Біографія Григорія Квітки-Основ’яненка
Народився Г. Квітка-Основ’яненко в с. Основі поблизу Харкова у дворянській родині, що походила з козацької старшини, відзначалася високим культурним рівнем.
У маєтку був свій Основ’янський аматорський театр, де грав комічні ролі Г. Квітка, оркестр, художня галерея (де серед інших полотен талановитих художників зберігався портрет відомої поетеси й співачки Марусі Чурай).
Маєток Квіток був своєрідним культурним центром на Слобожанщині. Предки його обіймали високі старшинські посади в українських козацьких полках Слобожанщини. Дід по батькові був полковником Ізюмського козацького полку. Батько служив харківським городничим, перебував у дружніх стосунках з кошовим отаманом Чорноморського козацького війська А. Головатим, із Г. Сковородою, котрий любив бувати в родині Ф. Квітки. Мати Квітки пізніше була однією із директрис харківського Інституту шляхетних панночок. Г. Квітка здобув домашню освіту, навчався в школі при монастирі. Потім служив комісаром у народному ополченні (1806-1807 рр.), директором Харківського театру (1812 р.), був повітовим предводителем дворянства (1817-1828 рр.), совісним суддею, головою харківської палати карного суду.
Проживши все життя в Основі під Харковом або в самому Харкові, Квітка-Основ’яненко брав участь в усіх важливих культурно-освітніх починаннях: став одним із засновників Товариства благодіяння, Інституту шляхетних панночок у Харкові, був ініціатором заснування журналу «Украинский вестник», альманахів «Утренняя звезда», «Молодик» та співпрацював у них, учасником заснування першої публічної бібліотеки в Харкові, перебував у творчій співдружності з колективом Харківського театру, став одним із перших істориків українського театру (стаття «История театра в Харькове»). Йому було надане звання члена Королівського товариства антикваріїв Півночі (Копенгаген).
Свої ранні фейлетони, статті, жартівливі вірші (10-ті – початок 20-х років) Квітка-Основ’яненко публікував переважно в харківській періодиці («Украинский вестник», «Харьковский Демокрит», «Харьковские известия»), деякі твори – в «Вестнике Европы».
Серед п’єс 20-30 років – «Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе» (написана 1827 р., опублікована 1840 р.), «Дворянские выборы» (1828 р.), «Турецкая шаль» (1829 р.), «Ясновидящая» (1830 р., не була опублікована через цензурну заборону).
Талант Квітки-Основ’яненка як українського письменника найповніше виявився в художній прозі. Після першої повісті «Маруся» (1832 р.) Квітка створює ще ряд повістей і оповідань, що вийшли двома збірками («Малороссийские повести, рассказываемые Грыцьком Основьяненком»; книга перша – 1834 р., книга друга – 1836-1837 рр.).
Художня проза Квітки-Основ’яненка поділяється на дві основні групи: бурлескно-реалістичні оповідання та повісті; сентиментально-реалістичні повісті.
До першої групи належать, зокрема, гумористичні оповідання «Салдацький патрет» (1833 р.), «Мертвецький Великдень» (1833 р.), «От тобі і скарб» (1834 р.), «Пархімове снідання» (1841 р.), «Підбрехач» (1843 р.), а також гумористично-сатирична повість «Конотопська відьма» (1833 р.).
Серед сентиментально-реалістичних повістей Квітки-Основ’яненка – повісті «Маруся», «Козир-дівка» (1836 р.), «Сердешна Оксана» (1838 р.), «Щира любов» (1839 р.).
В останніх роках творчої діяльності Квітки-Основ’яненка виявляється його тяжіння до новелістичних принципів жанротворення («Перекотиполе» (1840 р.), «Малоросійські билі» (1842 р.)).
У 1835 р. створює соціально-побутову комедію «Сватання на Гончарівці», у 1838 р. – «Шельменко-денщик» (написана російською мовою, центральний персонаж – Шельменко – говорить по-українськи).
Серед численних прозових творів Квітки-Основ’яненка, написаних російською мовою, вирізняються сатиричні романи «Пан Халявський» та «Жизнь и похождения Петра Степанова, сына Столбикова», повіст «Ганнуся», «Пання сотниковна», «1812 год в провинции», оповідання «Званый вечер» із задуманого циклу «Губернские сцены», сатирично-художній нарис «Головатый», близька за жанром до фізіологічного нарису повість «Ярмарка», фізіологічний нарис «Знахарь».
