Потреба комплексної студії про творчість Івана Котляревського

Іван Котляревський належить до тих письменників, без яких неможливо уявити нову українську літературу Його поема «Енеїда» завершувала староукраїнську писемну традицію й започаткувала нову, а від п’єс «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник» бере початок нова українська драматургія. З’явившись на рубежі літературних та історичних епох, твори Котляревського їх специфічно поєднували й водночас роз’єднували. З цими творами пов’язані не лише національно-естетичні коди, дальше мистецьке входження українського письменства в європейський культурний простір, а й формування національної свідомості українців і модерної української нації. Ідейно-художнє новаторство та високий художній рівень цих творів забезпечили їм не лише етапне значення у вітчизняному історико-літературному поступі, статус безумовної національної літературної класики, а й читацьку популярність і сценічне життя практично до сьогодні, незважаючи на те, що первинне захоплення змінилося з часом неоднозначним сприйняттям. Навколо цих творів, особливо «Енеїди», проблем їх новаторства, джерел, зв’язків із різними передтекстами, попередніми традиціями (літературною та фольклорною, вітчизняною та загальноєвропейською), з національним менталітетом, художніми напрямами й течіями, а також навколо трактування образів-персонажів, природи сміхової культури, мови, авторської свідомості та й самої ролі цих творів у зачині нового українського письменства, живучості їх стильових тенденцій не раз виникали ідеологічні та літературознавчі дискусії, які не вщухають і досі. Кожне нове дослідницьке занурення у художній світ цих творів - це чергова спроба розгадати літературний феномен Івана Котляревського.

За часів незалежної України, тобто в цілковито інакших, вільних умовах, з’явилися нові монографічні дослідження про Котляревського, переважно літературознавчі - Євгена Нахліка¹, Валерія Шевчука², Віктора Неборака³, Миколи Ткачука⁴, Ігоря Лімборського⁵, Тетяни Панасенко⁶, а також етнографічні - Віталія Закладного і Максима Закладного⁷; розділи про письменника в історико-літературних монографіях Володимира Полєка⁸, Олександра Борзенка⁹, Тетяни Бовсунівської¹⁰, статті Рікардо Піккіо¹¹, Марка Павлишина¹², Григорія Грабовича¹³, Віктора Коптілова¹⁴, Ростислава Чопика¹⁵, статті й розділ монографії Тамари Гундорової¹⁶, низка статей Віти Сарапин¹⁷, розділи із сучасною інтерпретацією творчої спадщини Котляревського: Михайла Яценка і Петра Хропка у підручниках з історії української літератури перших десятиріч XIX ст. для студентів- філологів¹⁸, Миколи Бондаря і Ростислава Пилипчука в академічній «Історії української культури»¹⁹, збірники різнопланових статей на матеріалах конференцій, присвячених знаменитому полтавцеві²⁰. Джерелознавчу книжку з епістолярних матеріалів (листів Котляревського та листів до нього, згадок про письменника в інших листах) видав Петро Ротач²¹. Однак ці монографічні студії, окремі розділи та статті або присвячені частковим аспектам і творам (переважно «Енеїді»), або мають надто стислий оглядовий, а то й популярний характер (як ось книжечка Тетяни Панасенко). Назріла потреба створити комплексне синтетичне дослідження, у якому було б переосмислено, узагальнено й підсумовано основні дотеперішні (двохсотлітні!) здобутки у перцепції та рецепції літературної спадщини Котляревського.

