Світоглядні коди в структурі «Лісової пісні»

О.С. Кирилюк

1.1. Аліментарний код. Цей код представлено перш за все у зв’язку із специфікацією КГП «життя» людських персонажів твору. Вітально-аліментарний комплекс знаходить втілення в епізодах опису господарського життя родини Лукаша. Коли хату у лісі збудовано, біля неї засаджено городець, на нивцях росте жито та пшениця, у лісі пасеться товар, по дворі ходить домашня птиця. Довкола хати на кущах стримлять горщики та гладишки. Неабияку позитивну роль у цьому відіграє той факт, що по господарству допомагає Мавка, котра садить городця, засіває нивку, а як вона глядить корів, то вони дають більше набілу. Побут Мавка прикрашає квітами. Коли основні клопоти по цих справах перейшли до Килини, аліментарний код змінює свій знак на протилежний. Господарство Лукашевої матері із Килиною прийшло у занедбаний стан. Набілу від корів не стало, сама вона ходить задрипанкою, перешивши стару зелену сукню Мавки. Її діти все, що було у хаті їстівного, з’їли і весь час просять знову. Справа дійшла до того, що родина нехтує віковими звичаями обов’язкової спільної вечері, адже Килина ховає від баби пиріг для своїх дітей під піччю.

Таким чином, аліментарне кодування посилює загальний емоційний фон, що виникає при описі занедбаності та злиденності як стану, що змінив достаток та благополуччя. Замість позитивно-споживчої ролі аліментарність набуває негативно-ескепистського значення. Лукаша, що повернувся додому худий, без свити та шапки, Килина підозрює у п’янстві та випадінні з системи нормальних людських відносин через вживання алкоголю.

Аліментарна функція притаманна також і чарівним персонажам твору. Коли Русалка зустрічає Куця, вона пропонує йому: «Я тобі сніданко гарне наготую…», на що чортик-паничок відповідає: «Поки не в болоті, сухо мені в роті». Символічним втіленням агресивної зголоднілості є Злидні, котрі стукають у двері хати, бо вони «голодні» і відчайдушно вимагають від Мавки, що не пускає їх всередину, дати їм їсти.

1.2. Еротичний код. Еротично кодовані риси поведінки притаманні також стосункам людей та чарівних персонажів, сексуальна поведінка яких відрізняється. Мавка питає Лукаша: «Чи у людей паруються надовго?» Лукаш відповідає їй: «Та вже ж навік!» Для Мавки це незвично: «Се так, як голуби… В нас так нема, як у людей: навіки!» Є тільки «раптовий вихор» – за висловом Лукаша – «танці, жарти та зальоти».

Відмінними є любовні почуття і у персонажів, що належать до однієї групи чарівних істот. Русалка навіть дає своєрідну «типологію» кохання, відрізняючи свої почуття від почуттів Мавки: «…Кохання – як вода, плавке та бистре, рве, грає, пестить, затягає й топить. Де пал – воно кипить, а стріне холод – стає мов камінь. От моє кохання!… А те твоє – солом’яного духу дитина квола. Хилиться од вітру, під ноги стелиться. Зостріне іскру – згорить, не борючись, а потім з нього лишиться чорний згар та сивий попіл. Коли ж його зневажать, як покидьку, воно лежить і кисне, як солома, в воді холодній марної досади, під пізніми дощами каяття».

Кохання між людьми та чарівними персонажами небезпечно, про що Лісовик заздалегідь попереджає Мавку. Вона ще може приваблювати до себе всю силу лісову та водяну, жартувати з Перелесником, гратися з вітром, але їй треба «минати людські стежки». Тобто, еротичний код тут представлено у культивованому та табуйованому варіантах.

Любовні відносини існують і між «Тим, що греблі рве» та Русалкою. Він всюди шукає її, бо закоханий в неї змалку. Русалка теж небайдужа до нього, зве його «мій чарівченьку», марить про нього всю ніченьку і вважає його вродливим. Перелесник кохається з Русалкою Польовою, але разом з цим залицяється до Мавки: «Будь моя кохана!» Коли Мавка докоряє йому Русалкою Польовою, то Перелесник нагадує їй торішнє літо, коли вони між ним спалахнуло любовне почуття. Еротично кодованими є також стосунки Лукаша та Килини, одначе найбільш сильним є кохання двох різних за своєю суттю істот – Мавки та Лукаша, любов яких є смисловим центром усього твору.

