01.01.2024

Василь Єрошенко. Трагедія курчати

Одне з курчат стрибнуло у ставок, захлинулося і потонуло.

То було дуже дивне курчатко. Воно ніколи не гралося зі своїми братами й сестрами. Йому завжди хотілося провести час у качиній сім’ї, погратися з гарненьким каченям.

Хазяйка дому часто думала: курчата повинні гратися з курчатами, а каченята — з каченятами! Але вона мовчала і спостерігала далі. А тим часом дивне курча почало худнути й слабшати. Господиня занепокоїлася: «Ай-ай! Що з цим малюком? Чи не захворів він, бува?»

Одного разу господиня зловила курча і уважно оглянула його. Подумавши трохи, промовила:

- Його хвороба незрозуміла, вона схожа на те, чим хворіють люди, але її не легко розпізнати.

Господиня почастувала свого маленького пацієнта, хворого на незрозумілу недугу, конопляною олією і пустила йому голкою кров із крильця. Саме так вона сподівалася вилікувати курчатко. Та ба! Усе це анітрохи не допомогло бідоласі. Курча все марніло й марніло.

Газ у раз курчатко похнюплювало голівку, неначе думало про щось, і вигляд у нього був сумний і розгублений.

Господиня здивовано хитала головою.

- Подумайте тільки, всього-на-всього курча, жовтенька грудочка, а теж чимось мучиться! Так, неначе людських страждань замало!

Одного чудового дня наше курча, як звичайно, гралося з каченятами. Сонце вже сідало за гори. Курча спитало в каченяти:

- Що тобі подобається понад усе?

- Вода! — відповіло каченя.

- Чи ти любило кого-небудь? — допитувалося курча.

- Ні, нікого не любило. Але одного разу я з’їло маленького коропа.

- Смачно?

- О, зовсім непогано!

Настав вечір. Курча задумливо дивилося на призахідне проміння сонця.

- Про що ти думаєш, коли плаваєш? — спитало воно.

- Я мрію про те, щоб спіймати рибку.

- Тільки про це?

- Звичайно.

- А коли бавишся на березі, про що ти думаєш тоді? — розпитувало далі курча.

- На березі я згадую про те, як гарно було у воді.

- І більш ні про що?

- Ні про що.

Посутеніло. Курча вже не дивилося на небо. Воно схилило голівку й пошепки спитало:

- А вночі тобі снять курчата?

- Ні, не курчата, — здивувалося каченя, — Мені сняться риби, такі великі-великі, яких мені ніколи не доводилося бачити у копанці чи одержати від хазяйки.

- А в мене все по-іншому,— зітхнуло курча.

Потім, помовчавши трохи, воно промовило:

- Скажи, а кого ти шукаєш насамперед, коли прокидаєшся вранці?

- Я шукаю хазяйку. Вона годує мене. І ти ж так само?

- Ні, я не так.

Стало зовсім темно. А бідолашне курча все не могло заспокоїтися.

- Мені так би хотілося поплавати разом з тобою у ставку!

- Боюсь, що це тобі не сподобається, ти ж не їси рибок!

- А хіба у воді нема нічого гарнішого, крім рибок?

- А що ж іще? Я не знаю,— відповіло каченя.

Коли надворі вже зовсім нічого не можна було розгледіти, господиня прийшла за Курчатами. Усі побігли за нею. Тільки наше сумне маленьке курчатко похилило голівку й крильця і не зрушило з місця.

- І що це з ним коїться?— зітхнула господиня.

А другого дня, тільки-но розвиднілося, курчатко стрибнуло в ставок і потонуло. Каченя гордовито випростало шию і, граціозно перебираючи лапками у воді, заявило:

- Не вміти плавати, не любити рибу і все-таки стрибнути в ставок — це страшенна дурниця!

Господиня витягла мертве курча з води. Довго дивилася вона на маленьке тільце курчатка, що згасло від якоїсь незбагненної хвороби, і нарешті промовила:

- Бідолашне, ти ж не вміло плавати! Навіщо ж було тобі стрибати в ставок? А втім, може, мертвому йому буде краще, ніж живому. І все-таки я думаю, що курчата повинні гратися з курчатами, а каченята — з каченятами.

Так вона казала і все дивилася на бідне курчатко.

Поволі вставало сонце...

Біографія

Твори