Поштовхом до створення цієї монографії стало замовлення написати розділ «Іван Котляревський» до «Історії української літератури» у 12 томах, що готується в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Задля цього я заново вивчив основну літературу про життя і творчість Івана Котляревського, у процесі чого довелося прискіпливо розібратися у багатьох дотеперішніх напрацюваннях, передусім фактах та інтерпретаціях. Завдяки цьому на основі моєї попередньої монографії створено нове дослідження, значно ширше за обсягом і багатше за проблематикою та аспектами розгляду. Систематизовано дотеперішні набутки у пізнанні творчості Котляревського, докладно висвітлено вузлові питання і факти, знання яких потрібні для розуміння того, коли і як з’явилися його твори, на основі яких джерел вони виникли. Послідовно застосовано компаративістичний підхід у контактно-генетичному і типологічному зрізах, завдяки чому розгляд творчості письменника поставлено в широкий західно-, центрально- і східноєвропейський контекст. Я ретельно перевірив імовірні літературні та фольклорні джерела творів Котляревського, розшукавши доти невідомі або не введені у науковий обіг можливі передтексти «Москаля-чарівника», що дало змогу дійти нових висновків, скоригувати вже наявні, адже з’ясування джерел зупинилося практично на тому, що зробили наприкінці XIX - першої третини й почасти в середині XX ст. Микола Петров, Микола Дашкевич, Микола Сумцов, Іван Стешенко, Іван Франко, Михайло Грушевський, Володимир Перетць, Михайло Кочубей, Ярослав Гординський, Микола Зеров, Михайло Марковський, Кость Копержинський, Петро Рулін, Леонід Білецький, Сергій Дурилін та ін. Більшу увагу, ніж доти, звернуто на національну проблематику творів Котляревського, їх політично-історичний контекст. Заново осмислено дискусійні питання про «Енеїду» як твір, що започаткував нову українську літературу, про Котляревського як її першого класика. Загалом, це дослідження творчості Котляревського має багатоаспектний і системний характер. Систематизація набутків попередників поєднується із критичним підходом до їхніх спостережень та висновків, принагідними уточненнями та власними новаторськими інтерпретаціями, скрупульозна фактографія - з осмисленням та переосмисленням фактів і явищ, занурення у деталі - з концептуальними узагальненнями.

Чому монографія називається «Перелицьований світ Івана Котляревського»? Та тому, що, як спробую довести, не лише «Енеїда», а й майже вся творчість цього письменника є своєрідним перелицюванням чиїхсь творів, сюжетів, образів- персонажів або принаймні риторики поширених жанрів. Давній дослідницький висновок Миколи Зерова про особливість літературного таланту Котляревського: «Такий уже був у нього дар - спеціально до лицювання та переробки»²² - може слугувати епіграфом до цієї книжки.

Це синтетичне дослідження про Котляревського - фактично чергова з’ява у здійсненні неформального наукового проекту, що природно склався на основі згаданої академічної «Історії української літератури» та з ініціативи окремих авторів самочинно реалізується як серія монографій про наших найвизначніших письменників. У цьому ряді вже вийшли такі літературні портрети, як «Тарас Шевченко: Життя і творчість» Івана Дзюби (2005, 2008), мій «Пантелеймон Куліш. Особистість, письменник, мислитель» (2007, у двох томах), «І ката, і героя він любив... Михайло Коцюбинський: літературний портрет» Ярослава Поліщука (2010), «Іван Тобілевич (Карпенко-Карий): Нарис життя і творчості» Василя Івашкова (2011), «Із покутської книги буття. Засади художнього мислення Василя Стефаника, Марка Черемшини і Леся Мартовича» Романа Піхманця (2012).

Пропонована книжка може слугувати підручним путівником по творах Котляревського, науковою монографією для їх поглибленого студіювання і, водночас, навчальним посібником у викладанні курсів історії української, російської та центрально- і західноєвропейських літератур, історії української літературної мови, українського театру, української фольклористики, порівняльного літературознавства, театрознавства. Книжка побудована таким чином, щоб стати у пригоді університетським викладачам, студентам, учителям, зацікавити всіх, хто хоче зануритися у художній світ Котляревського, більше і глибше пізнати його мистецьку самобутність.

Робота над цієї монографією була для мене захопливою, цікавою і приємною, хоча й копіткою, бо потребувала пошуків багатьох джерел. Її полегшили в різний спосіб старші й молодші колеги, тож радо складаю щиру вдячність:

академікові НАН України Іванові Дзюбі, який іще 1994-го - тепер уже далекого - року, бувши тоді Міністром культури України й головою Оргкомітету з відзначення 225-річчя від дня народження Івана Котляревського, підтримав видання моєї попередньої книжечки про творчість цього письменника;