Репродуктивна функція на її предметно-практичному рівні світовідношення у вигляді родинних стосунків теж простежується як у відносинах людей, так і феєричних персонажів. Лукаш – небіж дядька Лева, який прийняв до себе і його, і його овдовілу мати, називаючи її «сестрою». Останнє свідчить про відсутність у нього подружніх стосунків із дружиною померлого брата, у той час як у деяких народів одруження з нею у такому випадку вважалося б обов’язковим. Щодо родинних відносин між лісовими істотами, то з тексту ми дізнаємося, що Водяник – це батько Русалки, Метелиця Гірська – мати «Того, хто греблі рве». Лісовий зве Мавку «донею» а вона його – дідусем. Мавці здається що стара верба, де вона зимувала, є її матусею, «батьком рідненьким» вона називає «темненький гай».

1.3. Агрессивний код. Якщо аліментарний та еротичний коди специфікували вітальну універсалію, то агресивна поведінка персонажів «Лісової пісні» пов’язана перш за все із мортальними мотивами. Виключенням є прояви життєвої енергії «молодої волі» весняної води, коли «Той що греблі рве», «місточки збиває та всі гребельки зриває – бо весняна вода – як воля молода». Під цей пароксизм молодої сліпої сили підпадають і деякі чарівні персонажі. Наприклад, Потерчата просять не руйнувати їхньої убогої хатки. Руйнівні мотиви в мортальному ключі простежуються у поведінці Водяника, котрий говорить, що він підриває корні вербам, руйнує рівні береги та хоче утопити мельниківну. Агресивно налаштована і Русалка, яка ненавидить людей, їх солом’яного духу і тих, хто прийде будувати хижку, вона обіцяє залоскотати. Її поведінка чи не найбільш агресивна. Вона підбурює Потерчат проти Лукаша: бо він «такий, як батько ваш, що вас покинув, що вашу ненечку занепастив. Йому не треба жити.» Проте роль Потерчат тут допоміжна – головна агресивна функція виконується самою Русалкою: «Де він стане, там і кане аж на саме дно болота… Далі – вже моя робота». Потім Русалка підбурює чортика-панича Куця на зведення із світу Лукаша: «Буде хлопець твій, радість буде й бабі й матінці твоїй!».

Мотив суперництва двох жінок за чоловіка представлено у відносинах між Мавкою та Килиною. Мавка вважає Килину «хижою, як рись» і застерігає, щоб та не ходила в ліс, де є »такі провалля», яких не бачить «ні звір, ані людина, аж поки не впаде…». У відповідь на це Лукаш говорить: «Іще говорить про хижість та лукавство, -- вже б мовчала! Я бачу, що не знав натури твеї».

Люди платять лісовим істотам тією ж монетою. Мати Лукаша вороже налаштована проти Мавки, і, не зважаючи на її суттєву допомогу у господарських справах, говорить Лукашеві: «відчепися з такою поміччю! … Вже ж – відьомське кодло!» Навіть те, що Мавка «красно умаяла квіти попідвіконню», не задовольняє мати. Прислуховуючись до матері, і Лукаш міняє своє ставлення до Мавки на роздратовано-агресивне.

Це викликає зворотну мстиву агресивну протидію родичів Мавки людям. Такою є помста Лісовика Лукашеві, перетвореному за те, як він обійшовся з Мавкою, у вовчу подобу. Куць з тих самих мотивів заганяє хазяйського коня, який його «поповозив востаннє» і «вже не возитиме нікого більше». Раніше його стосунки з людьми базувалися на певній домовленості. До цього дядько Лев тримав для нього при конях чорного цапа, щоб Куць мав на чому їздить. Через порушення «бабами» угоди він обіцяє теж саме робити і з іншим конем, якщо його куплять. Куць підбурює чортицю попсувати ще й корів, Водяник підмочує їм стежки, Потерчата гноять збіжжя, Пропасниця ще й досі б’є їх за те, що вони згидили озеро коноплями. Але агресивні дії лісові істоти застосовують не тільки проти людей, але й одне проти одного: Водяник нівечить біле тіло Русалок, тягаючи їх «по колючому ложиську струмочка лісового», та «кидає на безвідді».

1.4. Інформаційний код. Цей код у творі знайшов прояв у антитезі «знання – незнання», «істина – хиба», «довіра – недовіра», «повідомлення – мовчання», в інформаційних обмінах, здогадках та угодах персонажів. Інформаційні стосунки встановлюються між людьми та чарівними персонажами, поміж самими людьми, поміж самими чарівними персонажами та між усіма ними та природним довкіллям.

Особливо проблематичним є встановлення інформаційного контакту у спілкуванні Лукаша з Мавкою. Вслуховуючись в її слова, він говорить: «… Чудна у тебе мова, але якось так добре слухати». Труднощі ці викликані принципово відмінними умовами життя людей та лісових мешканців, на що звертає увагу Лукаш: «Щоб наші людські клопоти збагнути, то треба справді вирости не в лісі». Проте палке почуття, що охопило Мавку, є «декодером» у її спілкуванні з Лукашем. Мавка благає: «Ти розкажи мені, я зрозумію, бо я ж тебе люблю… Я ж поняла усі пісні сопілоньки твоєї». Невдача примушує її врешті визнати, що …«хто не зріс між вами, не розуміє вас!»

