Леся Українка. Contra spem spero
Гетьте, думи, ви, хмари осiннi!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосiннi
Проминуть молодiï лiта?
Нi, я хочу крiзь сльози смiятись,
Серед лиха спiвати пiснi,
Без надiï таки сподiватись.
Жити хочу! Геть думи сумнi!
Я на вбогiм сумнiм перелозi
Буду сiять барвистi квiтки.
Буду сiять квiтки на морозi,
Буду лить на них сльози гiркi.
I вiд слiз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, мiцна.
Може, квiти зiйдуть — i настане
Ще й для мене весела весна.
Я на гору круту, крем'яную
Буду камiнь важкий пiдiймать
I, несучи вагу ту страшную,
Буду пiсню веселу спiвать.
В довгу, темную нiчку невидну
Не стулю нi на хвильку очей.
Все шукатиму зiрку провiдну,
Ясну владарку темних ночей.
Так! я буду крiзь сльози смiятись.
Серед лиха спiвати пiснi,
Без надiï таки сподiватись.
Буду жити! Геть думи сумнi!
Твори
Критика