професорові кафедри літературознавства Національного університету «Києво-Могилянська академія», академікові Академії наук вищої школи України, головному редакторові інтернет-видання «ЛітАкцент» Володимирові Панченку - за фахове та доброзичливе наукове редагування; цьому ж ученому і директрисі Наукової бібліотеки Києво-Могилянки Тетяні Ярошенко - за допомогу в пошуку раритетних книжок, конче потрібних для цього дослідження;

польським колегам із Ягеллонського університету в Кракові - директорові Інституту східнослов’янської філології, керівникові кафедри україністики професорові Адамові Фаловському та асистентці кафедри Катажині Ґлінянович, завдяки яким мені вдалося роздобути електронну копію рідкісного краківського видання п’єси «Nie kazdy spi, co chrapi», яке зберігається у бібліотеці цього університету;

завідувачеві кафедри української фольклористики імені академіка Філарета Колесси Львівського національного університету імені Івана Франка, професорові Василеві Івашкову - за допомогу в поясненні деяких слів з «Енеїди» Котляревського; цьому ж фахівцеві, а також завідувачеві кафедри української літератури Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, академікові Академії наук вищої школи України, професорові Григорію Клочеку - за консультації щодо джерел та окремих фактів з історії українського театру;

доцентові кафедри світової літератури Львівського національного університету імені Івана Франка Яремі Кравцю - за допомогу в перекладі назв та висловів із французької мови, аспірантці факультету іноземних мов кафедри класичної філології цього університету Ориславі Івашків-Ващук - із грецької мови, науковому співробітникові Інституту Івана Франка НАН України Юрієві Прохаську - з німецької мови;

професорові факультету слов’янських мов і літератур Торонтського університету Тарасові Кознарському - за електронну копію першої - четвертої частин «Енейды» Миколи Осипова (Санкт-Петербург, 1800);

доцентові кафедри педагогіки, культурології та історії Полтавського університету економіки і торгівлі Віті Сарапин - за надіслані статті й електронні копії статей, присвячених І. Котляревському;

науковцям Полтавського літературно-меморіального музею І. П. Котляревського: провідній науковій співробітниці Євгенії Сторосі та старшій науковій співробітниці Валентині Кріль - за відомості про деяких осіб з оточення письменника та його дослідників;

завідувачеві відділу рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України Галині Бурлаці та провідному архівістові (фотографу) цього відділу Сергієві Гаврииікевичу - за надіслані електронні копії окремих аркушів з автографів творів Котляревського;

моїм колегам з Інституту Івана Франка НАН України: старшому науковому співробітникові Вікторові Небораку та заступникові директора з наукової роботи Аллі Швець - за уважне прочитання книжки в електронному варіанті й висловлені цікаві міркування та побажання, а моїй дружині, старшій науковій співробітниці цього інституту Оксані Нахлік - ще й за вправне літературне редагування;

рецензентам розділу «Іван Котляревський» до третього тому «Історії української літератури» - завідувачу відділу української класичної літератури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України Миколі Бондарю, завідувачеві кафедри історії української літератури Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка, професорові Миколі Ткачуку - за вдумливі зауваги й поради;

фотографу Sergey UА - за люб’язний дозвіл використати для обкладинки його світлину пам’ятника І. Котляревському в Полтаві;

моєму синові Ярославу Нахліку - за майстерно виконаний макет і дизайн книжки.

Особлива дяка - спонсорові видання - директорові ПАТ «Троттола», громадському діячеві Ярославу Рущишину.

***

Кілька пояснень щодо оформлення покликів, деяких правописних моментів і зазначення дат.

У покликах на «Енеїду» Котляревського римською цифрою зазначаю частину поеми, арабською - строфу (за виданнями: Котляревський І. П. Повне зібрання творів / Підготовка текстів та коментарів Б. А. Деркача. - К.: Наукова думка, 1969. - С. 39-234). Строфи нумеровано також у виданні: Котляревський І. Енеїда: Поема / Коментар уклав О. Ф. Ставицький. - К.: Радянська школа, 1989. - 285 с.

Поклики на драматичні твори Котляревського подаються у тексті із зазначенням римською цифрою - дії, арабською - яви («Наталка Полтавка») або лише яви («Москаль-чарівник») за виданням: Котляревський І. П. Повне зібрання творів / Підготовка текстів та коментарів Б. А. Деркача. - К.: Наукова думка, 1969. - С. 246-317. За цим самим виданням (С. 237-242) покликуюся у тексті на оду Котляревського «Пісня на Новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракину» (із зазначенням строфи).