Упередженість у стосунках між людьми та лісовими істотами веде до хибних висновків. Дядько Лев, зокрема, помилково думає, що Мавка не врятувала, а заманила у пастку Лукаша. На це звинувачення Мавка відповідає: «Я ж, дядечку, його порятувала». Переконати Лева може лише клятва мавки: «Хай Змія-Цариця мене скарає, якщо це неправда! Я невинна!». Це змінює думку Лева, який промовляє: «От, тепер я вірю, бо знаю, се в вас присяга велика». Підозра падає на Потерчат, але і вони виправдовуються. Лев заявляє: «Та нехай, я вже дійду, хто винен, хто невинен!…» Врешті решт пізнання сутності нелюдських істот встановлено і Лев каже Мавці: «…Я таки вподобав породу вашу лісову». Це знання допомагає дядькові Леву, як і матері Лукаша, що знають замовні слова, легко впорюватися із нечистою силою і у разі необхідності рятуватися. Договірні клятвені відносини Лева з лісовими феєричними істотами порушують жіночі члени його родини. Куць жалкує за Левом, «бо він умів тримати згоду». Баби ж «не вміють жити» – цапа, на якому він їздив замість коня, продали, а дуба зрубали, хоча дядько Лев заклявся його не рубати, чим і зрушили умову. Слово має дієву силу, коли Куць згадує злиднів, які ту ж мить з’являються, хоча Мавка і проганяє їх. Вони на це відповідають: «Злетіло слово, – назад не вернеться».

Поряд із вербальним спілкуванням між персонажами встановлюється емоційно-чуттєвий інформаційний контакт, в основі якого – кохання. Мавка проникливо звертається до Лукаша: «Я слухаю тебе, твого кохання…». Вона пильно дивиться у вічі Лукаша, але вони – непрозорі, не говорять нічого. Натомість багато чого сказав Мавці, яка блукає біля хати і серцем чує, що Лукаш повернеться, його погляд, «повний туги та каяття палкого». Саме за цих обставин Мавка хоче пізнати Лукаша своїм закоханим серцем, вирішуючи: »…хай говорить серце». Інтуїтивно Мавка чує також і натуру Килини, вважаючи, що вона «лукава». Лукаш відповідає на це, що Мавка її «ніяк не знає». Але Мавка наполягає на своєму: «Ні, знаю, я чула сміх її і голос». Нетрадиційне, ірраціональне знання власної долі у мортальній перспективі мав я дядько Лев, котрий пречував, що «йому сей рік не зимувати…», водночас гадаючи: «Чи дасть біг ще весни діждати?…»

Антитеза «повідомлення – мовчання» реалізується в епізоді повернення Лукаша, який нічого не хоче розповідати, лише повторюючи Килині: «Не питай!». Протиставлення «знання – незнання» видно у гаданні Лукаша, знає чи не знає Килина про його вовкулацьке обернення.

Представлені світоглядні коди у тексті «Лісової пісні» тісно сплетені між собою і тому виокремлення їх у «чистому» проявах необхідно доповнюється їх контамінацією.

1.5. Аліментарність + агресивність. Злидні, як персоніфікація тваринної зголоднілості, кидаються на Мавку і смокчуть калину на її грудях, її кров, бо вони «люблять (пити) кров». Куця, що спробував заступитися за Мавку, вони теж відганяють, погрожуючи і його з’їсти. Протилежний момент, коли агресивна аліментарність йде від людини, представлено в епізоді, де Лукаш збирається точити сік з берези, а Мавка зупиняє його, говорячи, щоб він не пив крові її сестроньки. Жнива у відповідності до традиційних уявлень розцінюються як вбивство живої істоти (обрядово-ритуальний рівень світовідношення передбачав відповідні символічні дії, що маркували цю семантику). У «Лісовій пісні» жнива представлено як вбивство краси Русалки Польової (жнива – жертва – кров). Крапля крові Мавки, що гострим серпом навмисно ранить собі руку і бризкає на золоті коси Русалки Польової та рятує цю красу, може розглядатися як жертва спокути та табуювання агресивності і водночас – як прояв загальної формули спасіння як ствердження життя та долання смерті. Але коли замість Мавки жати починає «розкішна молодичка» Килина, і робить вона це так, що «аж солома свище під серпом», то беззастережний агресивний мотив стає домінуючим.

Зворотні агресивні дії персоніфікованих демонологічних анім природи спрямовані на руйнацію найбільш важливого, аліментарного засобу життєзабезпечення порушників угоди про співіснування з природним середовищем, коли Куць заганяє коня, чортиця псує корів, Водяник підмочує їм стежки, Потерчата гноять збіжжя, Пропасниця їх б’є.

