Г. Квітки-Основ’я- ненка прикрасила б будь-яку літературу. Він писав, що
Малороссия не позабыла первых повестей его, и, несмотря на малоизвестность его в России, ставит его наряду с величайшими живописцами нравов и страстей человеческих, каковы Вальтер Скотт, Диккенс и наш поэт Гоголь [8:469].
Письменник, окрім характерів-типів, представив світу Україну, зокрема мальовничу Слобожанщину: переповів звичаї, описав побут, красу природи.
Прозаїк у “Супліці до пана іздателя” зауважував, що писати треба по-українськи, “по-нашому”:
я думаю, що, як говоримо, так і писати треба. О! добре б, братику, було, якби ми так говорили, як у книжках пишуть; а якби ще так і робили, так би й не було на світі нічого луччого! [6:113].
А згадавши І. Котляревського, П. Гулака- Артемовського, Є. Гребінку, він наочно показав, що вони пишуть і звичайне, і ніжненьке, і розумне, і по- лезне [6:112].
Його програму спрямування української літератури розкрила Н. Калениченко [4:101].
З листа до М.Погодіна від 10 червня 1831 р. дізнаємося, що Г. Квітка-Основ’яненко передав йому “канву для повести”, написану за його ж “рассказом”. І далі автор зазначив, вона,
пером Вашим обработанная и переделанная, будет очень занимательная [6:189].
Йшлося про повість “Ганнуся”.
М. Погодін видрукував її у журналі “Телескоп” у 1832 році без зазначення прізвища автора під назвою “Харьковская Ганнуся”, значно скоротивши її. А в 1839 р. Г. Квітка- Основ’яненко видав твір у повному обсязі окремою книжкою під назвою “Ганнуся. Роз- каз Грицька-Основ’яненка” [10].
Про романтичні засоби повісті “Ганнуся” писав О. Гончар [1:148]. Поділяємо думку Є. Нахліка, який зазначав, що вона написана “у стилі пригодницько-романтичної прози, для якої характерне зображення афектованих пристрастей ... У ній любовний сюжет з інтригуючим перебігом подій ... підпорядковується просвітительському моралізму та християнській етиці. важливо, що у творі з’являються жанрові ознаки “роману виховання” саме в його руссоїстському трактуванні” [9:65]. С. Зубков додав: “багато що єднає з тодішніми творами романтичного стилю: таємниче походження, заплутана інтрига, загадкове самогубство. Батьківське прокляття і т.п. Але повість відзначається вправним описом побутових обставин та реалістичними сценками, тому одразу можна відчути невідповідність обраного стилю художньому обдаруванню письменника”
[3:99-100]. Г. Квітка-Основ’яненко признавався, що писав про те, що бачив, про людей, з якими зустрічався, тобто його писання ґрунтується на реальних фактах. Автор ототожнив себе з особою розповідача, він став учасником подій, що поглибило реалізм твору, а також дало змогу автору втілити свої світоглядні позиції. Отож, романтизм Г. Квітка- Основ’яненка породжений невигаданими життєвими обставинами.
Автор переповів свою історію, що сталася з ним під час перебування на службі (Г. Квітка-Основ’яненко деякий час перебував на військовій службі). На це вказують і примітки автора, що передають причетність його особи до цих подій та місцевості:
По службе я провел свою молодость в Харькове [5:367].
Прототипом всезнаючого кучера, мабуть, був старий кучер Лук’ян, від якого автор брав матеріали для творів, про якого згадував ще Г. Данилевський.
Одного жовтневого ранку його бричка застрягла у багні
в Харькове, близ круглого трактира, лишь только переехали мы Лопанский мост от Холодной горы [5:330-331].
Здавалося б, день змарновано, але раптом він побачив дівчинку, що продавала пиріжки.
Вона була звичайною сільською дівчинкою, і він її мабуть не помітив би, якби не одна обставина: він почув,
как ее кликали дворянкою и панночкою, не в насмешку, потому что она за то не сердилась. [5:331].
Цією історією герой буде жити наступні 4 роки свого життя.
“Ганнуся” - етнографічна повість, бо в художній структурі твору значну роль відведено етнографічно точному відтворенню тогочасного побуту, звичаїв, культури Слобожанщини. Г. Квітка-Основ’яненко здійснив широкі “етнографічні й побутові екскурси в показі селянського життя” [2:21].
За традицією зображення персонажів Г. Квітка-Основ’яненко освічених людей
представив російськомовними, а простих - україномовними, зберіг слобожанський говір, чим досягнув художнього ефекту. Відтворенню колориту місцевості та реалістичності картин слугують народні прізвиська: Чучукалка, Сюсюрчиха, Запорожчиха, широкі описи і розмірковування прозаїка.