У покликах на травестійну «Енеїду» Миколи Осипова й Олександра Котельницького римською цифрою зазначаю частину поеми, арабською - сторінку, за виданнями:

<Осипов Н.> Виргиліева Енейда, вывороченная на изнанку. Н. О. - Въ Санктпетербургѣ, иждивеніемъ І. К. Шнора, 1791 года. - Часть перьвая. - 134 с.; Часть вторая. - 138 с.; 1794 года. - Часть третія. - 127 с. Під присвятою «Его Высокородію Милостивому Государю моєму Йвану Степановичу Шешковскому» підпис: Николай Осиповъ. (Часть перьвая. - С. 12).

<Осипов Н> Виргиліева Енейда, на изнанку. - Въ Санктпетербургѣ, иждивеніемь І. К. Шнора, 1796 года. - Часть четвертая. -115 с.

Виргиліева Енейда, вывороченная на изнанку Александромъ Котельницкимъ. - Санктпетербургъ, печатана сь дозволенія указнаго въ типографіи Шнора, 1802 года. - Часть пятая. - 161 с.; Въ Санктпетербургѣ. Въ Типографіи Йвана Глазунова, 1808 года. - Часть шестая. - 201 с.

Цими раритетними (надто ж в Україні) виданнями я користувався у відділі рідкісної книги (вул. Лисенка, 14) Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника НАН України. Каталожний шифр: II Ст-2913/1-6.

На «Енеїду» Вергілія (із зазначенням книги та віршових рядків) покликуюсь за виданням: Вергілій Марон, Публій. Енеїда = Aeneidos: В дванадцяти книгах / Переклав з латинської Михайло Білик; Переклад звірив і зредагував Борис Тен; Передмову написав, коментарі та словник власних імен склав Йосип Кобів. - К.: Дніпро, 1972. - 353 с.

Зберігаю авторське написання імен античних та інших персонажів у творах Котляревського (Анхиз, Дидона, Сивилла та ін.; Куракин), у травестійній «Енеїді» Осипова й Котельницького (в українському відтворенні: Анхіз, Дідона, Сивілла та ін.), в «Енеїді» Вергілія (за сучасним українським перекладом М. Білика). Назва травестії Осипова (перші чотири частини) у друці російською мовою подавалася так: «Енейда», відповідно центральний персонаж мав ім’я «Еней». Оскільки голосний звук з в російській мові уживається, за вийнятком кількох питомо російських слів (это, эта тощо), лише в іншомовних словах (на початку їх або після голосних), буква э в тодішній писемній та друкарській практиці використовувалася рідко. На її місці зазвичай вживалася літера е. Звідси в російську орфоепію увійшла неправильна вимова Ева замість Эва, Евгений замість Эвгений, Европа замість Эвропа, Еврипид замість Эврипид, Евфрат замість Эвфрат, євнух замість Эвнух тощо (така тенденція почасти поширилася й на українську наддніпрянську вимову, залежну від російської). Назву травестії Осипова та ім’я її титульного героя сучасники прочитували двояко: «Енейда» або «Энейда», «Еней» або «Эней», тобто або буквально, або мавши на увазі, що російська буква е на початку іншомовних словах читається як голосний э. Хоча Осипов, очевидно, розрізняв російську вимову імені персонажа як «Еней» і латинську як «Эней», бо послідовно друкував «Еней», і лише у сцені прийняття при дворі Латина Енеєвих послів, «В латинских риторствах отборных» і охочих похизуватися своїм знанням щойно вивченої латини, у «рации» одного з них, помережаній кількома латинізмами, двічі надруковано «Энеус» і ще раз - «об Энее» [IV, с. 46—47]. Котельницький у назві своїх п’ятої та шостої частин зберіг попереднє написання («Енейда»), проте в тексті ім’я героя друкував уже інакше: «Эней» (поряд із цим у виданні п’ятої частини послідовно надруковано «Евріалъ», що також відчитувалося двояко: «Евриал» або «Эвриал» - така подвійність у написанні й прочитанні імені цього античного героя збереглася в російській мові до сьогодні). Цитуючи Осипова й Котельницького, зберігаю їхнє написання назви травестії та імен персонажів, а в своєму тексті їхніх героїв називаю звично: Еней, Евріал.