1.6. Аліментарність + еротизм. Коли Злидні смокчуть калину на грудях Мавки, тут можна побачити слабкий прояв еротично-аліментарного мотиву жіночих грудей. Поєднання аліментарності та еротизму, що здіймає архаїчний, первисно-відвертий шар фольклорної свідомості, приховане у народних уявах про особливості поведінки мавок, котрі ссуть чоловіків. Аліментарно-еротична контамінація, пов’язаний із функціями їжі у комплексі весільної обрядовості, репрезентована також в епізоді сватання Лукаша до Килини із приготуванням хліба для старостів.

1.7. Агресивність + еротизм. Мотив, близький до потрійної контамінації аліментарності (жнеться хліб), агресивності (жнива – це вбивство) та еротизму (підвищено-позитивні ознаки готовності до реалізації репродуктивної функції) бачимо у побіжному зауваженні, що квітучу природу на жнивах руйнує не хто інший, як «розкішна молодичка» Килина. Розкоші природи, що буяє силами репродуктивного подовження існування, агресивно протистоїть у цьому плані не менш приваблива та розкішна жінка. Дві плодючі сили, таким чином, вступають між собою у певне зіткнення.

Одним з варіантів агресивно-еротичної контамінації у вигляді любовних ігор є жартівливе протистояння Лукаша та Килини, яка врешті решт поборює його саме у той момент, коли він мав намір її поцілувати. Ця ж контамінація, коли кохання є джерелом загрози, видна у попередженні Лісовика Мавці (котра почула Лукашеву сопілку і хоче його побачити, бо «…він певне гарний») про те, що «задивлятися на хлопців на людських – се лісовим дівчатам небезпечно».

Агресивність одних персонажів може детермінувати виникнення еротичних стосунків у інших. Так, втікаючи від небезпеки, Мавка рятується в обіймах Лукаша, котрий цілує її та перепитує: «То ми вже поєднались?», на що Мавка відповідає: «Ти чуєш, як солов’ї весільним співом дзвонять?» Лукаш цілує Мавку і вона раптово скрикує з болем щастя: «Ох!… Зірка в серце впала!» Після необачливого закохання Мавка пристрасно пестить Лукаша, який скрикує з мукою втіхи, де еротичне задоволення, як і у попередньому випадку, стає настільки сильним, що стає близьким до болісних відчуттів. Агресивний мотив поступово стає переважним, внаслідок чого еротична кодифікація універсалії «життя» трансформується на протилежну і доходить до іншої граничної підставини – смерті. Агресивно-мортальна кодифікація еротизму проявилася у відчуванні Лукашем того, що під час кульмінації їх кохання з Мавкою він стоїть на межі життя та смерті: «Мавко, ти з мене душу виймеш!». На це Мавка відповідає: «Вийму, вийму, візьму собі твою співочу душу…». Еротичне кодування мортальності видно і у тому, як Лукаш, цілуючи Мавку довгим, ніжним, тремтячим поцілунком, виказує силу своєї любові: «Я зацілую тебе насмерть!».

1.8. Контамінаційні варіанти інформаційного коду. Інформаційно-агресивна контамінація знаходить прояв у тому, що Лісовик попереджає Мавку, що задивлятися на хлопців небезпечно. Агресивною є оцінка Мавкою Килини. Саме через порушення «бабами» домовленості з лісовими персонажами виникає відкрите вороже ставлення останніх до людей. Інформація у варіанті її заперечення (забуття) при зближенні її з еротичним кодом виявляється у тому що Перелесник забув своє любовне почуття Русалки Польової, а Мавка не пам’ятає і не хоче згадувати про те кохання, що було у неї із Перелесником торішнього літа. Це ж саме зближення кодів видно з епізоду, коли Мавка проникливо говорить Лукашеві: «Я слухаю тебе, твого кохання». Знання та порозуміння, що грунтується на коханні, теж дає контамінацію інформаційності та еротичного коду, що видно зі слів Мавки: «…Я зрозумію, бо я ж тебе люблю…».

Структурованість тексту «Лісової пісні» універсальними світоглядними кодами та їх змішаннями є у деякому смислі додатковою, оскільки фундаментальну, базисну структуру тексту становлять категорії граничних підставин. Як правило, зазначені коди виступають специфікаторами цих універсально-культурних елементів структури тексту, утворюючи разом з ними самими цілісний комплекс, внаслідок чого їх окремий розгляд є лише методологічним прийомом. Аліментарність, агресивність, еротизм або інформаційність як світоглядні коди сходяться у певний ансамбль, в центрі якого – базисна формула світовідношення – «ствердження життя, подолання смерті, прагнення до безсмертя».

У відповідності до цього КГП-структура «Лісової пісні» необхідно має утворюватися через універсалії «життя», «смерті» та «безсмертя», заломлені крізь світоглядні коди.