03-09-2014 Іван Манжура 1168

Іван Манжура. Степ

Іван Манжура. Степ

Гей  ти,  степ  широколаний,  

Мій  килиме  сріблотканий!


Розпростерся  ти  широко,  

Що  не  скине  й  орле  око  

Твоє  займище  безкрає!  

Гей,  повідай-бо,  мій  краю,  

Де  краса  твоя  розкішна:  

Сива  тирса  срібна,  пишна,  

Що  коневі  колись  крила  

Круті  перса  й  гомоніла,  

Мов  та  хвиля  в  синім  морі  

З  буйнім  вітром  на  просторі?..  

Та  повідай  ще,  де  славні  

Наддніпрянські  твої  плавні,  

Те  таємне,  несходиме  

Царство  звіра  незміриме;  

Твій  Великий  Луг  —  розділля,  

Предковічнеє  привілля,  

Що  у  йому  усіх  нетрів  

Не  сходили  тури  й  вепри?..  

А  гайки  де  чарівнії,  

Що  річки  твої  бистрії,  

Мов  віночки,  закрашали  

Та  дівчаток  спокушали  

Холодком  своїм  темненьким  

На  розмову  із  миленьким?  


А  зимовники-одниці,  

Що  ховались  від  ординців  

У  балках  твоїх  пригожих,  

Де  чумаченьки  захожі  

З  України  прилучали,  

Одпочив  собі  держали?..  

Та  де  й  саме  те  чумацтво?..  

А  те  сплавнеє  да  братство,  

Що  за  матір  шаблю  мало,  

Спис  за  батька  почитало,  

А  рушницю  за  дружину,  

Та  своїй  не  знало  впину  

Вольній  воленьці?..  І  хану  

Та  ледачому  султану  

У  гаремові  заспати  

Не  давало,  пане-брате!..  

Степ  мовчить,  нема  одвіту…  

Мов  козак  той  недобитий,  

Він  од  рани  знемагає,  

А  над  їм  вгорі  кружляє  

Крюк  поганий  та  крюкоче,  

Мов  добити  криком  хоче:  

"Вже  тобі  не  жвотіти.  

Розтеклися  твої  діти,  

Що  пишалися  тобою!  

Ізмарній  же:  

Німотою  знатужений,  

Чабанами  столочений,  

Шахтарями  поврочений,  

Чавунками  передраний  

І  дітками  занедбаний!"  

1890

 

 

 

   

 



Читайте также