Букви ё Осипов не вживав, відповідний звук зрідка передавав буквосполученням з об’єднувальним діакритичним знаком іе («как роіонка» [IV, с. 72], «молодіожи» [IV, с. 78], «сліозы» [IV, с. 81]) або буквосполученням їо («Въ перїодъ!» [IV, с. 95], тобто «Вперёд!»). В інших випадках там, де в сучасній російській мові вимовляється звук ё, звичайно писав о (після шиплячих: «щочки» [IV, с. 18], «чорствый» [IV, с. 32, 33], «жоны» [IV, с. 98]) або е («еще», «напередь» [IV, с. 21]), але й читалася буква е теж як е, про що свідчить відповідне римування: идет::свет [IV, с. 21], роднею:землею, предопределен::плен [IV, с. 22], хоча етимологічно ці слова розрізнялися: «идетъ», «свѣтъ»; «предопредѣленъ», «плѣнъ». Ще приклади: «Своє троянское все племя», «всѣмъ прилежно», «всѣ поизучились», «всѣ явились» [IV, с. 38]. Тому букву ё у тексті Осипова зберігаю тільки там, де її передано буквосполученнями іо, їо.

У Котельницького вже інакше - крім використання букви о («жонокъ» [V, с. 109], «жоны» [VI, с. 156], «пришолъ» [VI, с. 48], «щолкъ» [VI, с. 65], «чорной» [VI, с. 162], «чортъ», «мечомъ» [VI, с. 180]) та буквосполучення іо («рубліовъ»» [V, с. 136], «ребіонку» [V, с. 142], «іожъ» [V, с. 149], «не въ терпіожъ» [VI, с. 36], «лепіошку» [VI, с. 139], «утіокъ.» [VI, с. 177], «ліотъ» [VI, с. 179], «еіо» [VI, с. 180]), трапляється вживання букви ё («кишёкъ» [VI, с. 145], «всё» [VI, с. 146], «вёль» [VI, с. 175], «окровавлёнъ» [VI, с. 181], «пошёлъ.» [VI, с. 182]) і помітні вияви читання е як ё: содомъ::умремъ [V, с. 160], «Все войско поручивъ ребенку, / Ну долго ль выдавить пискліонку, / Кишки всѣ внучку твоєму?» [VI, с. 15]; лбомъ::киселемъ [VI, с. 29], гуднею::тобою [VI, с. 201). У тексті Котельницького букву ё зберігаю там, де її передано цієї самою буквою та буквосполученням іо. Не вважаю за потрібне замінювати о на е після шиплячих, оскільки вживана в таких випадках у тодішньому російському правописі буква о могла фіксувати тверду вимову під впливом української мови.

Паралельні в російській травестії ненаголошені закінчення на -ой та -ый прикметників у називному або (для похідних від неістот) у знахідному відмінку однини в чоловічому роді («Желѣзный жаркой дождь» [VI, с. 179]) уніфікую до нормативного -ый (за вийнятком римованих місць).

Усі дати до кінця 1917 року подаються за старим стилем, якщо не обумовлено інакше.

Примітки

¹ Нахлік Є. Творчість Івана Котляревського: Замовчувані інтерпретації, дискусійні проблеми, спроба нового прочитання (з погляду літературних напрямів і течій): До 225-річчя від дня народження письменника. - Львів, 1994. - 68 с.

² Шевчук В. «Енеїда» Івана Котляревського в системі літератури українського бароко: Розмисел. - Львів, 1998. - 62 с.; Перевидання: Шевчук В. Вершинний твір українського бароко: Літературознавче дослідження «Енеїди» І. Котляревського. - К„ 2003. - 38 с.; Шевчук В. «Енеїда» Івана Котляревського в системі літератури українського бароко // Шевчук В. Муза Роксоланська: Українська література ХVІ-ХVІІІ століть: У 2 кн. - К., 2005. - Кн. друга: Розвинене бароко. Пізнє бароко. - С. 649-669.

