На пущання – як зав'язано

Діждалися пущання на піст. Хома й каже жінці:

– Гляди ж, Кулино! Нагодуй мене так, щоб через цілісінький піст не захотілося мені їсти.

– Та добре ж, добре. Їж тільки на здоров’я, а то придбала усього, – сказала Кулина і постановила перед ним макотерть вареників та повнісіньку миску млинців. Учистив Хома якраз, маслечком поливаючи та у сметану обмокуючи.

Зібрала Кулина саме череп'я і постановила обідати: борщ з сулою мудрий, сметанкою засмажений, каша тобі пшоняна так і плава у маслечку, локшина у молоці, галушечки на яєчках, та теж з молоком, тараня, у маслечку напряжена, та молошної каші півмакітри, – тільки й усього. Аж повискромаджував усе сердешний Хома, та на потуху – півглека молока, та й сів, і дріма.

Ще негаразд і прочуняв, вже й полуднувати пора. Тут і вродилися каша до молока, гречаники гарячі до маслечка. Уписав їх Хома самотужки аж зо три та добрав п'ятірко рибок тарані, у маслі шкварчачих.

– Що ж, недалеко вже до вечора. Будемо підвечіркувати, – так сказав Хома, ледве дух переводячи.

Мисочку млинців та буханців зо два у сметанку обмокуючи, от чоловікові й буде.

– Нехай, – каже, – ще повечеряю чого-небудь.

Упорався Хома і з вечерею; доволік усе, що постановила жінка; і борщику, і каші, і рибки, і млинців, і буханців, а далі тирить і вареників макітру – як кулаки плавають у маслі. Сопе Хома, дотрощує їх, та вже спочиваючи. Розперезався, силкується...

От-от і дно видко, та бачить, що лихо; от, здихнувши, і каже:

– Що се, жінко, зо мною сталося? Щось не доїм.

– Ох, мені лихо! Чи не з очей?

– Ні, – ледве промовив, тяжко дихаючи,сердешний Хома. – Бачу: на пущання – як зав'язано!