Велику пізнавальну цінність має опис тогочасного Харкова:
день был не торговый, и по этой улице, одной из грязнейших и самой шумной в Харькове, по причине торгов, бывающих здесь четыре раза в неделю, не проходило тогда ни одного человека. Простые неопрятные торговки сидели в своих высоких и обширных лавках, известных тогда под именем Леванидовских, выстроенных в 1796 году бывшим генерал-губернатором Леванидовым. Там кучами, без всякого порядка, навален был лук, лен, сало, мел, охра; в кадках стояло постное масло, деготь; сверху висели нитки, стручья красного перцу, крашеная шерсть. [5:330].
Автор правдиво показав, чим жило тоді місто:
Приближалась в Харькове знаменитая Крещенская ярмарка. Я располагал для генерала и знакомых купить несколько коцей: так называются ковры, здесь делаемые и отличающиеся яркими, нелиняющими цветами и фантастическими, приятными для глаз узорами. [5:367].
Композиційні зав’язка і розв’язка — це ще й обрамлення твору (добра авторська знахідка), що стверджує колообіг життя. На початку повісті увагу солдата привернула маленька дівчинка, що продавала пиріжки.
— Пирожков, пирожко-о-в!.. кому горячих пирожко-о-в?.. - раздавался тоненький, почти детский голосок подле моей брички [5:330].
Цю ж фразу промовлятиме потім донька Ганнусі наприкінці твору, коли розповідач приїде з візитом до генерала. Це дало змогу авторові повернути читача на початок історії, зіставити життя двох поколінь жінок родини Резе. “Зіставлення двох систем виховання - Ганнусі у чужих бідних людей та її матері в поміщицькому середовищі - недвозначно виявляло письменницькі симпатії, поставало як дві форми буття - трудового й паразитичного” [3:99].
У 18 главах повісті діє велика кількість різних персонажів, майстерно виписаних, повнота характеристики яких досягається авторськими розмірковуваннями. Канвою твору є розповідь автора, в яку вплітаються репліки інших персонажів. Оповідь твору ведеться від першої та третьої особи.
В основі сюжету дві взаємодоповнюючі лінії — пошуки нещасною матір’ю своєї дочки та стражденне життя дівчини Ганнусі, яка вважала себе сиротою. На довгому шляху розшуків дівчини автор зводить матір і дочку з різними людьми. Це - багаті люди, поміщики, мораль яких зрозуміла (наприклад, їхнє намагання зробити Ганнусю коханкою) і простолюд, позитив яких відчувається повсякчас (селянка з Барилівки, Чучукалка, коцарка За- порожчиха з Гончарівки), які виховували Ганнусю в праці. Селян і селянок автор презентував глибоко моральними. Г. Квітка- Основ’яненко ідеалізував селянське життя, поєднавши дві різні історії — молодість мадам Резе та життя Ганнусі.
Ганнуся - це
девочка лет двенадцяти с большими голубыми глазами, беленькая, румяненькая, одним словом, прекрасненькая [5:331].
Очевидно, автор, описуючи Ганнусю, спеціально щоразу загострював увагу на конкретній деталі (“бричка... увязла в глубокой, густой грязи, в Харькове” [5:330]), яка з самого початку повісті пояснює, у якому непривабливому місті опинилася дитина, щоб підкреслити чистоту душі дівчини, яку не зломили життєві злигодні. Ганнуся
подпоясанная грязным-прегрязным полотенцем [5:331];
в больших, конечно, отцовских сапогах, увязая в грязи и с большим усилием вытаскивая из нее ноги, а точно сапоги с ногами, переходила она улицу [5:3 31].
У цій формулі закодовано її життя: вона, утопая почти в грязи, все припевала [5:331].
Розповідач добре ставиться до сироти і, запропонувавши поїхати з ним до Чучукалки, зазначає:
Мне приятно было видеть ее осторожность [5:332].Життя у бідності не спотворило її. Вона виросла доброю, розумною, на відміну від її матері, котру зіпсував вищий світ. Г. Квітка- Основ’яненко слідував тому, що всі люди від природи добрі та мудрі, але суспільство псує їх. “Оновлене сентиментальне світосприйняття поєднується в письменника з проголошенням власних поглядів і сентенцій, що часто переплітаються з релігійно-дидактичними настановами” [7:28].