³ Неборак В. В. Перечитана «Енеїда»: Спроба сенсового прочитання «Енеїди» Івана Котляревського на тлі зіставлення її з «Енеїдою» Вергілія. - Львів, 2001. - 283 с.

⁴ Ткачук М. Творчість Івана Котляревського: антропологічний та естетичний дискурси. - Суми, 2009. - 215 с.

⁵ Лімборський І. Творчість Івана Котляревського: Авторська індивідуальність, європейські паралелі, порівняльна поетика. - Черкаси, 2010. - 95 с.

⁶ Панасенко Т. Іван Котляревський. - X., 2010. - 86 с.

⁷ Закладний В. П., Закладний М. В. Чого не їли предки наші: Українська кухня за «Енеїдою» І. П. Котляревського. - Полтава, 2005. -182 с.; Закладний В. П., Закладний М. В. Старі полтавці, хто вони? Побут давніх українців за «Енеїдою» І. П. Котляревського. - Полтава, 2005. - 175 с.

⁸ Палєк В. Українська література у зарубіжній критиці і перекладах. - Івано-Франківськ, 1998. - Перша частина. - С. 98-197. Розділи: VII. Іван Котляревський: Бібліографічний покажчик [рецензія на покажчик 1969 року, укладач - М. Мороз]; VIII. Твори І. П. Котляревського у чехів та словаків; IX. І. Котляревський у світлі польської критики XIX - поч. XX ст.; X. Твори І. Кот-ляревського у франкомовному світі; XI. Творчість І. Котляревського у німецькій критиці.

⁹ Борзенко 0. І. Сентиментальна «провінція»: Нова українська література на етапі становлення. - X., 2006. - С. 66-145. Розділ II. Письменник «на перехресті»: (Іван Котляревський і особливості нового етапу літературного життя).

¹⁰ Бовсунівська Т. В. Українська бурлескно-травестійна література першої половини XIX століття: (в аспекті функціонування комічного). - К., 2006. - С. 21-56, 77- 84.

¹¹ Піккіо Р. Від Лаллі до Котляревського: про еволюцію однієї поетичної формули // Вісник Міжнародної асоціації україністів. - К., 1991. - <Вип.> 2. - С. 3-12. Передрук: Українське барокко: Матеріали І конгресу Міжнародної асоціації україністів (Київ, 27 серпня - 3 вересня 1990 р.). - К„ 1993.-С. 177-188.

¹² Павлишин М. Риторика і політика в «Енеїді» Котляревського // Сучасність. - 1994. - № 4. - С. 159-168. Передрук: Павлишин М. Канон та іконостас: Літературно-критичні статті. - К., 1997. - С. 294-307.

¹³ Грабович Г. Семантика котляревщини // Сучасність. - 1995. - № 5. Передрук: Грабович Г. Семантика котляревщини // Грабович Г. До історії української літератури: Дослідження, есе, полеміка. - К., 1997. - С. 316-332.

¹⁴ Коптілов В. В. І. П. Котляревський - реформатор українського віршування: (Рима і ритміка «Енеїди») // Мовознавство. - 1998. - № 6. - С. 12-21.

¹⁵ Чопик Р. Пролог на тлі епілогу // Чопик Р. Переступний вік: Українське письменство на зламі ХІХ-ХХ ст. - Львів; Івано-Франкіськ, 1998. - С. 6-11.

¹⁶ Гундорова Т. Перевернений Рим, або «Енеїда» Котляревського як національний наратив // Сучасність. - 2000. - № 4. - С. 120-134; Гундорова Т. «Малоросійський маскарад»: колоніальний дискурс в «Енеїді» Котляревського та навколо неї // На щедрий вечір: Збірник на пошану Євгена Сверстюка. - Луцьк, 2004. - С. 41-65; Гундорова Т. «Котляревщина»: колоніальний кітч // Гундорова Т. Кітч і література. Травестії. - К., 2008. - С. 92-122.

¹⁷ Сарапин В. Онтологія українства кінця XVIII ст. в «картині пекла» «Енеїди» Івана Котляревського // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Збірник наукових праць. - К., 2004. - Вип. 18. - С. 361-371; Сарапин В. Апеляція «основоположника» до «зачинателя»: Тарас Шевченко про Івана Котляревського // Рідний край: Науковий публіцистичний художньо-літературний альманах. - Полтава, 2005. - № 1 (12). - С. 101-107; Сарапин В. Типологічні сходження бурлеску (анонімне віршове оповідання «Пекельний Марко» та «Енеїда» Івана Котляревського) // Філологічні семінари. - К., 2005. - Вип. 8: Художня форма. - С. 170-176; Сарапин В. «Енеїда» Івана Котляревського: компаративний дискурс // Філологічні семінари. - К., 2006. - Вип. 9: Національні моделі порівняльного літературознавства. - С. 238-245; Сарапин В. Поняття про пародію, бурлеск, травестію, переклад у літературознавстві XVIII - першої третини XIX ст. (до проблеми жанрово-стильової специфіки «Енеїди» І. Котляревського) // Філологічні семінари. - К., 2007. - Вип. 10: Понятійний апарат сучасного літературознавства: «своє» й «чуже». - С. 296- 301; Сарапин В. Відгуки християнської культури XVII—XVIII ст. в «Енеїді» Івана Котляревського // Рідний край: Науково-публіцистичний художньо-літературний альманах. - Полтава, 2007. - № 1 (16). - С. 74-81; Сарапин В. «Пісня на Новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну» Івана Котляревського в контексті бурлескно-травестійного одописання першої третини XIX ст. // Слово і Час. - 2008. - № 4. - С. 64-72; Сарапин В. «...По-нашому і про нас писати...»: «Наталка Полтавка» Івана Котляревського як національна художня опозиція до водевілю «Казак-стихотворец» Олександра Шаховського // Рідний край: Альманах Полтавського державного педагогічного університету. - Полтава, 2009. - № 2 (21). - С. 124-133; Сарапин В. В. «Вне Полтави не могу...»: Топос міста у творчості Івана Котляревського // Актуальні проблеми слов’янської філології. Серія: Лінгвістика і літературознавство. - Бердянськ, 2010. - Вип. XXIII. - Част. 1.-С. 14-25.

¹⁸ Яценко М. Т. Іван Котляревський (1769-1838) // Історія української літератури XIX століття: У 3 кн. - К., 1995. - Кн. 1: Перші десятиріччя XIX ст. - С. 68-90 [нова редакція розділу з вид.: Яценко М. Т. І. П. Котляревський (1769-1838) // Історія української літератури: У 2 т. - К., 1987. - Т. 1: Дожовтнева література. - С. 175-185; Хропко П. П. Іван Котляревський (1769-1838) // Історія української літератури (Перші десятиріччя XIX століття). - К., 1992. - С. 47-122.

¹⁹ Бондар М. П. Розділ 1. Українська літературна творчість. 1.1. Становлення нової української літератури. Іван Котляревський // Історія української культури: У 5 т. - К., 2005. - Т. 4. - Кн. 2: Українська культура другої половини XIX століття [чому другої - не зрозуміло, адже в томі йдеться про українську культуру всього XIX ст. - Є. Н.]. - С. 7-16; Пилипчук Р. Я. Розділ 3. Український театр // Там само. - С. 292-300 та ін. (див. «Іменний покажчик»).

²⁰ І. П. Котляревський - перший класик нової української літератури: Збірник наукових статей / Відп. ред. О. М. Ніколенко. - Полтава, 1998. - Частина І. - 158 с.; Частина II. - 154 с.; Літературознавчі та історичні студії: Матеріали конференцій / Відп. ред. О. Купчинський. - Львів, 2002. - С. 38-82.

²¹ Ротач П. Іван Котляревський у листуванні. - Опішне, 1994. -313 с.

²² Зеров М. Нове українське письменство: Історичний нарис // Зеров М. Українське письменство. - К., 2003. - С. 28. Лицювання - «перелицовывание» (Словарь української мови / Зібрала редакція журнала “Кіевская Старина”: Упорядкував, з додатком власного матеріалу Б. Грінченко. - К., 1908. - Т. 2. - Передрук фотомеханічним способом. - К., 1958. - С. 365).