Булочниця Уляна Чучукалка виховувала Ганнусю. Вона пекла пиріжки, а дівчина торгувала ними. Вона була доброю жінкою, але злидні зробили її жорстокою (годувала Ганнусю тоді, коли дівчина продавала всі пиріжки, а якщо ж продати їх не вдавалося, то вона була голодною та ще й битою). Тітка називає Ганнусю “дармоедкой”, хоча добре знає, що це не так, а й більше того, гордиться, що дівчинка виросла роботящою. Епізод з пакетом від матері Ганнусі підтверджує чесність і набожність Чучукалки. Навіть у найтяжчі часи вона не покинула дівчинку напризволяще. Чучукалка свідома того, що якби знайшлася її мати, то та була б задоволена Ганнусею:
Ганнуся жила у меня не даром; она умеет очень порядочно прясть, сошьет кое- что немудреное и около хлеба начинает смыслить: дров и воды принесет, квашню обмоет чисто, соль истолчет. Всему этому сама я выучила ее кровавыми моими трудами [5:336—337].
Самому розповідачеві так само було важко поєднати матір з дитиною, він так як і Ганнуся переборював всілякі перешкоди, тащась по грязи дрожками [5:339].
Ганнусі попадалися люди, які бажали їй добра, і тільки завдяки їм розв’язка повісті щаслива. Такою була Запорожчиха, що також дуже любила Ганнусю й хвалила її:
Та се сокровыще благых, а не дивка. Слух’яна, роботяща, моторна; ни з кым не залається, не засварыться... Тилькы у неи и прогулкы, що по недиленькам и празны- кам. у собор або у монастыр... [5:369].
“Благочестыва душа, благочестыво и жи- ты буде”, — словами селянки Г. Квітка- Основ’яненко утвердив народну мораль.
Г. Квітка-Основ’яненко - майстер типово- українських ідеалів-образів. Ганнуся - перший позитивний жіночий образ, це отой новий тип ідеального героя з народу, здатного на глибокі почуття, а її дворянське походження допомогло глибше відтінити її шляхетність:
Колы, каже, матушка не отыщеться, пиду у черныци [5:369].
Автор довго тримає читача в чеканні. І після довгої інтриги — кульмінація твору - сцена зустрічі Ганнусі з матір’ю.
Мати Ганнусі, мадам Резе, типова представниця “благородних”, єдина дитина в родині багатого поміщика виховувалася на французьких романах. У 14 років батьки найняли для неї гувернерку мадам Ламбо, яка навчила її зневажати батьків, зверхньо ставитися до подруг, вважати себе надлюдиною. Це спілкування та бездумне підпорядкування волі Ламбо призвело до трагедії. Однак, одружившись з Олександром Резе та переживши бідність, смерть чоловіка, прокляття батька та розлучення з дитиною, вона змінилася, зрозуміла, як сильно помилялася і розкаялася. Згодом розповідач вселив надію мадам Резе на повернення доньки. Цьому сприяв її чоловік. “...Бідний гвардійський майор Резе - батько Ганнусі, хотів покращити своє матеріальне становище одруженням на дівчині з багатим посагом, але після вінчання змирився з тестевою неласкою, привчив дружину читати хороші книжки, “зумів виправити каліцтво, нанесене їй вихованням. Підкреслене благородство бідного офіцера, який походив з трудового стану, теж у контексті провісті видається показовим. Хотів того Квітка чи ні, але самим об’єктивним викладом пригоди, що трапилася з Ганнусею, він розмежував її учасників на два табори - багатих і бідних - і всі свої симпатії віддав бідним” [3:99].
Не раз літературознавці відзначали особливу роль психологізму у творчості Г. Квіт- ки-Основ’яненка. Так, у повісті “Ганнуся” автор зобразив складну зміну світобачення мадам Резе під впливом зовнішніх обставин її життя. Мати Ганнусі - це перша “благородна” жінка у повісті, що змінилася на краще, завдяки своєму чоловікові Олександру, звичайному гусару, котрий на відміну від своєї жінки був високо моральною людиною. Саме тому автор більшу частину твору відвів опису життєвої історії мадам Резе, що дало можливість показати причини зла, залежність формування особистості від побутових обставин і виховання. Як просвітник, письменник вірив у силу слова й морального прикладу в боротьбі зі злом, створював ідеалізовані образи доброчесної особистості, як взірця для наслідування, про що писав у [Письме к издателям “Русского вестника”]:
была бы цель нравственная, назидательная, а без этого, как красно ни пиши, все вздор, хоть брось [6:158].
Автор уважний до всього, що рухає сюжет. Він добре розумів психологію людей, зокрема й тих, котрі вважали себе відьмами. Типова уява про слобожанську відьму витворена в образі всезнаючої Сюсюрчихи. Цьому підпорядкована і її зовнішність, де увага концентрується на описі очей (“пронзительные... мошеннические. взглянула. быстро” [5:361]). Вона добре володіє засобами впливу на людину: нехитрими діями вимагає грошей за свою роботу, відволікає увагу дивною фігурою чарки, незрозумілим жертвоприношенням та ще й тим, що “свого мужика нам не можна личиты” [5:362], бо ж відьма. Це розвінчує міф “обраної”. Про це свідчить і інтер’єр брудної кімнати:
Мы вошли в довольно просторную избу. В переднем углу не было образа, как бы должно было. стол, не покрытый ничем против обыкновения, грязный, на коем не лежал даже и хлеб, означающий готовность хозяина всякого пришедшего угостить хлебом-солью [5:361].
Хитрістю вона заробляла собі на життя, обдурюючи довірливих людей. Люди її на селі не любили, боячись хрестилися зі словами:
Цур ий, пек от нас! [5:361].
Жадібність Сюсюрчихи до грошей стала причиною нещасть Ганнусю. Отож, введений автором образ жінки-відьми поглибив романтизацію повісті.
Отже, романтизована форма викладу допомогла Г. Квітці-Основ’яненку у побутово- етнографічній повісті “Ганнуся” зіставити життя різних верств населення: бідного селянства та заможної верхівки. Дію твору він свідомо переніс у село, навертаючи суспільство до витоків, і показуючи, що саме в цьому середовищі людина залишається людиною. Не даремно мадам Резе віддала свою доньку до рук селянки, підсвідомо розуміючи, що так її врятує. Проста людина, на думку
Г. Квітки-Основ’яненка, здатна виховати найкращі моральні цінності в дитині. Тож життя, узгоджене з природними людськими потребами, регульоване народними звичаями і традиціями, є для письменника морально- етичною цінністю і об’єктом естетичної ідеалізації. Утвердження прозаїком морально- етичної переваги простолюду над поміщицько-чиновницьким середовищем об’єктивно є в повісті “Ганнуся” формою утвердження суспільної цінності селянства загалом.
Література
- Гончар О. Григорій Квітка-Основ’яненко // Історія української літератури ХІХ ст. : у 2 кн. — Кн. 1 : Підручник / За ред. М. Г. Жулинського. — К. : Либідь, 2005. — С. 142—177.
- Дорошкевич О. К. Г. Ф. Квітка-Основ’яненко // Реалізм і народність української літератури ХІХ ст. / О. Дорошкевич. — К. : Наукова думка, 1986. — С. 11-26.
- Зубков С. Григорій Квітка-Основ’яненко. Життя і творчість. — К. : Дніпро, 1978. — 368 с.
- Калениченко Н. Л. Українська література ХІХ ст. : Напрями, течії / Н. Калениченко. — К. : Наукова думка, 1983. — 255 с.
- Квітка-Основ’яненко Г. Зібр. тв. : У 7 т. — Т. 2 : Драматичні твори. Рання проза / Г. Квітка- Основ’яненко. — К. : Наукова думка, 1979. — 566 с.
- Квітка-Основ’яненко Г. Зібр. тв. : У 7 т. — Т. 7 : Історичні, етнографічні, літературно- публіцистичні статті, листи / Г. Квітка-Основ’яненко. — К. : Наукова думка, 1981. — 566 с.
- Кравченко В. О., Єременко О. Р. Григорій Квітка-Основ’яненко // Історія української літератури першої половини ХІХ століття : навчальний посібник / В. О. Кравченко, О. Р. Єременко. — Суми : Видавництво Сумського державного педагогічного університету ім. А. С. Мака- ренка, 2009. — С. 22—33.
- Куліш П. Об отношении малороссийской словесности к общерусской (Эпилог к “Черной раде”) // Куліш П. Твори : У 2 т. — Т. 2 : Чорна рада : Хроніка 1663 р. Оповідання. Драматичні твори ; статті та рецензії / П. Куліш. — К. : Дніпро, 1989. — С. 458—476.
- Нахлік Є. Преромантична художня проза. Риси романтизму в прозі Г. Квітки- Основ’яненка // Нахлік Є. Українська романтична проза 20-60-х рр. 19 ст. — К. : Наукова думка, 1988. — С. 27-67.
- Прижиттєві видання творів Г. Ф. Квітки-Основ’яненка у фондах центральної наукової бібліотеки Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна.